Нарешті в мене з’явився якийсь зародок плану. Я розмахнувся й спробував закинути пряжку якнайдалі, але не розрахував, і вона вдарилась об напівопущену ролету, а тоді знову сповзла підлогою до мене. Наступного разу я спробував не кидати її, а просто штовхнути вперед по підлозі й таки викинув пряжку з вантажівки. Звісно, я не чекав, що вона зачепиться за щось таке, що витримає мою вагу — на поверхні замерзлого озера не могло бути нічого, — але мені хотілося, щоб на поверхні лишилося хоч щось. Коли я провалюся під кригу, то найскладнішим буде знову знайти отвір. Якщо не смикати пасок, щоб він залишався на льоду, він принаймні вкаже мені шлях на поверхню. Стінки кузова загрозливо стугоніли під тиском води. Щось десь закрапало, повітря пашіло холодом. Не певен у цьому, але не виключено, що тоді я вже був під водою. Однією рукою я схопився за хромовану ручку труни, готуючись до неминучого. У мене буде лише один шанс.
Усе сталося швидко. Крига знову затріщала, і зненацька я опинився на спині, а в отворі під ролетою не стало видно нічого, крім неба. Тепер вантажівка стояла вертикально, і саме це було мені потрібно. Замість того щоб штовхати труну, змагаючись із силою тяжіння, як робив раніше, тепер я просто міг потягнути домовину в бік стелі. Труна, яку я доти не міг зрушити, тепер стояла на торці. Мені треба було лише нахилити її. Намагаючись не думати про те, що, рухаючи її, товчу власну руку у велетенській ступі, я щосили потягнув за ручку. Нарешті, уперше за сьогодні щось спрацювало.
Труна похилилася.
Перепрошую, мабуть, я не передав належним чином свого ентузіазму. Труна похилилася!
Вона грюкнула об стелю (яка перетворилася на стіну), ставши наді мною навскоси. Водночас кришка відчинилася і на задню стінку (яка перетворилася на підлогу) посипалися кістки і труха, зате мені нарешті вдалося вивільнити руку (яка перетворилася на млинець). Я відкотився вбік, на випадок якщо домовина стане на місце, і схопився за скалічену руку, відчуваючи вологу, яка з неї сочилася, але поки не наважуючись глянути й оцінити шкоду. Я досі не відчував такого болю, як мав би, — може, через холод, а може, через шок.
Я звівся на ноги й задер голову до неба. Пасок, кінець якого викинув з вантажівки, тягнувся нагору й зникав за краєм кузова. Мені здавалося, що я чув крики — мабуть, вигукували моє ім’я. Але не був певен. Я роззирнувся своєю в’язницею. З розтрощеною рукою не було жодного шансу видертися вгору по підлозі, яка тепер правила за стіну. Пасок не був закріплений, тож я не міг ним скористатися. До того ж вантажівка й далі тонула. Вода ринула в кузов через шпарину в одній зі стін. Може, в інуїтів і є тисяча слів для позначення снігу, але я певен, що не існує слова, яке описало б холоднечу тієї води. Кілька років тому, поки чекав на результати з клініки репродуктивного здоров’я, я прочитав, що температура мошонки, виявляється, впливає на показники спермограми, тож став носити вільні труси й тягати у ванну пакети з льодом. Тоді я, може, навіть зрадів би такій холодній воді. Але не зараз. Від неї німіло тіло. Від неї могло зупинитися серце. Я чомусь згадав, що саме так добувають осетрову ікру: ошелешують рибу, кидаючи в крижану воду, і розрізають живіт.
Невдовзі вже полилося через верх. Спершу струменіло лише з одного кутка, а тоді через край полилися цілі водоспади. Вода, вкрита крижаною піною, уже лизала мені коліна. Я дивився лише вгору, сподіваючись, що пасок лежатиме на льоду нерухомо й не зіслизне у вантажівку. Я ще раз перевірив вузол на поясі. Мій план був простий: дозволити воді підняти себе якнайближче до отвору, а тоді, коли весь кузов наповниться, прослизнути в щілину й виплисти на поверхню. Для цього потрібно буде триматися якнайближче до підлоги, щоб утрапити в проміжок, а не застрягнути в протилежному кутку. А ще було б добре не знепритомніти від шоку в крижаній воді. І не затягнути всередину пасок. Та навіть якщо це станеться, я плистиму вгору. Просто вгору. Нічого складного. Зовсім. Пасок трохи напнувся, і я відчув легке посмикування на поясі. Здавалося, мене хтось тягне вгору.
Вода вже сягнула мені по груди. Я не чув нічого, крім її ревіння у вухах, і не бачив нічого, крім латки сірого неба, поцяткованої бризками з крижаною піною. Смужка поступово звужувалася. Усе тіло нижче від шиї стиснулося від холоду. Я знову подумав про осетрів. Якщо зупиниться серце, я принаймні не відчую, як потопатиму. Це трохи заспокоювало.