— Місис Каннінґем, — вигукнув Кроуфорд, перекрикуючи галас. — Майкла звільнили вчора по обіді.
«Учора? — Нарешті до мене стало доходити. — Але ж це означає…»
Майкл кинув швидкий погляд на Ерін. Обличчя Люсі, здавалося, намагається зіслизнути з її черепа. На мої вії впала перша сніжинка.
— Це ще нічого не доводить. Гаразд. Гаразд, нехай він не був у в’язниці. Нехай, — сопів Марсело, силкуючись поставити Одрі на ноги. Він явно гарячково міркував, намагаючись обрати найкращий підхід. — Але це не значить, що він був тут. Потрібно зайти досередини, люба, ти змокнеш. Майкле, просто скажи нам, де ти був учора вночі, і покінчімо із цим.
— Я краще піду з вами, офіцере.
Кроуфорд надів на Майкла наручники й кивнув йому підбадьорливо. Не знаючи, що саме приховує Майкл, офіцер Остання Надія вочевидь прагнув вибрати найбезпечніший і водночас найменш радикальний варіант. Я помітив, що наручники вільно бовталися на братових руках. Вислизнути з них він навряд чи зміг би, але було помітно, що Кроуфорд намагався не бути жорстоким. Він повернувся до власниці — на цьому етапі я ще не знаю її імені, але це мене мучить, тож зараз називатиму її Джульєтт, бо невдовзі все одно дізнаюся ім’я, — і сказав:
— Треба знайти для нього окреме приміщення, щоб убезпечити гостей.
— Він утече звідусіль. Усі кімнати та шале відчиняються як зовні, так і зсередини. Пожежна безпека, — відповіла Джульєтт (бачте, я ж казав, що так буде зручніше). — Це готель, а не в’язниця.
— А як щодо сушарні? — запитала Люсі. Її обличчя було темнішим за небо, голос — гортанним, а язик — ватяним від гніву.
Я ще не бачив сушарні, але Люсі, схоже, уже знала, що це задушлива тісна кімнатчина, заставлена дерев’яними лавами для черевиків та вішаками для курток, пропахла цвіллю й тим особливим потом, який може виділятися лише з людини у водонепроникному одязі, що не пропускає ані краплі вологи в жоден бік. Це була дріб’язкова помста, але нічого кращого вона поки вигадати не змогла.
Її голос самовдоволено бринів, коли вона додала:
— Я бачила засув на дверях зовні.
— Гм, сушарня не пристосована для того, щоб тримати в ній людей, — сказала Джульєтт.
Кроуфорд звів очі до неба й випростав руку, дивлячись, як на неї падають й одразу тануть поодинокі сніжинки.
— Це лише на кілька годин, — сказав він Майклові вибачливо.
Той кивнув.
Я був певен, що Ерін от-от усе пояснить. Якщо не в’язниця була Майкловим алібі, то це мала бути Ерін. Ми вже й так знали, що вони разом, тож що за ніч у них була? Але вона мовчала. Я помирав від цікавості. Хай що вони робили, це було достатньо таємним, аби бути вартим кількох годин у сушарні та підозри в убивстві.
— Де ви вчилися? — Марсело мав такий вигляд, наче вдарив би Кроуфорда, якби на плечі́ в нього не бовталася Одрі. — Усе це незаконно.
Я вже казав, що поліцейські в схожих на мою книжках поділяються на Єдині Надії та Останні Надії, але існує ще одна класифікація: Відмінники та Бунтівники. І скидалося на те, що Кроуфорд знову мене здивував.
— Я готовий співпрацювати, — повторив Майкл.
— Усе буде гаразд, — сказала Ерін, обіймаючи його.
Вона ковзнула руками по його спині, і її долоня знову пірнула в задню кишеню його джинсів — цього разу в іншу. Не те щоб я звертав на таке увагу.
Тоді всі попрямували в гостьовий будинок, і мене змило загальною хвилею. Марсело передав Одрі в руки Софії та намагався не відставати від Кроуфорда, діймаючи його дивовижною сумішшю юридичних термінів і барвистих описів статевого акту, у якому фігурує людське обличчя.
— Будь ласка, не заважайте мені працювати, — сказав Кроуфорд, піднявшись сходами. Такий суворий голос міг належати тільки Бунтівникові. Звертався він до Марсело, але зупинилися ми всі. Позаяк тієї миті ми стояли на різних сходинках, вигляд це мало такий, наче ми на сцені театру або позуємо для весільної світлини. — Зігрійтеся. Невдовзі поговоримо.
Кроуфорд поклав руку Майклові на плече й повів його до дверей.
— Ви говоритимете з ним лише в моїй присутності, — востаннє спробував атакувати Марсело.
— Цей чоловік не є моїм представником. Він не мій адвокат, — сказав Майкл. Тоді повернувся до нас, здійнявши скуті кайданками руки догори. Він переплів пальці, випроставши вказівні, і показав на мене. — Ось мій адвокат.
Розділ 14,5
Я все розумію. Подій було трохи забагато, тож я вирішив витримати паузу, щоб швиденько підсумувати все, що сталося.
Так, це трохи дивне рішення, але я хочу, щоб усе важливе було виписано чорним по білому. Якщо ви впевнені у своїх когнітивних здібностях, можете прогорнути цей розділ.