— Усе це дуже корисно, але лише доводить той факт, що ти був останнім, хто з ним розмовляв, — прошепотіла Ерін.
Усі це почули.
Я підвів очі на решту. Ох. То он чому вони так уважно мене слухали.
— Він був живий, коли я пішов, — сказав я.
Однак усі дивилися на мене так суворо, що в мене виникло відчуття, наче виступаю перед присяжними. Я знав, що цього не варто робити — якщо подивитеся будь-який допит, то побачите, що лише винні повторюють щось без спонукання, — але я не міг стриматися.
Прозвучало це благально:
— Він був живий, коли я пішов.
Ніхто з нас не сів у автобус. Усі мовчки погодилися вважати людину, яка поїде з гори, убивцею, що намагається втекти, тож поткнути носа за двері ніхто не посмів. Тоді більшість із нас уже вирішила, що убивцею є хтось із Каннінґемів. Дехто, включно зі мною й Софією, щиро хотів залишитися та знайти вбивцю. Решта коливалася між страхом і впертістю. Одрі не хотіла їхати без Майклового тіла, яке навряд чи вийшло б вивезти в автобусі. Евонна лишилася, бо не хотіла покидати Люсі. Енді лишився разом з Евонною. Для Марсело вагомою причиною міг бути той факт, що йому нарешті пообіцяли кімнату в готелі. Кроуфорд не дозволяв і не забороняв нам їхати, але він знав, що не можна лишати нас без нагляду, інакше його колеги застануть у готелі різанину і йому доведеться якось це пояснювати. Джульєтт пожартувала, що не хоче лишати нас, бо ми можемо спалити готель. Ми його таки спалимо, але вона цього ще не знала.
Тож ми сиділи в барі. Горе, гнів і взаємні звинувачення поволі поступилися спогадам про минуле, які переповідали тихими, хрипкими голосами. Енді пригадав Майклову промову на моєму весіллі, де брат був дружбою. Тоді Майкл подумав, що було б весело зімітувати одну з моїх книжок, і приготував десять правил написання бездоганної весільної промови, але дещо забагато хильнув для відваги й зміг пригадати лише три. Це здавалося дурним спогадом, щоб розповідати про нього за таких обставин, але незручну мовчанку швидко порушили шмаркаті смішки, більше схожі на гикавку. Я, мабуть, не наважуся списати Майклові вчинки на прості помилки, але про нього точно не можна було судити за останніми трьома роками.
Коли ми зрозуміли, що ніхто не збирається нікуди їхати, хтось запропонував піти спати, і всі забурмотіли на знак згоди. Кроуфорд замкнув сушарню, бо поки що не хотів нікуди переносити тіло Майкла, і наказав туди не ходити. Джульєтт роздала нам ключі від кімнат у напівпустому тепер готелі. Я відмовився, віддавши перевагу своєму шале. Якщо хтось захоче мене вбити, я принаймні встигну помітити вбивцю, поки він підійматиметься драбиною на горище. Між іншим, мені все одно потрібно було повернутися у свою кімнату: я від самого ранку там не був і не знав, що з грошима. Я хотів бути біля них. Тепер, коли стало зрозуміло, що Марсело не знав про гроші, я був радий, що ніхто, крім Софії та Ерін, про них не знає, бо це давало мені мотив. Зараз рідні просто підозріливо на мене косилися, бо я був останнім, хто говорив з Майклом, але мене б розірвали на шматки, якби дізналися, що я ще й був винен йому чверть мільйона доларів. Родинні гроші.
Люди, позіхаючи, потроху розходилися. Коли Евонна проходила повз, я поплескав її по руці й запитав, чи можна позичити на ніч її пляшечку з пігулками.
— Вибач, Ерне, але вони надто сильні. Я не можу її в тебе залишити.
Вона вибачливо скривилась, а тоді поклала одну пігулку мені на кухонну рукавицю.
Уся ця історія з пігулками ще раніше здалася мені дивною, а це небажання з ними розлучатися — тим паче. Я не сумнівався, що в Евонни болить нога, і припускав, що часом цей біль було неможливо терпіти без знеболювальних. Але після нещасного випадку вона завжди вибирала якісь природні методи лікування. «Альтернативну медицину», як вона це називала. «Танці з бубном», якщо казати лікарською мовою. Проте для Евонни це не мало значення: вона почала нове життя і про жодні поступки не могло бути й мови. Ніякого панадолу від головного болю, жодного келиха вина після важкого робочого дня. Народжуючи Емі, вона відмовилася від знеболювання. Вона перла вперед, мов паротяг, і ніщо не могло збити її з правильного шляху.
Подорослішавши, я зрозумів, чому це було для неї так важливо. Евонна була п’яна, коли потрапила в аварію, у якій скалічила ногу, тож відтоді зневажала все, що якось затьмарювало розум, навіть якщо це було для її блага. Навіть біль не був поважною причиною втратити владу над собою. Саме тому я порадив Софії за потреби запитати Евонну про зустрічі анонімних алкоголіків, бо Евонна була незламна мов скеля. Я ніколи не сказав би їй цього прямо, але її стійкість надихала.