— Іноді, — зізнався йому.
І нарешті зрозумів попіл, удушення, тортури. Давно витіснені спогади про ту розпечену машину просочувалися назовні. Речі, про які він не міг достеменно пам’ятати, знаходили спосіб катувати його. «Я не можу дихати, коли нервуюся».
— Гаразд. — Джеремі здавався задоволеним. Може, радів, що я все-таки схожий на нього. Це було все, що він хотів знати.
Він довго хрипів. Після цього його грудна клітка завмерла.
А тоді, коли я вже збирався йти геть, вона знову стала надиматися.
Я відвів погляд від брата й озирнувся на Ґевіновий жовтий снігохід. Там чекали на мене люди: у комусь із них текла моя кров, одиниці ділили зі мною ще й прізвище. Вони були купкою дефісів та префіксів й узятих у шлюбі прізвищ і колишніх когось-там та зведених когось-іще. А біля мене лежав ще один Каннінґем, насилу втягуючи в груди повітря.
Я так відчайдушно хотів створити сім’ю, змусити Ерін дати її мені, що забув про родину, яка вже сформувалася довкола мене. Кров не водиця. Я нарешті зрозумів слова, які Софія сказала мені на самому початку. Сім’я — це не лише ті, чия кров тече у твоїх жилах, а й ті, заради кого ти готовий її проливати.
Я
Розділ 41
— Можна їхати, — сказав я, видершись на сходинки й затягнувши себе в кабіну снігохода.
Поки я туди дійшов, усі вже сиділи на своїх місцях. Ґевін шарпнув двигун, і той прорізав ніч своїм сонним кашлянням.
— Що сталося? — запитала Евонна, коли я всівся біля неї.
— Я підійшов до нього, і він припинив дихати.
— Просто припинив дихати?
— Просто припинив.
— Він мертвий? — запитала Одрі.
У її голосі була надія, але я не міг зрозуміти, на що саме вона сподівається: почути, що він живий чи мертвий.
— Так.
— Ти впевнений?
— Так.
— Чому?
— Просто він більше не дихає. Поїхали додому.
Епілог
Табличку «На продаж» ми встромили в землю косо й недбало, як буває, лише коли платиш рієлторові грубі гроші за продаж будинку. Джульєтт прийшла допомогти мені спакувати решту речей. Ми з Ерін вирішили, що найкраще буде спробувати почати все із чистого аркуша, продавши будинок і лишивши всі спогади та вчинки, пов’язані з ним, у минулому. Я зустрівся з Джульєтт біля будинку після сніданку — неймовірно нудного, до речі.
Джульєтт відімкнула двері. Будинок світив голими стінами, де досі полишалися привиди меблів — темні тіні на вицвілій підлозі. З усіх моїх речей залишилося лише кілька коробок на горищі. Джульєтт підтягнула драбину й піднялася нагору, а я мав ловити мотлох унизу. Вона передала мені кілька коробок і невеличку валізу на коліщатках — зручну для якогось аеропорту, але паскудну для гірського курорту. Коли я нарешті повернувся додому після всіх тих поліційних відділків, лікарень і журналістів, то просто закинув її туди, не наважуючись розпакувати.
Звісно, сумку з грошима я звідти вийняв. Маколі не хотіли їх забирати. Вони прийняли той факт, що світлини зникли назавжди, але все-таки відправили пірнальників, щоб підняти з дна озера труну. Я сподівався, що їм нарешті вдасться поховати доньку, як вони завжди хотіли. Я розповів усім про гроші, і ми разом обговорили, що слід з ними зробити. Половину ми віддали батькам, братам і сестрам Люсі, а також заплатили за її похорон. Решту ми поділили між собою. Від своєї частки я відмовився — зрештою, я її вже витратив.
Похорон Майкла був коротким, холодним і гнітючим. У цьому не було його провини: просто не пощастило з погодою. Я перевірив труну, перш ніж її опустили в могилу. Похорон Люсі організувала її родина. Він був трагічним, печальним і пишним. Церква була по зав’язку набита людьми, але вже невдовзі я зрозумів чому: мені ще на жодному похороні стільки разів не пропонували почати власну справу. Хоч Люсі більше не було з нами, я маю підстави підозрювати, що минулого тижня її підвищили до замісниці віцепрезидента відділу компанії в Океанії.
Я ще ніколи не бачив Енді й Евонну такими голуб’ятами, а саму Евонну — такою спокійною. Це було аж трохи занадто. Енді лишився тим хлопцем, з-за плеча якого ти відчайдушно визираєш на вечірці, сподіваючись помітити когось цікавішого. Та побачивши, як він збиває з людини щелепу, я відчував, що можу витерпіти п’ятнадцять хвилин розмови ні про що.
Виявилося, що Софія отримала найтяжчі опіки з нас усіх, але зрештою це навіть обернулося на користь, бо знаєте, що їй вводили в лікарні? Оксикодон. У коронера більше не було приводу робити їй аналіз крові, бо це все одно нічого не довело б. Експертиза не виявила жодного порушення в ході операції. Евонна наглядає за Софією, і сестрі вже ліпше. Вони майже подруги.