Відтоді моя мама весь час змінювала посади в банківській сфері, але того дня вона ще була касиркою. То були дев’яності, коли кожен банк мав власну армію молодих жінок із хустинками на шиї, які сиділи за перегородками з оргскла, замість одного молодика в костюмі з університетським дипломом та «айпадом», який має нахабство просити тебе робити щось самотужки. Як мені тепер відомо, той банк був дуже добрий до матері. Вони заплющили очі на батькову лиху славу: після такого її запросто могли б звільнити, але матері дозволили залишитися на посаді, яку вона обіймала на момент, коли батькова смерть зробила його злочинну діяльність відомою. Вони також поблажливо поставилися до кількох вагомих помилок, яких вона припустилася, поки була сновидою в перші місяці після батькової смерті. Їй навіть запропонували додаткову відпустку, але я дозволю вам здогадатися самотужки, чи прийняла вона ту пропозицію. Мати вийшла на роботу за три дні після татового похорону, і то лише тому, що він припав на п’ятницю.
У десять по дев’ятій, коли мама пристає до роботи, її кличуть у кабінет менеджера до телефона, але вона надто заклопотана, щоб прийняти дзвінок. О пів на десяту телефон дзвонить знову, але цього разу ніхто матір до нього не кличе. Телефон пронизливо дзеленчить — цей звук завжди ріже вухо в тихому банку, а тієї миті й поготів, бо двері в кабінет менеджера стоять прочинені, вхідні двері банку — зачинені, і всі касири тихо сидять на підлозі, схрестивши ноги й тримаючи руки за головами.
У банку двоє чоловіків. Мені не треба вигадувати, у що вони вдягнені, бо я знаю, що це довгі пальта, темні окуляри й капелюхи. Один з них копирсається в касових апаратах, а другий походжає туди-сюди перед вишикуваними в ряд працівниками банку, гарикаючи на них і наказуючи сидіти тихо. У руках тримає громіздку штуковину, схожу на гладкоствольну рушницю, він розмахує нею, тримаючи за барабан, а не за руків’я. Так можна тримати бейсбольну биту, якою не граєш.
Тривога не лунає. Ніхто не встиг натиснути на кнопку. Містер Молодша Ліга намагається вибити з менеджера доступ до банківських скриньок. Телефон знову дзеленчить, і Касовий Патрач, лаючись, іде в кабінет менеджера та знімає слухавку.
Моя мати не терпітиме лайна ані від своїх хлопців, ані від усесвіту, і вже точно не від якихось дрібних бандюків. Мені спадало на думку, що події, які розгорнулися далі, могли бути її бунтом проти злочину, що відібрав у неї чоловіка, чи проти самої безглуздості крадіжки. Або проти самого факту існування Молодшої Ліги. Може, натискаючи на гачок, за цими темними окулярами вона бачила мого батька й усі нещастя, які він їй по собі залишив. Або ж просто помітила, що Молодша Ліга не вміє тримати рушницю й не встигне перехопити її, щоб вистрілити. Чесно кажучи, я не знаю, що із цього найімовірніше.
Але знаю, що тієї миті вона відчула щось достатньо потужне, щоб наважитися встати. І знаю, що за тридцять секунд вона вже має розбитого носа й тримає рушницю в руках. Молодша Ліга задки сунеться по підлозі, намагаючись опинитися якнайдалі від неї. Тоді моя мати перехоплює зброю зручніше. Це дуже близька відстань для гладкоствольної рушниці — так можна розірвати людину надвоє. Касовий Патрач тримає руки над головою і каже їй охолонути. Тоді вона цілиться Молодшій Лізі в груди й (чесно кажучи, гадки не маю, вагається вона чи ні, але підозрюю, що її ступор минувся та в голові вперше за тривалий час проясніло) тисне на гачок.
Вона цілить йому просто в груди.
Іноді рушничні набої кладуть у такий собі м’який мішечок замість звичної гільзи, яка вибухає окремими дробинами. Такі набої часто використовують для приборкання бунтів, щоб не вбивати, а знерухомити людину. За визначенням, це ще не «травматичні» набої, а просто менш летальні, бо вони можуть, наприклад, зламати ребро чи влетіти в серце; але найчастішою причиною смерті з такої рушниці, яка була в Молодшої Ліги, є, хоч як дивно, помилкове заряджання її справжніми набоями.
Не хвилюйтеся, я не описуватиму, як деякі автори, швидкість кожної дробини в метрах за секунду, модель і технічні характеристики рушниці, а також відносну вологість і швидкість вітру, які могли б уплинути на траєкторію польоту. Я хочу сказати інше.
Попри те що Молодша Ліга й перелякався, коли мати націлила на нього рушницю, і загримів після того в лікарню із чотирма зламаними ребрами, вона його не вбила.
Я думав і про те, що моя мати не могла знати, чи рушниця заряджена «менш летальними» набоями, коли вирішила натиснути на гачок, але зараз не про це. Зараз я хочу сказати, що в неї шрам над правим оком, а те пограбування закінчилося для неї зламаним носом (сподіваюся, лише цим). І хочу сказати, що, поки поліція та парамедики очистили будівлю й напхали ватних кульок мамі в ніздрі, був уже десь полудень, і лише тоді хтось поклав на місце слухавку телефона, після чого він одразу задзеленчав. Я хочу сказати, що пам’ятаю, яка того дня була температура: просто пекельна. Я хочу сказати, що дзвонили зі школи, щоб повідомити матері, що жоден з трьох малих Каннінґемів не з’явився на уроках. Я хочу сказати, що того ранку моя мати, попри напружений графік, приїхала на роботу на п’ять хвилин раніше.