— На офіційній вечері ви мали такий вигляд, наче вас звільнили, — додав я. — Тоді я не розумів, але зараз розумію.
— Ви розкрили багато напівзлочинів, — втрутився Гетч, склавши руки. — Але мені обіцяли вбивцю.
— Точно. Перш ніж почати цю наступну частину, я просто хочу, щоб усі згадали знаряддя вбивства, застосоване до Ваєтта.
— Ручка, — сказав Гетч.
— Не просто ручка, — виправив я. — Ручка видавництва «Джеміні». Подарунок усім авторам Ваєтта, до яких належать, як я розумію, Ройс, Мактавіш, можливо, Джаспер і Ліза — через її першу книжку. Плюс Симона, якій Ваєтт учора подарував ручку. — Я пригадав уїдливі слова Ваєтта за вечерею: «І вона не лишилась із порожніми руками. Я дав їй заохочувальний приз. Не те щоб вона з кимось підписала контракт…». Ваєтт не встояв би перед нагодою протегувати Симоні, простягнувши їй ручку з побажанням, щоб наступного разу пощастило. — І, звісно, Вольфганг.
— Насправді Вольфганга видає «Гарпер-Коллінз», — зауважила Симона.
— Вольфгангу, — звернувся я до нього, — наскільки інтерактивний ваш мистецький проєкт?
Розділ 34
Вольфганг повільно та глузливо поплескав у долоні.
— Ви вважаєте себе дуже розумним, чи не так? — Він зупинився й розвів руками. — Сцена ваша. Розважте нас.
Я не вагався — я нетерпляче чекав цієї частини.
— Відтоді, як я побачив назву вашого проєкту — «Смерть літератури», я зрозумів, що в ньому має бути якесь приниження усталених порядків. Бо ви вірите, що ваша творчість — це мистецтво, а все інше — це… Як ви там назвали такого письменника, як я? — Я процитував його ж слова з панелі, зобразивши пальцями лапки в повітрі. — Ах, так. Бульварщина. А хто зараз є втіленням бульварщини? Ну, хтось міг би сказати: шотландська сенсація в жанрі кримінальної літератури — Генрі Мактавіш. Інші могли б сказати, що сам Ваєтт Ллойд, який спеціалізується на виданні комерційної художньої літератури — не лише Мактавіша, а й Еріки Метісон.
Вольфганг позіхнув.
— Ройс уже намагався це зробити — вам доведеться докласти дещо більших зусиль.
— Очевидно, що метою вашого проєкту було приниження Ваєтта. Ви не могли встояти перед тим, щоб похвалитися за вечерею першого ж вечора, і Ваєтта вразило те, що ви йому сказали. Він кричав на вас: мовляв, те, що ви робите, його погубить. Потім він намагався вас підкупити. Припускаю, ви відмовилися?
— Ціну за збереження літератури не можуть заплатити такі люди, як він.
— Точно. Тож постає запитання: що такого ви могли вчинити, що знищило б Ваєтта Ллойда? Відповідь проста. Ви запросили трьох осіб у подорож цим потягом: двох кураторок мистецтва та книжкову рецензентку. Усі троє читають «Одинадцять оргазмів Дебори Вінсток» Еріки Метісон. У всіх трьох є свіжі примірники, куплені в книгарні в Дарвіні. Один примірник нещодавно підписаний автором-самітником, який ніколи не виступає на публіці. Усі троє — шановані розумні жінки, які вважають цього автора абсолютним генієм. Чому? Тому що Еріка Метісон — це і є ваш мистецький проєкт.
Якщо ви стежите за цією грою, то знаєте, що Вольфганга згадано 102 рази, а Еріку — 14. Сумарно, згідно з моїми правилами для псевдонімів, це ставить його на певне магічне число.
— О, ви набагато кращий за Алана. — Вольфганг усміхнувся.
— Ось чому у вас — ручка «Джеміні», — сказав я.
Вольфганг театральним жестом ніби зняв маску-невидимку з підборіддя на чоло. Його очі спалахнули.
— Ви дивитеся на Еріку Метісон. Ваєтт не знав, що це був я. Я все організував через зареєстровану компанію, з міжнародним рахунком і поштовою скринькою, куди він міг надсилати контракти абощо.
— Або ручку.
— Справді. Мій план полягав у тому, щоб продати йому найелементарніше, жахливо написане бульварне чтиво, — його вологі губи з огидою вимовили це слово, — і він його проковтнув. Мов собака. Потім він зробив із цього чтива один із найбільших бестселерів року. Що доводить мою позицію: справжнє мистецтво недооцінюють, а комерційне — можна створити штучно.
— Але ж ви не зовсім проти комерційного аспекту, чи не так? Симона сказала мені, що ваші продажі, найімовірніше, жалюгідні. І все-таки ви під’їхали до Берріми на «ягуарі» за двісті тисяч доларів. Ви не зовсім Робін Гуд.
— Здобич — це частина суті задуму, — сказав він, глузуючи. — Це іронія. Я можу вам це пояснити, якщо хочете.