— Гаразд, гаразд. Що це за інформація? Що Майкл купив у Алана?
— Я не знаю, — завагалась Ерін. — Він мені не розповідав. Сказав лише, що це небезпечно.
Дев’яте правило написання детективного роману потребує, щоб я не приховував жодного свого міркування, тож скажу: у мене склалося враження, що вона говорить правду, проте не всю.
— Але? — спробував я.
— Ми дещо викопали.
Я подумав про Майклові брудні руки в’язня. Коли я тиснув йому руку біля гостьового будинку, під нігтями в нього був бруд. Та загалом вигляд він мав охайний: чисто поголений, пофарбоване волосся. Чому він не почистив нігті?
— Воно в тій вантажівці?
Ерін кивнула.
— Гаразд. То що це? — Тепер, ставлячи прості запитання, я відчув, що починаю щось розуміти. — Якісь великі гроші, варті цього безладу? Улов з якоїсь крадіжки Шабель? Дорогоцінності? Наркотики?
— Мені теж це спало на думку. Але я не бачила.
Я засміявся. Із замерзлими голосовими зв’язками це прозвучало, наче кректання.
— То це все через якусь мапу скарбів?
— Дарма ти смієшся. — Ерін схрестила руки на грудях. — Я довіряю йому.
Слово «довіряю» забриніло подвійним значенням, наче вона мала на увазі більше, ніж сказала.
— Це часом не тому, що…
— Не треба, Ерне. Річ не в цьому.
Річ була не в цьому і в цьому водночас. Я ніколи ще не говорив про це з Ерін, навіть у психолога. Щойно я починав гніватися через це, мене зупиняли сором і смуток. Але якби я поговорив з нею, ми могли б усе владнати; ми могли б сісти й вислухати одне одного. З’ясувати, що кожен з нас мав на увазі під словом «сім’я», обговорити те, що з нами зробили результати аналізів фертильності, які я розпечатав за сніданком. Що вони зробили із сім’єю, яку ми намагалися створити.
Ми дуже довго чекали на ті результати. Мені здавалося, що трохи дивно розсилати настільки важливі новини поштою, але, мабуть, для репродуктолога вони були чимось буденним, не вартим телефонного дзвінка. Лист ішов дуже довго, Ерін час від часу приходила до мене, нервово заламуючи пальці, та повідомляла погані новини: першого листа помилково надіслали за хибною адресою, а потім їй довелося телефонувати в клініку, бо друга спроба безнадійно розмокла під дощем. Ерін сприймала це дуже важко. Щоранку вона першою вибігала до поштової скриньки, повертаючись у будинок з рекламними листівками з піцерій та рієлторських агентств і хитаючи головою: дні минали, а новин не було.
Власне, у мене досі є той лист. Він пом’ятий, бо рука судомно стиснулася, коли я прочитав свої результати, шукаючи в них якусь помилку. Коли Ерін вийшла на кухню, закладаючи за вухо пасмо волосся, я вже розгладив його на столі, біля маснички. Моя правиця була вимащена смердючою слизотою. Я попросив дружину сісти, і той вираз, з яким вона глянула на мене, коли прочитала… Я думаю, тоді ми обоє знали, що це кінець. Ми знали, що спробуємо триматися разом певний час, але вогник згас і кресало зникло. Якби воно в мене було, я скористався б ним, щоб спалити того клятого листа.
Ми протрималися на орбіті одне в одного ще вісімнадцять місяців, бо не хотіли ані йти, ані лишатися разом. Так буває у шлюбі, коли один з вас хоче дитину, а другий не може цього дати.
Так, це мій третій і останній «не нудний» сніданок. Той, у якому фігурує сперма.
— То все по-справжньому? — запитав я.
Ми обоє знали, про що я. Про неї з Майклом.
— Усе по-справжньому. Але я повірила б йому, навіть якби це було не так. Не всім щастить побачити свого батька в новому світлі. Це честь.
Тоді я зрозумів, що, допомагаючи Майклові краще зрозуміти Роберта, вона сподівалася розібратися у власних стосунках з агресивним батьком.
— Ну ж бо, — заблагав я. — Ти надто розумна для цього.
— Завжди дуже приємно, — невесело всміхнулася вона. — Ти вже відмикав вантажівку?
Я похитав головою.
— Він дав мені ключі. Але натомість ми пішли за тобою.
— Він сказав, що це тебе переконає.
Мені вже набридло чути від людей, що вміст тієї вантажівки змінить моє життя. Власне, так і буде — і в плані переконань, і в плані функцій моєї правої руки, — але я все одно волів би, щоб вони припинили так казати.
— Ми ходимо по колу, — сказав я, вирішивши якось зняти напруження. — Спробуймо знайти певний спільний інтерес у цій ситуації.
— Говориш, як доктор Кім.
— Ми витратили всі ті гроші на психолога — хто б міг подумати, що це колись знадобиться. — Я видушив усмішку.