Джаспер обернувся, щоб зиркнути на Гаррієт. Я пригадав його гнів, коли вона розповіла мені все це, і напруження між ними. Вона хотіла, щоб він зайняв місце на авансцені, але він був щасливий — принаймні за його словами — за лаштунками. Гаррієт стиснула його плече. Важко сказати, через страх чи через почуття провини.
— Але підказки надійшли не лише від Гаррієт. Мактавіш пише всі свої книги на друкарській машинці: створює єдину копію рукопису нібито для захисту від спойлерів. Але насправді він не хоче, щоб існували метадані справжнього автора, дані про комп’ютер, на якому вони написані. Імовірно, він закінчив «Життя, смерть і віскі» в поїзді й власноруч передав рукопис Ваєтту, але в його кімнаті немає друкарської машинки. І, звісно, руки Джаспера — мозолясті від роботи на старій машинці. А ще була панель: на самому початку поїздки.
Я пригадав, як Мактавіш невиразно говорив, трохи п’яний, плутав «Настає ніч» із «Настає світанок», приховуючи що не знає, яка книжка була першою: «Існує стільки дат випуску, форматів і країн, за якими треба стежити, що легко заплутатися».
— Мактавіш навіть не знав, про яку книгу мав говорити на панелі. Ба більше, він, здається, навіть не зрозумів належним чином, що серія закінчується. — Спершу я помилково вважав, що Мактавіш засмутився через Ваєтта, який хотів продовжувати серію про Морбунда, але насправді він, імовірно, до першої панелі навіть не знав, що Морбунд помер у «Настає світанок». Я пам’ятаю, як він люто дивився на Ваєтта. — Припускаю, що він поспілкувався з Ваєттом щодо того маленького сюрпризу. Він був таким байдужим, що не усвідомлював, що його дійна корова більше не даватиме молока. Але, Джаспере, це був ваш ультиматум Ваєтту: більше не буде Морбунда, поки він не опублікує ваш власний роман — «Життя, смерть і віскі». І тоді, коли ви віддали роман Ваєтту, він цього не хотів. Але оскільки Ваєтту потрібно було залагодити справи з Мактавішем, він повернувся до вашої угоди: йому від вас був потрібен новий Морбунд. Я чув, як ви сперечалися.
«Це у вашому контракті. Більше Морбунда, — сказав тоді Ваєтт. — Усе просто. Для чого щось міняти через стільки часу?» Коли я зрозумів свою помилку щодо Еріки Метісон, то подумав, що в кімнаті Ваєтта був не Мактавіш. Зрештою, я не чув характерного стукоту тростини. Просто звичайні, стандартні кроки.
— Ваєтт думав, що я збираюся дати йому ще один роман про Морбунда, — сказав Джаспер. — Хоча «Настає світанок» мав стати фіналом. Єдиний спосіб змусити його погодитися на те, щоб я вбив Морбунда, — представити це як рекламний хід. Великі продажі для, мовляв, останньої книжки і ще більші — для продовження. Я справді сподівався, що як дам собі час, як запропоную йому потім щось фантастичне, він пристане на мою пропозицію. Або, можливо, я міг би переконати його, що якби я лише рік не писав книжки про Морбунда, то потім міг би робити і те і інше. — Він прицмокнув. Тепер він був злий. — Він прочитав не більше ніж сторінку.
Гаррієт помасажувала плече Джаспера. Це збігалося з тими висновками, яких я дійшов.
«Ви обіцяли мені повернути його, — сказав тоді Ваєтт. — Я знаю, знаю. Арчі Бенч. Дуже, бляха, мило».
— Ваєтт міг просто найняти іншого автора-привида, — припустив Гетч.
— Ніхто не був би таким хорошим, — сказала Гаррієт. Я погодився з нею: ДНК книг про Морбунда належала так само Джасперові, як і Мактавішу. Зрештою, він написав більшість із них. Ваєтт вважав би його незамінним.
Я продовжив:
— Саме тому в останню книгу ви включили Арчі Бенча — це була ваша обіцянка Ваєтту. Для гострооких шанувальників, зокрема Брук, яка сказала мені, що Арчі Бенч був причиною, через яку вона не вбила б Мактавіша. Archie Bench — це анаграма від Reichenbach. Як знаменитий Рейхенбахський водоспад, у який упав і де загинув Шерлок Голмс. Тільки Голмс не залишився мертвим: Конан Дойл повернув його, цілого й неушкодженого. Це, звісно, ще одна причина, як я дізнався, що Мактавіш не написав цього. Я знайшов у його нотатках аркуш паперу, з фірмового блокнота «Гана», де він намагався самостійно розгадати анаграму після панелі. Навіщо йому розгадувати власну головоломку, якщо це він придумав?