Не хвилюйтеся, ваша пам’ять вас не зраджує і ви не пропустили жодної сторінки. Мейджорс не описувала мені психологічний портрет Лізи. Я думав, що зможу викликати реакцію, якщо вигадаю його. І це спрацювало.
— Егоїстичний шмат… — вишкірилася Ліза. — Не слухайте її. У неї зуб на мене.
— Чому ви не підтримали її щодо Единбурга?
Ліза була така розлючена, що й забула про мої розпитування.
— Я не могла, і вона про це знає. Господи. Це ж не свідчення в суді. Через рік після виходу «Злетіти з рейок», — вона клацнула пальцями, — це раптом стає моєю проблемою. Це просто смішно. — Вона озирнулася на мене. — Я не вбивала Генрі. Люди вбивають лише з однієї причини — через любов. Я його не кохала. Я була дуже далекою від цього.
— Люди вбивають із двох причин, — сказав я. — Через любов і гроші.
Вона похитала головою.
— Можливо, люди вбивають через любов до грошей. Але все зводиться до любові. — Вона відчинила двері. Тепле світло з вагонів розлилося по майданчику й дало нам змогу краще побачити рейки, що мчали під нами. — Дідько, як ви й сказали, у кожного є мотив. Може, це чиясь спільна справа?
— Гадаю, таке вже було.
— Немає нічого кращого за класику. — Вона зачинила за собою двері.
Розділ 24
Було б кліше й неправдою сказати, що моє ліжко здавалося порожнім без Джульєтт, оскільки воно було двоярусним.
Але все одно чогось бракувало. Вона так поспішала або так хотіла мене уникнути, що не повернулася на потяг і не забрала своїх речей. Її одяг досі висів на плечиках, а зубна щітка лежала біля раковини. Купе було порожнім в обох значеннях цього слова.
Я відтягував мить, коли треба лягати в ліжко: акуратно склав одяг Джульєтт, застібнув сумку й поклав її на верхнє ліжко. Стримав бажання перевірити, чи нема в кишенях пляшечок. Я хотів, але її слова міцно засіли в моїй пам’яті: «Хай на мить. Але навіть того, що це спало тобі на думку… досить».
Зв’язок на телефоні дедалі погіршувався і зараз буквально висів на волосинці. Я надіслав Джульєтт повідомлення. І електронний лист. І ще одне повідомлення.
Тоді я спробував погуглити трохи передісторії. Знаю, це ліниве розслідування. Але дозвольте мені трохи побути слабким. Письменникам кримінального жанру в наш час завжди доводиться вигадувати спосіб вилучити або унеможливити користування телефоном для їхніх детективів, бо інакше читач постійно сидить і думає: «Погугли!». Моїм співвітчизникам із «золотої доби» не доводилось із цим стикатися, не було нічого на кшталт: «О ні, Шерлок Голмс не має доступу до своєї Британської енциклопедії, тому що хтось загубив ключ від бібліотеки!».
Я взявся гуглити, бо втрачав віру в медичну кваліфікацію Ройса та його спроможність визначити симптоми передозування героїном. Гугл неохоче (чи, можливо, то лише здалося) підтвердив симптоми на користь Ройса. Далі я шукав «Генрі Мактавіш кульгавість» — цей пошук багато не дав (за винятком рецензій на його другу книгу, сприйняту найгірше, де використали прикметник «кульгавий»). Потім я пошукав подробиці того нещасного випадку з ним — на цей запит результати видалися більш плідні. На екрані, мов вхідний факс, здригнулося зображення невпізнанного Мактавіша: забинтованого й із фіолетовим обличчям. Хірургам довелося майже повністю пересадити шкіру на його нозі. Це сталося у 2004-му, між публікацією його другого та третього романів. Як Симона висловилася щодо написання його третього роману? «Камені в нирках». Якщо він оговтувався після такої аварії, не дивно, що книга йшла важко.
Від Джульєтт досі нічого. Мені стало цікаво: може, я перебуваю в зоні дії інтернету, але вже не можу приймати повідомлення. Не впевнений, що ця теорія витримана з погляду технологій, але вона на мить змусила мене почуватися краще, доки не дзенькнув телефон і не спростував це. На жаль, повідомлення було від Енді: «У мене є список підозрюваних. За статистикою, найімовірніше, це колишній чоловік».
Я написав у відповідь: «Так, звучить розумно. Ревнощі. Гнів. Усі вагомі мотиви».
Енді швидко прислав наступне повідомлення: «Чудово. Проблема в тому, що в неї немає колишнього чоловіка. Хоча чоловік у неї є».
Я відповів: «Якщо у неї немає колишнього чоловіка, чому він у твоєму списку підозрюваних?».
Настала пауза, поки Енді, хай благословить його Господь, намагався подумати. «Мабуть, це ймовірно», — відповів він.
Я написав: «Мабуть?».
«Я розповів тут усі подробиці, — він надіслав мені посилання, — і це найімовірніше».
Я натиснув на посилання, яке скерувало мене на ChatGPT — відкриту ШІ-платформу, яка підкорила світ, на превеликий жах університетів, чиї студенти використовували її, щоб писати есе. Хоча цей чат-бот справді вражав, він же і лякав — тих, чия кар’єра полягала в друкуванні слів, і тих, хто дивився «Термінатора». Ви можете дати йому будь-яке завдання, і він видасть вам рішення: від «напиши мені есе на 500 слів про Стародавній Єгипет» до, у випадку Енді, «напиши біографію для мого сайту» або «хто пограбував квітковий магазин літньої пані?». Звісно, Енді захоплювався ШІ; він міг зберігати серйозне обличчя, вживаючи слово «взаємозамінні активи», а також заявляти, що майбутнє — за криптовалютою, але водночас сперечався через те, що йому не додали решту монетками в кафе. У мене виникла спокуса ввести: «Як назвати свого дядька ідіотом, але щоб це звучало конструктивно?». Та я подумав, що у штучного інтелекту не буде стільки потрібних мені лайливих слів.