— Авжеж, це має сенс, — прогарчав Ройс.
Симона підняла руку.
— Не впевнена, що має. Де ви знайшли чек?
— Насправді за двадцять п’ять штук Генрі й не почухається — його аванси мають бути шестизначними, — сказав Вольфганг.
— У Ваєтта були забиті кісточки? — запитала Мейджорс. — Я цього не помітила.
— СЛУХАЙТЕ! — заревів Ройс. — Я вам точно кажу, що сталося. Генрі Мактавіша вбили, а Ваєтт Ллойд, без жодного сумніву, — точно вбивця.
Не минуло й мілісекунди після того, як він закінчив говорити, як із кінця вагона почувся крик. Наступні кілька секунд ніхто не говорив і не рухався. Потім у приміщення увірвався Джаспер і, задихаючись, сказав:
— Ваєтта Ллойда вбили.
Юридична драма
Розділ 26
Книга. Кров. Тіло.
У кімнаті Ваєтта панував безлад. Матрац на нижньому ліжку зсунувся, простирадла були розірвані, подушка звалилася на підлогу. На дверях вбиральні залишився кривавий слід руки. На столі під вікном лежав стос паперу завтовшки з кулак. Унизу, між столом і дверима у ванну, сидів Ваєтт Ллойд.
Ваєтта притулили до рогу між стіною і вбиральнею, його голова безсило звисала. Із шиї по сорочці текла кров, утворювала зловісну червону пляму та збиралася в калюжу між його ногами. Він був одягнений у сині атласні боксери та звичайну, раніше білу футболку: схоже, він лежав у ліжку перед тим, як на нього напали. Більше, ніж кров і смерть, вражало те, що він був у піжамі, — таке вбивство видавалося найбільш підступним. Одна рука була обмотана закривавленою тканиною — блакитним шарфом Симони.
Причина кровотечі стирчала з його шиї — вістря ручки видавництва «Джеміні». Я пригадав, як Ройс замахувався на мене своїм гострим як бритва пером. Було легко уявити, як вістря занурюється в м’яку плоть Ваєттової шиї, як той розмахує руками, спирається однією на двері ванної кімнати й хапає найближчу річ, щоб зупинити кровотечу.
Ми згуртувалися біля одвірка, ніхто не хотів заходити в купе. Усі штовхалися головами в спробі добре все роздивитися, тому що у вузькому коридорі нас зібралося чимало. Ройс був позаду й підстрибував, щоб охопити поглядом картину вбивства. Здавалося, він був роздратований тим, що його підозрюваний номер один перетворився на жертву. Джаспер, попередивши нас, пішов за Аароном.
Симона відштовхнула мене, п’ять секунд заглядала в кімнату, а потім повернулася в коридор.
— Уф. — Вона затулила обличчя руками. — Яка втрата.
— Знаю, він не заслужив цього. — Я приобійняв її.
Вона скинула мою руку, наче водорості.
— Цей шарф тільки з хімчистки.
Вона відійшла, хитаючи головою.
— Перепрошую! Мені можна глянути? — Ройс досі намагався протиснутися до купе, але через свій зріст лише натикався на ліс плечей. — Ну ж бо, пропустіть!
— Ви залишите сліди на місці злочину, — сказала Ліза, обертаючись.
— Гадаю, вам стане в пригоді мій медичний досвід, — буркнув він.
— Маю сумніви щодо цього, оскільки у вашому розслідуванні саме Ллойд мусив бути вбивцею.
— Може, він не зміг жити з почуттям провини, — запротестував Ройс, — і вкоротив собі віку.
— Встромити собі в шию ручку не видається надійним способом самогубства, — вставила Мейджорс. — Крім того, не думаю, що багато людей розносять свою кімнату й відчайдушно намагаються зупинити кровотечу, якщо зробили це самі.
— Дайте мені оглянути тіло, і я вам скажу.
— Ройсе, — не втримався я. Мені вдалося просунутися трохи ближче до дверей. — Не думаю, що вам варто тут щось оглядати. Мені сказали, що все ваше минуле — міф. Ви ніколи не працювали патологоанатомом, а були просто інтерном. Ваша біографія така сама роздута, як і ваше его.
— Ви охоче дослухалися до моїх порад, коли це було вам вигідно, — відповів він. — Я вчився десятки років! Маю два дипломи. Я навчався в тому самому університеті, що й Артур Конан Дойл, щоб ви знали. Усе це — докази моєї компетентності. І, — обурювався він, — у The Sunday Times сказали, що я дуже реалістично описую трупи.
Редакція The Sunday Times явно не зустрічалася з Ройсом віч-на-віч.
— З огляду на ваш реальний досвід роботи в криміналістичних лабораторіях я обов’язково повідомлю вам, якщо нам знадобиться кава.
Ройс трусився.
— Якщо ви й надалі будете ставитися до мене з такою неповагою, я зроблю… я буду… я не стану повідомляти свої припущення щодо причини його смерті.
— У нього в горлі ручка застрягла наполовину, — сказав я. — Думаю, причина смерті очевидна.