Саме тоді відчинилися дверцята вантажівки. Думаю, більшість із вас уже здогадалася про все, ще коли Майкл вийшов з автівки з пасажирського боку.
— Оце поїздочка. — Ерін потягнулася. — Тут нормальна кава?
Розділ 13
Так, згоден, це було не аж таке приголомшливе відкриття, щоб закінчувати розділ на цьому місці. Ми всі знали, хто був за кермом. Як ми могли не знати? Люсі вже була тут, а Евонна не вижила б, якби не спланувала завчасно щось настільки важливе, як питання приїзду Майкла. Ніхто з нас не був здивований побачити Ерін за кермом разом з Майклом.
Перш ніж ви звинуватите мене в тому, що розтягнув момент, змусивши Ерін вийти з вантажівки лише після того, як Майкл привітається з нами всіма, я скажу, що Ерін володіє природженою здібністю тримати в напруженні. Хоча, найімовірніше, у цьому разі вона просто відчувала, що момент буде й без того незручний, тож не хотіла погіршувати ситуацію і вирішила посидіти в машині, поки Майкл не завершить свій королівський обхід.
Я дізнався про них за пів року після ув’язнення Майкла. Гадаю, був першим, а потім це якось просочилось і до решти рідних. Хоча чомусь завжди думав, що Люсі дізналася одночасно зі мною. Я уявляв, як вона в халаті стоїть біля дверей і радісно роздирає великий жовтий конверт із в’язниці (це очевидно, бо його явно розривали, шарпали, а потім клеїли знову), тоді як моя дружина сказала мені за нудним, здавалося б, сніданком, що планує проводити більше часу з моїм братом Майклом.
Гаразд, визнаю, що затягнув цей момент.
Якщо вам цікаво, то більшість моїх сніданків — нудні; я не знаю, як поїдання пластівців з молоком може бути захопливим. У мене було тільки три не нудні сніданки за все життя. Про два ви вже знаєте. Ще в одному фігурує сперма: я не знаю вас достатньо добре, щоб розповідати про таке.
Я часто чую, як люди кажуть, що шлюб загасив «вогник» у їхніх взаєминах. Так, наче це й справді розряд певної надприродної енергії, який можна випадково загасити або загубити. Хтось міг би також зауважити: якщо моїй дружині вдалося побудувати взаємини з моїм ув’язненим братом, спілкуючись із ним виключно телефоном та обмінюючись електронними листами (бо відвідувачів він не приймав), не настороживши мене, то наш шлюб помер уже давно. І я справді не збирався демонізувати її, бо це несправедливо, і це правда, що наш шлюб давно втрачений. Тієї ночі, коли Майкл навідався до мене з тілом на задньому сидінні, ми з Ерін уже спали в окремих кімнатах. Інакше вона побачила б гроші, які я швиргонув на ліжко. Але проблема була не у «вогниках». Проблема була в запальничці, кресалі та сірниках. Ми не загубили їх — їх забрали. Річ була не в тому, що ми втратили вогник, а в тому, що нам більше не було чим його розпалити.
— Я не хочу хитрувати, тому кажу, — пробурмотіла вона за тим сніданком.
Говорячи це, Ерін крутила обручку на пальці. Можете вважати це метафорою нашого приреченого шлюбу, але тоді я звернув на це увагу, бо зненацька усвідомив, наскільки вона схудла. Щоки та стегна часто відбивають дрібні життєві злети й падіння, утім коли ви бачите це по руках… Я й до цього знав, що ми з нею поволі худнемо, але раніше стягував з неї обручку так, наче заводив бензопилу. Дивлячись, як вона бовтається в Ерін на пальці, я зрозумів, що насправді з нею роблю. Не зрозумійте мене хибно, жодної драми не було: ми не кричали й не кидалися тарілками. Проте ми досягли тієї позначки, коли навіть життя під одним дахом робило щось із нами обома. Може, якби вона не крутила обручки на пальці, я сказав би їй щось інше.
— Ти можеш робити, що хочеш, — мовив лише.
Ерін обдарувала мене однією з тих усмішок, які зраджують неусміхнені очі, а тоді попросила не розповідати поки що Люсі.
Мені не хотілося більше нічого в неї запитувати. Не за сніданком. А після того я щоразу відкладав, і так ніколи й не запитав нічого. Звісно, я про це думав. Іноді мені було цікаво, чи це тому, що вона просто любить небезпеку. Я читав, що жінки нерідко закохуються у в’язнів-смертників і що деякі з ув’язнених навіть мають по кілька дружин. Або, може, їй потрібен був чоловік, який не покидає своєї камери. Зрештою, ці стосунки мали цілком реальні й непорушні кордони, тож Ерін не доводилось хвилюватися про інші речі — ті, які зруйнували наш шлюб. Майкл просто не міг мати моїх вад, бо він узагалі не з’являвся в її житті. Я перебрав у голові всі можливі варіанти, повірте. Я навіть думав, що вона могла настільки влитися в нашу сім’ю, що підхопила ту надмірну Каннінґемську відданість і тому стала на бік мого брата. Може, вона від самого початку вірила йому, а не мені. Може, у нього було кресало. Коли мене охоплювали гіркота і злість, яких я щосили намагаюся не відчувати, я питав себе, чи було в них щось спільне, до чого мені було зась. Ось це називається передвісником.