Фотограф стояв на початку широчезної під’їзної доріжки перед розкішним маєтком. Кожен знімок був підкреслений огорожею, що потрапляла в кадр. Біля облямованого колонами входу в маєток стоїть седан з відкритим багажником. Кожен із шістнадцяти знімків зображає ту саму сцену, змінюються лише пози двох людей, які стоять на подвір’ї. Облич не видно. На п’ятому знімку постаті зникають, але двері маєтку перетворюються на чорну діру: вони відчинені. Постаті повертаються на восьмому знімку, але цього разу вони несуть щось схоже на спальний мішок, тримаючи його за протилежні кінці. На дев’ятому знімку вони вже на півдорозі до машини. Там також видно, як з одного кінця мішка звисає щось довге, схоже на пасма волосся. На десятій світлині спального мішка вже немає, а багажник зачинений. На шістнадцятій автівка рушає. Одна з постатей лишається біля дверей, спостерігаючи за машиною. Тут нарешті можна роздивитися обличчя.
Вас може розчарувати, що я не дам вам приємної сцени, у якій поганці отримують по заслузі, але моє видавництво дуже хоче надрукувати книжку до початку судових засідань, тож я просто не можу вам про це розповісти. Ось єдине, що скажу: максимально збільшивши зображення, я розгледів обличчя Едґара Маколі, освітлене лампою біля дверей маєтку. Позаяк я не змінив його імені в книжці, ви можете здогадатися, що невдовзі він загримить до в’язниці на багато років.
«Майкл показував вам світлини?»
Едґар Маколі повторив це запитання двічі. Удруге він здавався роздратованим. Я тоді подумав, що це просто нетерплячість, та насправді це був розпач. Він хотів знати, чи я бачив світлини й чи зрозумів, що на них саме він. Я пригадував розпач Шивон від новини про те, що тіло їхньої доньки лежить на дні озера, і спокійну репліку Едґара: «Ми наймемо пірнальників».
Маколі не хотіли платити за повернення викраденої доньки, але заплатили вдвічі більше за тіло і світлини її вбивці. Алан продавав їм не душевний спокій — то був звичайнісінький шантаж. Спершу він звернувся до Джеремі, сподіваючись вивудити гроші з Вільямсів, щоб не ризикувати з Маколі. Коли цей план провалився, йому довелося ступити на небезпечнішу стежку. Аланові потрібен був посередник між ним та Едґаром, і Каннінґем у цій ролі додавав його погрозі ваги. Саме тому він звернувся до Майкла. Вийшовши з в’язниці й побачивши, хто на знімках, Майкл вирішив, що Маколі йому винні. Що він сказав мені в сушарні про гроші? «Вони їх нам завинили». Вони.
Удаване викрадення, щоб приховати вбивство. Розумно. Найняти відому банду, яка додасть ситуації переконливості, створити мотив, відмовившись платити, і вийти з цього жертвою, а не підозрюваним. Як Марсело й казав, це стара як світ історія, нічого незвичного: у таке легко повірити. І всі повірили. Але Ребекка була мертвою ще до вимоги про викуп.
Я зателефонував у поліцію. Детектив сказав, що по обіді вони проїжджатимуть повз і візьмуть докази, а тоді в мене розрядився телефон.
— Агов, Ерне! — Джульєтт знову визирнула з горища. У руці вона тримала запилюжену пляшку вина. — Воно старе або в гарному сенсі, або в поганому. Підіймешся?
Я пообіцяв, що в цій книжці не буде певних речей, тож закінчу розділ тут, щоб не зажити слави брехуна.
Я піднявся до неї на горище.
«Як писати детективні романи, наче ви з 1930-х: 10 простих кроків» та «Уроки „золотої доби“: Як писати детективний роман» Ернеста Каннінґема можна придбати на «Амазоні» за 1,99 $.
Подяка
Гарні подяки наприкінці книжки треба писати так, щоб між рядків читалося: «Дякую, що терпіли мене». Багатьом людям доводилося терпіти мене, поки я писав цю книжку, і я вдячний їм за ентузіазм, терпіння та допомогу на кожному кроці.
Дякую Беверлі Казінс, моїй видавчині. Дякую, що дозволяла цілити вище за хмари, але терпляче повертала мене на землю, коли мій розмах набував нездорових масштабів. Дякую, що не лякалася жодної моєї ідеї, що читала нескінченні чернетки, від яких ми потім відмовлялися, і вірила в те, що зрештою я знайду свій голос та історію, яку захочу розповісти. Мені дуже пощастило бути одним з твоїх авторів, і я дуже цим пишаюся. Дякую тобі.
Дякую Аманді Мартін, моїй редакторці. Я вдячний за гостре око, готовність дослухатися до мене й творчий підхід до розв’язання проблем. Редагувати детективний роман — це як будувати картковий будиночок: один невдалий рух — і все валиться. Редактори — це клей, завдяки якому все тримається купи. Вибач за той жарт про редакторів у розділі 27. Як бачиш, тут я посилаюся на розділ, а не на сторінку, бо підозрюю, що в тебе залишився ПТСР після редагування тих номерів. Тож принагідно перепрошую і за те, що їх було так багато.