Марсело лагідно, вибачливо кивнув Софії. Про його роль у цій історії я здогадався з його реакції на мої звинувачення в тому, що він допоміг Майклові, але не Софії. Тоді Марсело, затинаючись, сказав: «Це не зовсім так». Майкл казав мені, що Роберт й Одрі схоже вчинили з Евонною багато років тому: зробили так, щоб вона допомогла собі сама. Таку саму пораду дала Евонна Майклові, коли в Люсі були проблеми з грошима. Це був останній вихід.
— Повернімося до пігулок, Евонно. Ти зачинила їх у своїй машині, бо думала, що так буде безпечніше. Але Софія… — Сестра все ще сиділа, утупившись поглядом у коліна, легенько здригаючись від насилу тамованих сліз. — …не була готова із цим миритися. Вона спробувала забрати пігулки. Софіє, коли ти сказала мені, що побачила когось біля сарайчика, ти не могла помітити цього з бару. Мело так, що я не бачив навіть усієї парковки. Це означало, що ти мусила бути на парковці, аби помітити, як Ерін заходить у сарай. Вікно машини Евонни розбила не хуртовина, а ти. Подумала, що вона може покласти твою пляшечку в машину, і відчайдушно сподівалася її там знайти. Але Евонна ще раніше попросила Енді вийти на парковку й забрати її сумочку. Вона запідозрила, що ти зробиш щось таке, тож не захотіла лишати пігулки в автівці й вирішила тримати при собі. З тієї самої причини вона не дозволила мені взяти пляшечку на ніч.
Я присів навпочіпки перед Софією і поклав руку їй на плече, легенько його стиснувши.
— Я кажу все це не просто так, Софіє. Ми допоможемо тобі. Але ти маєш чесно відповісти на моє наступне запитання.
Софія глянула на мене червоними, підпухлими очима й витерла передпліччям носа.
— Присягаюся. Я провела ту операцію як слід. Це як ті історії про п’яних пілотів, які приземляють літаки, розумієш? Я не… — Вона гикнула. — Я не знаю, що сталося. Просто щось пішло не так. Відтоді Евонна допомагає мені. Я хочу одужати.
— Знаю. — Я обійняв її та прошепотів на вухо: — Ти чудова спеціалістка. Ти просто дозволила своїй залежності вийти з-під контролю, але ми можемо все залагодити. Та мені треба, щоб ти була чесною зі мною й допомогла знайти справжнього вбивцю. Заради Майкла й Люсі. Ти достатньо сильна, щоб залишити це в минулому, і достатньо сильна, щоб допомогти мені, хоч спершу тобі й буде соромно.
Я відчув, як її ніс тернувся вгору і вниз об мою щоку: вона кивнула. Я підвівся. Було нечесно вивішувати чужу брудну білизну й ховати свою. Настала моя черга.
— Позавчора Софія попросила в мене п’ятдесят тисяч доларів. Ось моє зізнання: у мене є значно більше із собою. Десь двісті п’ятдесят… точніше, сорок п’ять тисяч готівкою. Це гроші, які Майкл мав заплатити Аланові Голтону. Він попросив мене наглянути за ними, коли все полетіло шкереберть, і я не розповів про них поліції. Почасти тому, що мене так ніхто ніколи й не спитав, а почасти тому, що… ну… не хотів. Визнаю це. — Я здійняв руки, сподіваючись, що цього буде достатньо, аби теж мати вигляд грішника, адже зараз я просто ходжу й звинувачую всіх довкола. — Я привіз гроші із собою на випадок, якщо Майкл захоче їх забрати. Розповів про це Софії, і вона попросила позичити їй трохи. Сказала, що це їй допоможе. — Відтак трохи змінив тон, намагаючись більше не напосідатися так на Софію. — А тепер я знаю, що ти тут для того, щоб побороти залежність, і розумію все дещо краще. Звісно, у залежних часто виникають фінансові проблеми, але просила ти не так, наче від цього залежало твоє життя. Ти не була у відчаї. Ти просто вирішила попросити, бо це були легкі гроші — готівка, яка й так у мене була. П’ятдесят тисяч боргу для тебе не катастрофа — у тебе ще є будинок, якщо все буде зовсім погано, — але ти все-таки витрачала багато грошей на оксикодон. До того ж ти бачила, що кар’єра легко може урватися через це — зрештою, ти не якась бухгалтерка, — тож мати при собі готівку, яку неможливо відстежити, було б корисно. У залежних нерідко виникають фінансові проблеми, а ще вони часто крадуть. Ти вкрала щось в одного з нас, щоб роздобути готівку, чи не так?
Софія кивнула, шморгнувши носом.
— Я люблю всілякі правила — дехто з вас добре це знає. А дев’ятий крок у товариствах анонімних алкоголіків — відшкодувати кривду. — Я озирнувся на Евонну, та кивнула, і я знову повернувся до Софії. — Так, ти привезла із собою пігулки, але це лише подушка безпеки. Ти не збиралася зриватися. Саме тому просила в мене грошей. Це був не борг, але ти відчувала, що мусиш декому відплатити, навіть якщо ніхто про це не знав.