Із носа Ройса потекли шмарклі. Я не збираюся докладно передавати його слова, але скажу, що «лепет» і «схлипування» опишуть їх відповідно. Між пусканням слизових бульбашок він визнав, що все, до чого я дійшов у своїх висновках, було правдою. Гетч зацікавлено нахилився вперед.
Гаррієт заговорила:
— Тож є троє людей у таємній змові, і двоє з них мертві? І все таки Алан не вбивця?
— Його розлогі звинувачення, безумовно, лише відвертають увагу, — висловився Вольфганг. — Влаштував тут танці з бубном, звинувачуючи когось, хто, як він знає, уже мертвий. Це могло б відвернути увагу від нього.
— Дякую вам обом. Але Ройс цього не робив. Головним чином тому, що він боягуз. Він стає на бік інших і ховається за них. Він не з тих хлопців, які носять ніж. Але знищити шанс жертви на справедливість лише заради угоди на книжку — це мені здається доволі боягузливим. — Я глянув на Гетча. — Ви можете надіти на нього наручники зараз, якщо хочете.
Гетч простягнув Ройсу наручники:
— Я не маю юрисдикції щодо міжнародного злочину, який ви, може, і не скоювали. Але якщо співпрацюватимете зараз, можливо, це допоможе вам пізніше.
Ройс кивнув. Його рука безвольно звисала, коли Гетч пристебнув її до підлокітника стільця. Ройс сидів на ньому так, наче з його тіла повиймали всі кістки. Він здавався смиренним перед тим, що, очевидно, чекало на нього. Я сказав би, що це було падінням із вершини, але вершина для Ройса була надто недосяжною, щоб він міг належним чином із неї впасти. Наступним, що він напише, буде перепрошення у твіттері, формат якого призначений саме для найщиріших перепрошень.
— Попри хибний висновок Ройс насправді виклав деякі розумні мотиви для інших із вас, — продовжував я. — Але, Лізо, саме тому він відмовився вважати вас підозрюваною під час свого викриття. — Я згадав, як вона намагалася спровокувати його: «Скажіть їм, чому я підозрювана, Алане». — Він виключав цілком варту розслідування версію, тому що знав, що як розбере ваш мотив, можуть розкрити і його залученість.
Мейджорс зі сльозами на очах перетнула кімнату й обняла Лізу. Гетч прокашлявся.
— Зазвичай це займає стільки часу?
Усі письменники кримінального жанру в приміщенні одночасно сказали:
— Так.
— Я повинен публічно проаналізувати мотиви й алібі кожного, — сказав я. — Це, по суті, вимога жанру. — Я стишив голос до змовницького шепоту: — І тут моя літературна агентка. З огляду на все, що вона зробила — за лаштунками, так би мовити, — щоб пожвавити цю книгу, гадаю, вона захоче належного її завершення. Захоче, щоб я справді витягнув із цього максимум.
Симона совалася на своєму місці. Мені це надто сподобалося, щоб одразу про це згадати, тож я звернувся до С. Ф. Мейджорс:
— В одному Ройс мав рацію — це ваш мотив. Того ж вечора в Единбурзі ви розповіли Мактавішу про свою ідею роману. За рік вийшла його нова книжка «Злетіти з рейок» із таким самим сюжетом. І це ятрило вам душу. Тому що то була не просто ваша ідея — то була ваша історія. Хіба ні?
Мейджорс кусала губу. Вона кинула погляд на когось іншого. За мить я розповім, на кого саме.
— Ви ходили в регіональну початкову школу, чи не так? Це у вашій біографії. Колись ви перечитували єдині три книги зі своєї шкільної бібліотеки — це говорить мені про те, що ваша школа була дуже маленька. Ви знаєте Аліс-Спрінгс — ви порадили найкращу пекарню, щоб придбати шматочок ванілі. Ви тут виросли.
Мейджорс кивнула.
— Той шкільний автобус, збитий «Ганом», припускаю, належав вашій школі. Не думаю, що ви вижили в аварії, — нікому не вдалося б. Гадаю, ви пропустили цю поїздку.
— Я хворіла, — відповіла Мейджорс. — У будь-який інший день мої батьки дали б мені серветки й жарознижувальне і відправили б мене до школи, але я ніколи не любила фізкультуру щосереди, тому вдавала надто хвору. Я могла б піти. — Її голос тремтів, і я відчув хвилю співчуття: те саме «чому саме я», з яким я сам так довго боровся. — Дівчинка… в моїй історії, якщо ви до цього хилите… її звали Анна. Вона була моєю найкращою подругою. Якщо бажаєте знати.
Я знав, що для неї це було те саме, що штовхати язиком гнилий зуб, тож я звернув увагу на Дугласа:
— Поговорімо про те, як ви двоє познайомилися. Ваш партнер, Ной, був учителем у школі й загинув того дня в аварії. Ви сказали мені, що водій автобуса, Трой Ферт, поводився неадекватно з ученицею. З Анною, як ми щойно дізналися. Ной переконав Анну про все розповісти. Щоб цього не сталося, Трой припаркувався на коліях і замкнув усі двері.
— Він убив п’ятьох людей, — сказав Дуглас. — Чотирьох дітей.