Зрозуміти Майкла було легше. Я завжди думав, що він просто хоче щось у мене забрати.
Поява Ерін хоч і не була несподіванкою, усе-таки мала надзвичайну вагу. Тому що в Майкла справді не було жодного відвідувача, не кажучи вже про романтичні зустрічі. Тими вихідними я не лише вперше бачив їх разом — вони теж уперше зустрілися після в’язниці. Їхні стосунки були загадкою для всіх нас, і думаю, що кожен уявляв їх по-різному. Називайте мене фаталістом або ж просто лінюхом, але я був радий опустити руки й пливти за течією. Я розумів, що вони тепер разом, хоч і не міг змусити себе назвати їх парою. Люсі, з її обвішаним ярликами одягом та рожевою помадою, яку можна було помітити в горах із гвинтокрила, вочевидь вважала, що досі може щось протиставити Ерін. Усі інші займали різні позиції на шкалі між «невірою» та «прийняттям», тяжіючи до позначки «скептицизм».
Зараз я описую себе спокійним, але не певен, чи був таким насправді. Пригадую, тоді я зненацька усвідомив, що Ерін і Майкл не провели ще жодної ночі разом, бо з виправного центру в Кумі, до якого їхати години дві, вона забрала його лише цього ранку. Мабуть, вона все-таки лишилася в мотелі з кусючими простирадлами, у якому я уявляв її минулої ночі. Не знаю, чому це здалося мені важливим — яка різниця, спали вони вже разом, чи ні, — але мушу зізнатися, що думав про це. Я згадую про це зараз, бо якщо в мене виникали такі запитання, то Люсі, мабуть, тільки про це й думала.
Ерін обійшла наше півколо значно швидше, ніж Майкл, — частково тому, що не всі з нас тиснули їй руку. Люсі, наприклад, увесь час демонстративно зав’язувала шнурівки на черевиках. Коли Ерін підійшла до мене, я простягнув руку.
— Дуже приємно, — сказав я.
Це наш таємний код, яким я сподівався звести все на жарт.
Ерін не всміхнулася. Натомість потиснула мені руку, а тоді притягнула до себе, легенько пригорнувши в одноруких, холодних обіймах.
Її тепле дихання залоскотало мені щоку, коли вона сказала:
— Це гроші родини, Ерне.
То були настирливі, украдені слова. Майкл сказав мені те саме тієї ночі, коли ми поховали Алана. «Це наші гроші». Я знав, що це означає. Він заслужив їх. Він убив заради них. Він оголосив своє право власності, але пропонував мені частку за мовчання. Не знаю, що я чекав почути від Ерін, коли вона прихилилася до мого вуха: щось вибачливе, або щось спокусливе, або, може, щось вибачливо-спокусливе. Та я не чекав, що вона виконає роль Майклового вісника, коли він просто всміхнувся й запропонував мені випити пива. «Це гроші родини, Ерне». Може, десь там крився натяк на те, що станеться зі мною в разі непокори? Я не був певен. Її погляд був відкритим, без тіні погрози. Може, це просто попередження. Перш ніж я встиг вирішити, як відреагувати, Ерін пішла геть, та й навряд чи я запитав би щось у неї на очах у всієї родини.
Наше зібрання швидко розбилося на дві групи. Люсі та Софія підступили до нас із Майклом. Люсі явно не хотіла випускати Майкла з поля зору, тоді як Софія, мабуть, просто хотіла переконатися, що я не ляпну нічого про гроші, перш ніж вирішу, ділитися з нею чи ні. Ерін стояла з моєю матір’ю та Марсело. Намагаючись не надто витріщатися на них, я спробував прочитати вираз обличчя моєї матері. Він здався мені незнайомим, тож я вирішив, що це має бути лагідність і приязність. Евонна підійшла до групки Ерін, а Енді, кілька секунд потупцювавши на місці, поплівся до нас.
Майкл, схоже, зрозумів, що мусить задати тон бесіді й заговорити, інакше всі мовчатимуть. Почав він з буденної розповіді про те, як змушував Ерін зупинятися на кожній заправці, щоб посмакувати різні шоколадні батончики.
— І де були найкращі?
Я пообіцяв собі бути з Майклом настільки чемним, наскільки він буде зі мною, тож спробував підтримати розмову.
— На жаль, дослідження не дало переконливих результатів, — кивнув він, а тоді поплескав себе по животу. — Треба накопичити більше даних.
Люсі розреготалася, трішки переборщивши з гучністю.
— А що це за вантажівка? — запитала Софія. — У запрошенні ж писали про гірськолижний курорт. Я здивована, що ви взагалі сюди доїхали.
— Там, де ми орендували автівку, не було нічого путнього. Потрібен був фургон, але в них виявилося лише це. Можна було взяти машину Ерін, але в її гетчбек не помістилися б усі мої речі. Завтра я мав платити за місце на складі, а вони вже й так витягнули з мене всі гроші. Тож у цій вантажівці фактично вся моя вітальня. Ми трохи нервувалися через дорогу, але це потужна конячина.