— Серйозно? — Софія здійняла брову, вп’явшись у мене поглядом. — До чого ти хилиш?
— Просто скажи мені, що робила минулої ночі. Щоб я знав твоє алібі абощо. Просто я не знаю, із чого почати. — Я намагався говорити буденно, не виказуючи допитливості.
Софія зітхнула, накреслила лінію в пінці на каві й облизала палець, але не відповіла.
Я вирішив благати.
— Будь ласка, я маю потренуватися.
— Розповідаю: тато зателефонував мені сказати, що вечерю скасовано, бо Одрі зле, тож я поїла закусок у барі, бо терпіти не можу ту їдальню, і, якщо чесно, випила трохи для хоробрості, щоб поговорити з тобою. Тоді я пішла до тебе, відтак повернулася у своє шале. Ти хочеш почути якісь виправдання? У мене був важкий ранок, і саме тому я маю такий гівняний вигляд. Дякую, між іншим, за ті чарівні натяки. Якщо жінка трохи розкошлана, це ще не означає, що вона вбивця. Нагадати тобі, що я була першою — навіть не офіцер Кроуфорд! — хто назвав це вбивством? До того ж ти знаєш, що після розмови з тобою я прийшла у свою кімнату, бо ти зателефонував мені майже одразу. Моє алібі — це ти, дурнику.
— Твоя правда, — сказав я, замислившись. Якщо ви не прогортали мого стислого викладу попередніх розділів, то знаєте про мою теорію з грошима. Отже, саме тоді мені й спало на думку, що хтось може їх шукати. — Просто скажи мені, кому ти завинила гроші.
Софія блискавично виструнчилася й нервово роззирнулася залою.
— А можна про це не горлати? — засичала вона. — І що це взагалі означає?
— Ти просила в мене грошей. Я подумав, що ти комусь їх заборгувала.
— Слухай, Ерне, мені не треба твоїх грошей, особливо якщо ти збираєшся так мене принижувати. Не варто було тебе просити. Сама розберуся.
— То ти шукаєш п’ятдесят тисяч доларів не для того, щоб від когось відкупитися?
— Я нікому не винна ніяких грошей, — сказала Софія з притиском: більше вона цього не повторюватиме. — Може, поговоримо про щось інше?
— Хтось був у твоїй хатині вчора ввечері, — сказав я.
Софія наморщилась і закліпала очима, наче з’їла щось кисле. Вона не чекала цього почути. Щоправда, я не розумів, що саме її приголомшило: те, що в її кімнаті хтось був, чи те, що мені це відомо.
— Поки ти була в мене, — пояснив я. — Пам’ятаєш, як задзвонив телефон? Це був хтось із твоєї кімнати, бо коли я перетелефонував, слухавку взяла ти. Я подумав, що хтось міг щось шукати й випадково зачепив клавішу швидкого набору.
— «Хтось»? Ти думаєш, що це був Зелені Черевики? Думаєш, він був у моїй кімнаті? Шукав гроші?
— Так, я про це подумав.
— І що я прикінчила вибивайла, захищаючи себе?
— Або хтось убив його заради тебе.
Софія замислилась на мить. Я не детектив, тож мені було складно зрозуміти, образилась вона чи просто думає, як замести сліди.
Тоді сестра схилила голову набік і запитала:
— Перш ніж я відповім на це непристойне звинувачення: ти вже вирішив?
— Ти про гро?.. — Я згадав, що вона просила не кричати про це. — У мене ще не було…
— То ти ще нічого не вирішив?
— Не вирішив.
— А якщо я скажу, що моє життя в небезпеці?
Софія взялася вистукувати пальцями по столу. Я поклав свою руку на її.
Намагаючись надати своєму голосу всієї серйозності (що для мене вкрай незвично й складно), я запитав:
— Це правда?
Звівши на неї очі, я помітив, що Софія ледь тамує посмішку. Уже за мить вона не стрималась і вишкірилася від вуха до вуха:
— Ну ж бо! Ти себе чуєш? Вибивайло? Як у мафії? В Австралії взагалі є мафія? Я думаю, це все твої расові упередження, бо я з Південної Америки.
Вона комічно наморщила носа.
— Тоді це був би картель, а не мафія, — сказав я. — І до тебе вирядили б якогось наркокур’єра. Тобто якби це були стереотипи.
— Ох, так, у такому разі… В’яжи мене.
Вона покірно випростала руки.
— Вибач. Я втомлений. Певен, що це не виправдання, але мені важко мислити тверезо.
— Та нічого, я тебе розумію. Знаю, що це здається підозрілим: я приходжу просити в тебе грошей, а наступного ранку на території знаходять задубілого чолов’ягу. Слухай, я попросила, бо в тебе є повна сумка і я не вважаю, що Майкл заслуговує на них, а мені вони й справді потрібні для дечого. Але це особисте. А тепер, будь ласка, поговорімо про щось інше.
— Тобі не сподобаються інші теми, які крутяться в моїй голові, — сказав я, нарешті витиснувши з неї хихотіння. Схоже, ми знову друзі. — Отже, ти хочеш удати, що тобі цікаво, чи міцно я спав сьогодні або чи сподобався мені подкаст, який слухав дорогою сюди? До речі, на обидва запитання я відповів би: «Не надто». Ще є теми «Чорний Язик» та «Інше».