Джульєтт Банерсон (анаграма: струдель жбан єнот, і розумійте це як хочете) доручила мені самотужки йти за стрілочками до сушарні. Думаю, я розчарував її, не виявивши особливого бажання сформувати детективний дует. Непідписаний договір на її столі та побіжна згадка про рейтинг готелю дали мені змогу зрозуміти, що нею керує не лише цікавість, народжена з любові до детективних романів, і навіть не відчуття обов’язку перед гостями: Джульєтт дбала про вартість своєї нерухомості. Може, вона думала, що чутки про розслідування вбивства не сподобаються потенційному покупцеві. Особливо якщо процес був уже на завершальному етапі, а так, найімовірніше, і було.
Кроуфорд — як ви могли помітити, ми всі інтуїтивно звертаємося до нього лише на прізвище, як заведено з поліцейськими (і в цьому є сенс, бо якщо Джеремі — більший, ніж його ім’я, то Кроуфорд, якщо трохи підняти його значок і зазирнути під нього, виявиться крихітним — меншим, ніж просто «Дарій»), — встав зі стільця, коли я підійшов. Я по-діловому потиснув йому руку — зважаючи на мою нову роль, це здавалося прийнятним.
— Джульєтт знайшла зачіпку, яка може вас зацікавити. Відеозапис під’їзної дороги з камери спостереження, — сказав я. — Але дивно, що до самого ранку ніхто не ворушився, хоча хтось мусив зателефонувати вам ще…
— …До світанку, — закінчив він. — Так. Їхав сюди цілу годину. Може, трохи менше.
— Знаєте, хто саме зателефонував?
— Ні. Я чергував на радарі всю ніч, тож не приймав викликів.
— А чому відрядили вас? Джульєтт каже, що зазвичай приїжджає інший поліцейський. Сержант…
Я вже забув його ім’я, тож став чекати, чіпляючись за випадкові голосні.
Кроуфорд мені не допоміг. Він просто знизав плечима.
— Я був найближче.
— А коли ви приїхали, біля тіла вже були люди?
Я вже знав відповідь на це запитання, але хотілося підтверджень.
— Я чекав, що тут буде цирк, але ні, хоч як дивно.
Я знову подумав про три пари слідів: їх вистачало лише на жертву, поліцейського та вбивцю. Це свідчило на користь моєї теорії, що тіла ніхто не знаходив. Убивця зателефонував у поліцію сам.
— І ми досі не знаємо імені загиблого… — протягнув я пригнічено, сподіваючись, що це видобуде з Кроуфорда хоча б якусь інформацію, бо він захоче підтримати розмову. — Я хотів би попросити копію його фото. — Я замовк на мить, а потім вирішив додати: — Як адвокат. — Мені здалося, що адвокат міг би про таке попросити.
— Але я чув, що ви не адвокат, — заперечив Кроуфорд. — Ваш батько сказав.
— Вітчим, — випалив я, хоч і розумів, що поводжуся, як підліток.
Попри всі ті розмови про те, що маємо працювати разом, Марсело, сподіваючись витиснути мене, явно повідомив Кроуфорда, що в мене немає належної кваліфікації. Я досі обмірковував можливість того, що Майкл намагається не впустити когось до себе, і відчайдушні спроби Марсело потрапити до нього не оминули моєї уваги.
— Я роблю що можу. Сам себе я не вибирав.
— Тут живуть діти. Я не можу так ризикувати. Що, як це фото поширюватимуть? Розумієте?
Я кивнув і запропонував компроміс:
— Може, я і не адвокат, але ви маєте знати, що його не можна тут утримувати. Так, він погодився на співпрацю, але це не значить, що тепер у нього немає прав. — Я здійняв руки, спробувавши вдати із себе невинного телепня. — Я, може, і не знаю, яких саме прав, але точно не йдеться ось про це. — І показав на важкі дерев’яні двері, які вже трохи роздулися від вологи. На них висіла біла табличка з намальованими яскравими черевиками.
— Він сказав, що його все влаштовує.
— Я не про це, — повів далі. — Якщо ваша підозра ґрунтується на тому, що Майкл збрехав про час виходу з в’язниці, то що ж… алібі Ерін також із цим пов’язане, але я не бачу, щоб її хтось десь зачиняв.
— Ви звинувачуєте мене в сексизмі?
— Я звинувачую вас у сліпоті.
— Що ж, але вона не Каннінґем.
— Ясно. Радий, що ми порозумілися. — Схоже, для Кроуфорда імена теж мали неабияке значення. — Тепер я звинувачую вас у некомпетентності. Впустіть мене, щоб я міг далі вдавати із себе адвоката, а ви — детектива.