— Ні, не порозумілися. Позаяк сталося вбивство, я маю повне право затримати підозрюваного на власний розсуд.
Нашим зібранням прокотилася хвиля бурмотіння, коли всі стали приголомшено повторювати слово «вбивство». Я помітив, що Софія посміхається. Марсело стиснув кулаки. Моя мати була не з тих жінок, які зойкають і хапаються за серце, але навіть вона затулила рота рукою.
— Дещо сталося, — підкреслено повторив Майкл.
— Досить, — прогарчав Марсело до Кроуфорда. Цей адвокатський аргумент зрозумів навіть я. — Я руйнував кар’єри ще й не за таке.
— А я вистоював і не перед такими.
Їх урвало гепання готельних дверей. Висока жінка приблизно мого віку, із засмаглою щелепою та сірувато-білою шкірою довкола очей — типова засмага лижників — вийшла на подвір’я. Я впізнав її — це була та сама пані з земноводним «ленд ровером», яка допомагала мені приладнати ланцюги на колеса.
— Офіцере, потрібна допомога? Люди й без того знервовані, а тут ще цей галас.
— Не ваша справа, — скривився Марсело, явно невдоволений появою нової сторони в конфлікті.
— Це мій курорт, тож, гадаю, що це цілком моя справа.
— Що ж, у такому разі попросіть цього фаната Пуаро припинити діймати гостей. А якщо вас турбує паніка, то, може, не варто розкидатися словом «убивство»?
— Я вперше чую це слово. — Жінка здійняла брову, повернувшись до Кроуфорда. — Справді? Ви про Зелені Черевики?
Ще одне кольорове прізвисько, але це, на відміну від Чорного Язика, було мені відоме. Я знав, що так назвали чоловіка, який загинув, підіймаючись на Еверест. Забирати тіло було надто небезпечно, тож воно лишилося лежати неподалік від стежки, світячи неоново-зеленими черевиками, на які стали орієнтуватися скелелази. Наш чоловік не мав зелених черевиків — я помітив би, несучи його ліву ногу, — але місцеві явно встигли вигадати ім’я для загадкового гостя.
— У мене є підстави вважати, що його смерть підозріла.
— Чому? Через неї? — Евонна взяла якусь надзвичайно високу ноту — у буквальному сенсі, бо ми були в горах, і в переносному, старанно намагаючись звучати скептично. Вона тицьнула пальцем у Софію. — Краще питати лікарської поради в шамана. Що ти йому сказала? Коли тут будуть справжні детективи?
— Я лікарка, — запевнила Кроуфорда Софія.
— То ми збираємося ігнорувати той факт, що в Майкла є алібі, навіть якщо ця смерть і справді підозріла?
— Тату. Дозволь…
— Я розберуся, Майкле. Ви впевнені, що хочете наполягати на своєму, офіцере? Ваші підозри ґрунтуються на якійсь старезній справі, яку ви відкопали, на знайомому прізвищі та на вашій вірності значку, бо в синіх кашкетів і кров синя, й усе таке. Ваші упередження не просто помітні неозброєним оком — вони виставляють вас йолопом. Скажіть мені заради всього святого: як Майкл може бути причетним до цієї справи, якщо він лише сьогодні вранці вийшов із в’язниці?
Монолог Марсело змусив усіх затамувати дух. Кроуфорд обвів нас поглядом — мабуть, шукав бодай крихту підтримки. Я потупив очі. Навіть Софія пильно дивилася собі під ноги. Якщо в нас уже були Чорний Язик і Зелені Черевики, то вона стала Червоними Щоками.
— Ходімо, — сказав Марсело, беручи Одрі за руку, та рушив до готелю.
Але Майкл не зрушив з місця. Вони з Ерін нервово перезирнулися.
Небом нарешті прокотився грім (чесно, я зараз не прикрашаю оповіді).
— Так я й думав, — мовив Кроуфорд. — Скажете їм самі, чи мені це зробити?
— Я нікого не вбивав. — Майкл здійняв руки та ступив кілька кроків у бік Кроуфорда. — Але я готовий співпрацювати, щоб допомогти вам знайти винного, — кажучи це, він дивився на мене.
— Майкле! Припини! Офіцере, він не знає своїх прав!..
— Він не мій адвокат.
— Що ти робиш? — Одрі підійшла до Майкла й поклала руку йому на плече. — Учора вночі ти був у Кумі. Усе гаразд, просто скажи йому це.
— Тут холодно, мамо. Зайди досередини.
— Просто скажи ці слова. Скажи йому. Майкле!
Вона загупала йому в груди вільним від руки Марсело кулаком — так, наче могла вибити зізнання. Тоді, мабуть, від холоду та виснаження, її коліна підігнулися, і мати сповзла в сніг. Майкл спробував спіймати її, але не встиг і зміг лише трохи сповільнити падіння, м’яко посадивши її на землю. Ми з Кроуфордом та Софією кинулися до неї, утім вона замахала руками, не даючи нам підійти. Евонна й Люсі одночасно залементували, звинувачуючи Кроуфорда в тому, що той «тримає літню жінку на морозі».