Я нагріб ще трохи снігу й трохи втрамбував його рукою. Цього мало вистачити, щоб захистити Люсі від негоди. Вона не заслуговувала на таке. Вона приїхала сюди лише тому, що хотіла спробувати повернути Майкла. Вона хотіла бути однією з Каннінґемів. Саме тому приїхала. Попри те що вони з Майклом розлучилися, вона була нам рідною, але ставилися ми до неї не так. Першу половину вихідних узагалі її ігнорували. Тоді Одрі дозволила їй узяти на себе провину за смерть Майкла. Звалила все на неї. Ніхто з нас не пішов за Люсі на дах. Вона померла сама. От тобі й родина. Важко плакати, коли сльози замерзають на щоках.
Рука Люсі досі стирчала із замету, розтулена долоня звернена до неба. Я зненацька помітив, що вона так і не зняла обручки. Я не міг вирішити, як краще вчинити з поваги до неї: зняти обручку й зберегти чи лишити на ній. Вирішив не мучитися із замерзлими пальцями й нагріб снігу, щоб прикрити руку. Тоді зняв свою плетену шапку, здригаючись від крижаного вітру, який морозив мені скальп, і вкрав забуту кимось лижну палицю, прихилену до стіни. Я встромив її на верхівці кучугури, напнувши зверху шапку, щоб було простіше знайти Люсі, коли хуртовина вщухне.
— Ми прийдемо по тебе, — сказав я замету.
Хтось обвив рукою мені плечі, але в хуртовині я навіть не зрозумів, хто це був.
Ми всі попрямували в готель. Я знав, що мені треба повернутися в шале й забрати звідти гроші, а також подумати про те, як поговорити з матір’ю наодинці, щоб запитати про Маколі. Але тієї миті мені було байдуже: я просто хотів поїхати звідти. Мені потрібно було відігрітися та знайти десь іще знеболювальні. Я нарешті зрозумів, як це — бути залежним; і радо віддав би ту сумку грошей за щось, що приглушить мої думки й біль у руці. Я мляво поплівся за рештою в ресторан.
Виявилось, що Ерін була там весь час, заміняючи працівників, яких Джульєтт відправила додому. Вона приготувала нам обід. Я з невимовною вдячністю взяв у неї миску кукурудзяного супу з куркою і сів біля Софії за порожнім столиком. Хтось пішов знайти мою матір і переконати її поїхати з нами. Перш ніж узятися до їжі, я довго відігрівав обличчя над гарячим супом, розморожуючи себе, поки кінчик носа не защипало.
— Попелу не було, — сказав я Софії, з’ївши кілька ложок супу, і похитав головою. — Не схоже на інших.
Софія скривилася, зрозумівши моє невисловлене запитання.
Вона пояснила просто:
— Мабуть, зламала всі кістки.
Сестра задивилася на відчинені двері ресторану, в отвір яких виднілося фоє, і я помітив, як її погляд ковзає вгору сходами. Я помилився щодо тієї підозри, яка промайнула в очах Джульєтт у снігоході. Енді тоді сказав: «За такої погоди… це було б самогубством». Знімок Зелених Черевиків, який Софія показала Люсі, й детальний опис того, що сталося з Майклом, явно вплинули на Люсі, яка й сама силкувалася прийняти той факт, що запроторила Майкла до кімнати, звідки він не зміг би втекти. Крім того, вона вибігла з бару до того, як Одрі витягнула з Кроуфорда подробиці тієї ситуації. Востаннє ми бачили Люсі, коли вона підіймалася сходами, картаючи себе за смерть Майкла. Підіймалася на дах. Джульєтт хотіла врятувати її від завірюхи. Але Люсі не потрібні були холод і сніг. Дах готелю був достатньо високий.
Ми із Софією мовчки приймали безрадісне усвідомлення: ніхто з нас не сказав Люсі, що кімната Майкла не була замкненою. Це не була її провина.
Назва цієї книжки все ще правдива: усі в моїй родині вбивці.
Просто не всі вбили інших людей.
Розділ 36
Я підозрюю, що в сімдесятих мою матір не можна було зрушити бульдозером, якщо навіть зараз вона примудрилася створити непереборну перепону нам усім, прикувавши себе до ліжка. Марсело спустився в ресторан, де ми всі поскладали свої торби (я мусив знову кинутися в завірюху, щоб притягнути із шале валізу, сховавши всередині згорнуту спортивну сумку), і скрушно похитав головою. Ми з Евонною, позаяк були її найближчими живими родичами, зголосилися піднятися й зайшли до її кімнати на третьому поверсі, де Одрі лежала в подушках, прикувавши руку до стовпчика ліжка. Я кажу «прикувала», бо вона смикнула з пояса нетямущого Кроуфорда кайданки. Скидалося це на досить комфортний спосіб протесту.
Ми не домовлялися про це заздалегідь, але було очевидно, що почати повинна Евонна — найменш ненависна з нас двох. Вона здійняла руку.
— Одрі, це смішно. Де ключ?