Ми з Марсело й Одрі щотижня вечеряємо разом. Одрі дедалі рідше вигадує виправдання, щоб не прийти, і це добре. Невдовзі я запрошу ще й Ерін: з кресалом чи без, а вона все-таки моя родина. Розлучення здається страшним і формальним словом, але ми впевнено до цього йдемо — як команда, хоч як іронічно це прозвучить. Ми із Джульєтт мали нагоду познайомитися трохи ближче: виявилося, що вона теж уклала договір на книжку про цю історію. Її роман називатиметься якось на кшталт «Готель жахів». Мої видавці намагаються витиснути мою книжку на кілька місяців раніше, ніж вона закінчить свою.
Що ще розповісти?
Мабуть, лишилися деякі технічні аспекти.
Ви можете сказати, що моя мати нікого не вбила, і це буде доречне зауваження. Та я попередив вас, що казатиму правду, в яку я вірив, коли думав, що знаю правду. Звісно, я також обіцяв не вводити вас в оману навмисно двозначними формулюваннями. Тому міг би сказати, що в замкненій автівці на парковці в спекотний день Джеремі Каннінґем усе-таки помер. Що моя мати винна в тому, що його життя скінчилося і народився той, кому снилися сни про удушення. Де закінчується Джеремі й починається Чорний Язик — вирішуйте самі. Принаймні ось таке в мене виправдання. Можемо посперечатися про художню цінність цього аргументу пізніше. Напишіть моєму агентові.
І чому в нас із Енді окремі частини, спитаєте ви? Не знаю, що вам тут сказати. Енді вдарив Джеремі. Я сказав би, що то був смертельний удар. Коли я підійшов до Джеремі, у нього були важкі опіки й він стікав кров’ю. Він помер би в снігу. А я? Мій адвокат радить мені не говорити зайвого. Те, що я сказав вам про смерть Джеремі, лишається правдою: коли мій брат помер, я сидів біля нього. Решту вирішуйте для себе самі.
До речі, ім’я Евонна — анаграма до «не вона» на випадок, якщо ви підозрюватимете її в цих убивствах (насправді її звуть Івонна). Дарій — це ім’я перського короля, і саме в Персії вигадали спосіб тортур попелом. Але цього імені я не змінював. Джеремі й справді вигадав його для себе сам. Шкода, що він не напав на групу професорів історії — вони б одразу все зрозуміли.
Сповіщення на телефоні Джульєтт луною прокотилося на порожньому горищі. За кілька секунд до мене долинув короткий, хрипкий смішок. Джульєтт визирнула на мене.
— Евонна планує наступне родинне возз’єднання, — повідомила вона. Джульєтт була в нашому родинному чаті на воцапі: серйозний крок, я знаю. — Питає, куди ми хочемо поїхати.
— Аби там було тепло.
Джульєтт знову засміялась і затарабанила коробками на горищі. Я повернувся до своєї сумки й вийняв звідти пом’яту, поцвілу куртку. Вона ще була волога, коли я сунув її у валізу, кваплячись додому. Тхнуло від неї нестерпно. Це була остання крапля в чаші мого терпіння, і я вирішив просто викинути всю валізу. Там усе одно не було нічого потрібного, і в мене не було сил копирсатися в цьому мотлоху. Я перевірив кишені, щоб упевнитися, що там немає нічого важливого, і вийняв звідти складений квадратик паперу. Картка для бінго, яку дала мені Софія.
Я глянув на виправлення Майкла: «Ернест щось
І я залагодив. Попри нове нагадування про всі ті події, я відчув знайомий прилив тепла, вийнявши ручку й закресливши той квадратик. Для бінго бракувало закреслених клітинок, та я все-таки пишався собою.
Саме тоді я зрозумів, що не дослухаюся до власних порад.
Я взяв свій новий телефон (заряд батареї: 4 %; мені соромно зізнатися, що із цим куди гірше, ніж на горі в хуртовину). Завантажив застосунок для збільшення зображення в камері — не окуляр ювеліра, звісно, але я сподівався, що цього вистачить.
Я пригадав, як довго Майкл думав, перш ніж виправити мою картку. Тоді він поклав біля себе контейнер для лінз, але, можливо, він витратив ці кілька секунд не на те, про що я подумав. (Я знав, що він не носить лінз!) Можливо, він виймав звідти щось дрібне — настільки дрібне, що моєму батькові для цього знадобилася голка… але кінчик пера ручки теж згодився б. «Не загуби, — сказав він, притискаючи до картки великий палець, наче перевіряв, чи висохло чорнило, перш ніж передати картку мені. — Я довіряю тобі». Тоді виправив на картці кілька слів, але також поставив крапку в кінці речення. Я вже казав вам: у детективних романах підказки є в кожному слові — дідько, навіть у кожному розділовому знаку…
Від хвилювання здавалося, що серце калатає аж у горлі. Я увімкнув камеру в додатку для збільшення зображення (заряд батареї: 2 %) й наблизив крапку, яку додав Майкл. Світлини. Шістнадцять знімків, розташовані сіткою 4 × 4.