Коридором у напрямку бібліотеки загупали чиїсь кроки. Озирнувшись, ми побачили Ґевіна, який став на порозі й окинув наше зібрання здивованим поглядом.
— Сумки готові, — сказав він. Знову обвів нас поглядом. — Хто помер?
Джеремі скористався тими кількома секундами, коли всі погляди були прикуті до когось іншого. Щось загриміло, і ми побачили, що він вибив з каміна решітку й озброївся кочергою. Джульєтт ступила крок до нього, але Джеремі розмахнувся кочергою, і жінка відступила. Йому досі не було куди втікати, тож він просто відчайдушно розмахував чавунною зброєю.
— Я міг би просто облишити вас, — засичав він. — До цього моменту я міг би так і вчинити. Після Люсі я подумав, що накоїв уже достатньо і, може, мені час зникнути. Але тепер я знаю, що ви покинули мене змагатися із цим усім наодинці. Ви мене полишили, викинули. Ви. — Джеремі звертався до нас усіх, але не зводив очей з Одрі. — Принаймні згоримо ми разом.
Він знову замахнувся кочергою, і всі мимохіть відсахнулись, але виявилося, що він цілив у вогонь. Джеремі підважив велетенську дровиняку й викинув її, пойняту вогнем, на килим. Вона глухо гепнула на підлогу, врізнобіч порснувши іскрами. Ми всі затамували дух. Джульєтт розповідала мені, що її батько збудував цей готель наприкінці сорокових років, а це означало, що він тримався на дереві та азбесті: ці стіни були велетенськими сірниками. На килимі із шипінням розповзалася темна пляма, але, на щастя, він був надто вогким, щоб загорітися, і колода просто диміла на підлозі. Ніхто не зронив ні слова. Вигляд Джеремі мав розбитий, а решта дивувалася його невигадливому плану втечі.
А тоді одна з книжок вибухнула. Єдиної іскри, яка долетіла туди, було достатньо, щоб підпалити сухі сторінки.
Ну, звісно. Ці книжки були, мабуть, єдиними речами в цьому готелі, які не були наскрізь просякнуті вологою, — навіть я міг би не загорітися. Я хотів би сказати вам, що книжкою, яка так вибухнула, була «Джейн Ейр» (це було б дуже символічно, зважаючи на те, що станеться далі), але це було б неправдою.
За першою книжкою спалахнули інші, ловлячи на себе іскри й вибухаючи, як попкорн у мікрохвильовці. Зважаючи на те, як швидко все сталося, підозрюю, що частина книжок загорілася просто із солідарності. А тоді спалахнули стіни. Підлога запарувала, висихаючи на очах, і вже за кілька секунд сухі латки зажевріли.
Ми кинулися до дверей. Ерін вискочила першою. Я підняв Софію на ноги, закинувши її руку собі на плече. Марсело тягнув Одрі, шоковану й заплакану. При цьому вони перекинули один із червоних тронів, який швидко перетворився на невеличке кострище посеред кімнати. Джульєтт кричала, розмахуючи руками. У кімнаті тепер танцювали язики полум’я. Джеремі кинув кочергу й ліктем розбив вікно біля себе. У бібліотеку ринуло повітря, підживлюючи вогонь, і язики полум’я миттєво виросли втричі з оглушливим «фуш». Від Ф-287 залишився лише зчорнілий кокон. Ми із Софією пропустили Марсело й Одрі — я боявся, що вони залишаться в бібліотеці. Я випустив з поля зору дядька з тіткою, а тоді побачив розмиту постать Евонни, яка рухалася не в тому напрямку.
— Евонно, просто біжи! — закричав я, але в реальному житті вогонь реве значно гучніше, ніж може здатися.
Усе довкола гуділо й гарчало. Я замружився від жару, розуміючи, що часу в нас стає дедалі менше. Дверний отвір у мене за спиною сичав і пахкав парою. Щойно одвірок висохне — теж загориться. Після цього спалахнуть килим у коридорі, балюстради, сходи, а тоді й уся будівля.
Марсело пройшов повз мене. Одрі більше не трималася за нього. Я струсив Софію на Марсело й кинувся до вікна, оббігаючи кострище, яке утворилося на місці червоного крісла. Коли проминав його, підлога під ним провалилася й рештки крісла та шмат підлоги з тріскотом полетіли на перший поверх. Якщо не поквапитися, там теж усе спалахне і вогонь у фоє відріже нас від головного входу.
Евонна вже була біля Джеремі, який устиг поставити ногу на підвіконня. Він змахнув з нього найбільші уламки скла й приготувався стрибати. Евонна кинулася до нього й схопила за плече, але Джеремі вчасно ухилився, повернувся та схопив її за шию. Тітка здушено зойкнула, і Джеремі швиргонув нею об камін, де голова Евонни вдарилася об гострий кут і щось тріснуло. Він стиснув її шию міцніше. Її очі викочувалися з орбіт. Я знову закричав, але мій голос потонув у гучному пахканні полум’я, підгодованого новим подувом вітру. Полум’я обпекло мені половину обличчя. Запахло горілим волоссям. Але я був надто далеко. Джеремі помітив мене, а тоді знову опустив очі на Евонну. На куті, об який вона вдарилась, була кров. Очі Джеремі відбивали полум’я, але в них усе одно щось палало власним вогнем. Він потягнув на себе Евонну, а тоді знову кинув нею об…