Мати знизала плечима.
— Той хлопець зі снігоходом може забрати нас, але чекати він не буде. Ти наражаєш нас усіх на небезпеку.
— То їдьте.
— Ти знаєш, що це не чесно. Ми не можемо залишити тебе тут. Що, як хуртовина посилиться? Твоя родина в небезпеці. Люди гинуть.
— Як на мене, ви просто вивозите вбивцю з гори. Я не залишу Майкла гнити тут.
— Ми повернемося по нього, коли розпогодиться й буде безпечно.
Марсело мовчки бовванів за нами — мабуть, він уже випробував більшість із цих аргументів. Евонна дратувалася. Її голос зривався, а раціональні аргументи швидко поступилися місцем словам на кшталт «егоїстична, складна людина» і «безглузда жінка». За хвилину вона вже смикала стовпчик ліжка, сподіваючись, що його можна відкрутити. За звичайних обставин Одрі знищила б будь-кого, хто назвав би її «упертою каргою», але цього разу просто відвернулася. Судячи з виразу обличчя Марсело, це він теж уже випробував.
— Мені потрібна викрутка або… чекайте… — Евонна насупилась, розглядаючи ліжко. — …шестигранний ключ, — сказала вона до Марсело, гидливо скривившись. — Чотириста баксів за ніч, і це «Ікея». — Вона знову повернулася до Одрі, цього разу погрожуючи: — Ми винесемо тебе звідси.
Марсело, явно вдячний за привід піти геть, вирушив на пошуки інструментів.
— Мій син мертвий, — просто сказала Одрі. — Я не покину його.
Те, що вона знову повторила слова, сказані в барі, коли Софія і Кроуфорд пояснювали смерть Майкла, вибило мене з рівноваги. Я благав, щоб мене визнали Каннінґемом, відколи ми сюди приїхали. Це хвилювало мене більше, ніж Зелені Черевики, — навіть більше, ніж Майкл. Для мене пошуки вбивці були не справою правосуддя — це був мій шанс реабілітуватися, підлеститися до матері й змусити її визнати, що я заслуговую на це ім’я. Але Одрі, яка повторювала ту саму фразу, побиваючись лише через Майкла, було байдуже, що надворі лежить мертва жінка, яка теж була частиною нашої родини. Байдуже на юридичні статуси та зміни прізвищ. Марсело розумів це: або ми всі, або ніхто. Але моя мати, попри всю свою принциповість, не розуміла, що означає родина.
— Твій син? — Одрі й Евонна шоковано витріщилися на мене, коли я закричав. Згодом Марсело сказав мені, що почув це аж на іншому кінці коридору. — Твій син? А як щодо моєї сестри — твоєї доньки? Хіба дружина сина не стає твоєю дитиною? Ти знаєш, що Люсі лежить надворі, у снігу? Ти знаєш, що вона мертва через те, що ти їй наговорила? Ти звалила на неї провину в смерті Майкла. Вона мертва, як і він, але ти тільки й торочиш про свого сина.
— Ерне. — Евонна спробувала стати між нами, проте я виявився прудкішим, насуваючись на матір і палаючи від люті.
Але та навіть не здригнулася.
— Ні, Евонно. Ми надто довго дивилися на це крізь пальці. — Я повернувся до матері. — Ти возвеличувала власний біль, ігноруючи всіх інших. Ти виростила нас у гіркоті, бо твій чоловік загинув. Ти відштовхнула мене через те, що я зробив із твоєю родиною. Але це й моя родина теж. — Я трохи заспокоївся, бо хоч як на неї гнівався, та все-таки трохи її розумів. Я сів на ліжко біля матері. — Знаю, що тобі було важко. Після батькової смерті все лягло на твої плечі. І знаю, що ти ототожнювала себе зі своїм прізвищем через те, що казали про батька. Я розумію, тобі довелося прийняти це ім’я та самоізолюватися, аби пережити все це. Та річ у тім, що ти, вчинивши так, підсвідомо стала відповідати ярлику, який на тебе навісили люди. Але бути Каннінґемом означає не те, що ти думаєш. Знаю… — Я здивував сам себе, узявши її за руку. Вона не опиралася. — …що батько намагався зробити тоді, коли загинув.
На материні очі впала поволока, але вона далі лежала мовчки, зціпивши зуби. Я не був певний, чи зрозуміла вона мене, чи просто мовчить під моїм натиском. Я опирався бажанню відвести очі, намагаючись утримувати її погляд якнайдовше.
— Знаєш? — озвалася мати.
— Я знаю про Ребекку Маколі. Знаю, що в тата були знімки, які стосувалися її викрадення чи навіть убивства. Знаю, що Алан Голтон був брудним копом. А ще розумію, чому ти так образилася на мене, коли я став на бік закону й свідчив проти Майкла. Я дуже довго не міг поглянути на все це твоїми очима, але тепер розумію. Я знаю, що позавчора, коли ти сказала, що погано почуваєшся та не прийдеш вечеряти, ти їздила до батьків Ребекки. Ти сказала їм їхати додому. — Я переповідав усе, що розказали мені Маколі про той несподіваний приїзд моєї матері. — Ти погрожувала їм, Одрі. Ти запитувала, чи є в них ще діти або онуки. Але вони втратили дитину. Як ти могла погрожувати їм, згадуючи Ребекку? Як ти могла?