— До пострілу він мовчав як риба, а потім розговорився. І не все із цього розповів мені він. Більшу частину того, що мені відомо про Алана, я дізнався від інших в’язнів. Вони всі його знали. Половину хоч раз у житті обдирали в його ломбарді, який, між іншим, славився краденими речами. Якщо комусь у Сіднеї треба було якнайшвидше позбутися чогось чужого, ця річ рано чи пізно потрапляла до Алана. А другій половині він був винен гроші. Вони тиснули мені руки, Ерне. Наче я зробив їм послугу.
Брат скривився. Спогад про цей жест солідарності вочевидь мучив його. Може, навіть більше, ніж саме вбивство.
Я заплющив очі, знову пригадуючи білу, мов кістка, галявину. «Піду гляну, як він». Майкл сидить спиною до мене, трохи схилившись, а його руки зникають у павутинні. «Тепер його можна поховати».
— Коли Алан отямився на галявині, ти пішов глянути, як він. Саме тоді ти все вирішив, так?
Майкл явно поринув у той спогад — він говорив повільно, наче в трансі:
— Я дуже довго його звинувачував, уявляєш собі? Бо тієї миті в мене було таке відчуття, наче я прокидаюся. Можливо, якби він нічого не сказав, я посадив би його назад у машину. Може, я послухав би тебе. Я пам’ятаю, що на його губах була кров. Коли він говорив, криваві нитки напиналися між його губами, наче містки. Я не знаю, чому Голтон тоді розповів мені про те, як застрелив батька. Може, хотів зачепити мене за живе востаннє. Може, випробовував мене, хотів знати, чи я зроблю це. Може, хотів, щоб я це зробив. — Майкл наморщив носа. — Вибач. Тюремний мозкоправ називав це «дифузія відповідальності». Мені треба уникати такого.
— Тож коли він сказав, що застрелив батька, ти зірвався й довершив розпочате?
Майкл похмуро кивнув. Він утупив погляд у свої руки — мабуть, уявляв їх на шиї в Алана.
— Я приїхав туди не для того, щоб убивати його. Я не знав нічого аж до самого кінця. Він продавав мені те, за що помер батько. Продавав когось іще.
Я знову згадав про гроші. «Ми помирали за них». Отже, усе-таки «ми» — це Каннінґеми: наш батько Роберт.
— Тож ти зрозумів, що батько загинув через Алана. Тоді подумав: те, що в нього було, хай чого воно вартувало, належить тобі за правом. Це твій спадок. Тому застрелив його й забрав це. А потім і свої гроші.
— Усе було не так. Тобто це стосувалося грошей, але не так, як ти кажеш. Я приніс усе, що зміг, але то була не вся сума. Я облажався. Сподівався, що він не помітить. — Майкл сумно похитав головою, як роблять люди в лікарняних кімнатах очікування. «Якби ж тільки…» — каже це хитання. — Він схопився за пістолет. А в мене зброї не було… звідки вона в мене візьметься? Я спробував його забрати. І пістолет вистрелив. Алан тримав його в руці, я не знаю, як це сталося. Ніколи раніше не стріляв з пістолета. А тоді побачив, як Алан сів, і весь його бік був у крові. Я просто… просто залишив його там. Викинув пістолет у решітку на вулиці. Але поки дійшов до машини й достатньо заспокоївся, щоб завести її, він якось зміг знову встати й піти. Я не пам’ятаю, чи хотів його збити, чи він сам вискочив на дорогу, але якось він опинився під капотом. І більше не рухався. Тоді я зателефонував тобі.
Двісті шістдесят сім тисяч завжди здавалися мені дуже дивною сумою. І раптом це чудернацьке число стало цілком зрозумілим.
— Алан хотів триста тисяч?
— Це все, що я зміг знайти. Люсі… — Майкл завагався, явно присоромлений. — Я облажався, гаразд? Я не приніс усієї суми.
— Як Люсі нічого не помітила?
Я згадав його слова тієї ночі: «Люсі дізнається». Тоді подумав, що він говорить про алкоголь, але, схоже, він приховував дещо серйозніше.
— Люсі не… — Його очі замерехтіли. Він був такий радий говорити відверто про ту ніч, але очевидно не хотів заглиблюватися в особисте життя. — Люсі не дружить з грошима. Цей її… бізнес… став проблемою. Це якесь решето. Евонна якось сказала мені, що іноді найкраще, що ти можеш зробити для людини, — це піти. І я намагався, але не міг, і все ставало дедалі гірше. Я думав, що зможу допомогти їй.
— Тепер Люсі знає?
— Не думаю. Сумка в тебе. Звісно, вона може знати. Але якщо й так, то тримає рот на замку.
— Що взагалі може коштувати таких грошей?
— Я вже казав тобі — інформація. І тепер я розумію, що вона коштувала набагато дорожче.
— Та сама інформація, через яку варто було вбити батька кілька десятків років тому? І через це ти думаєш, що тобі безпечніше бути тут, аніж на волі? Якщо вона така небезпечна, навіщо ти її купував?