Біля підніжжя схилу ми проминули ще одну жерстяну будку, у якій сходилися всі канати. Джульєтт знову вибігла подивитися й повернулася так само швидко. Ми вже втрачали останні крихти й без того скупої надії. Що далі ми заїжджали, то меншими були шанси, що Люсі зайшла б так далеко.
За кілька хвилин у полі зору з’явилася купка будівель: ми доїхали до курорту.
— Дідько, — пробурмотів Енді, струсонувши телефон. — Тупе залізяччя.
— Зв’язок? — запитав я.
— Ні, батарея здохла. Що в тебе?
— Мій телефон скупався в озері, забув?
Курортний комплекс «СуперШред» більше скидався на військову базу, аніж на місце для відпочинку. Це були громіздкі кутасті бараки, які, мабуть, слугували гуртожитками й були вдесятеро дешевшими від шале в «Скай лодж», завдяки чому там було вдесятеро більше гостей. Проте ніде не було видно ані душі, від чого складалося враження, наче ми забрели в закинутий парк розваг. (Мабуть, люди просто ховалися в теплі; погода була паскудною, але не катастрофічною, тож, якщо тут не було власних трупів, гості не мали приводу їхати геть.) Єдиними ознаками життя були люмінесцентні трикутні прапорці, які мали вказувати шлях туристам, і утрамбовані, навіть попри свіжий сніг, доріжки між будівлями. Вказівники з написами «ОРЕНДА» і «ЇЖА» здавалися кричущими в цьому запустінні, наче висмикнуті з якогось іншого місця. Наше гуркітливе чудовисько поволі повзло між будівлями — здавалося, ми пропливаємо повз затонулий корабель. Усюди панувала моторошна тиша, жива і мертва водночас.
Це місце здавалося цілковитою протилежністю «Скай лодж» — створене для екстриму, а не відпочинку. Гроші, заощаджені на проживанні, гості, очевидно, витрачали на підйомник й оренду спорядження. У комплект напевно входили загальні душові та грибок, і я був певен, що власник комплексу прибрав би звідти й ліжка, якби відпочивальникам не треба було подіти себе кудись між третьою ночі, коли зачиняли бар, і шостою ранку, коли починав працювати підйомник.
Ґевін зупинився біля величезної мапи, укритої крижаною кіркою. Попри це я міг роздивитися різноколірні лінії, якими було помережане схематичне зображення схилу. Права половина мапи обросла таким товстим шаром криги, що стала нечитабельною, і видно було лише червоні вогники, якими, певно, були позначені підйомники. Наразі жоден не працював.
— Вибачте, хлопці й дівчата. — Ґевін повернувся до нас, спершись ліктем на спинку свого сидіння, як водій автобуса. — Я можу відвезти вас назад, але чому б вам не випити чогось гарячого? Нам із Джул треба дещо обговорити.
Він відчинив дверцята зі свого боку.
— Серйозно, Ґеве? — Джульєтт не зрушила з місця.
— Якщо вона дійшла аж сюди, то буде всередині, — сказав Ґевін. — Твій друг може перевірити перелік гостей, хоча я більш ніж упевнений, що всі на місцях.
— Думаю, варто так і вчинити, — міркував я вголос. — Раптом упаде в око ім’я, яке ви могли пропустити.
— Я візьму каву. Ірландську, якщо є. І зарядку для телефона. — Енді віддер себе від сталевої лавки, зігнувшись у три погибелі під низеньким дахом і потираючи руками сідниці. — Треба розім’ятися, бо знову геморой вилізе. — Я помітив, як роздратовано насупилась Джульєтт. — Що таке? Вона справді могла дійти сюди.
Енді прочинив задні дверцята й зіскочив зі снігохода, хрупнувши снігом. Я вийшов за ним, вирішивши, що він має рацію: хоча Люсі навряд чи пішла б аж сюди, поставити кілька запитань не завадить. Хтось може знати щось про Зелені Черевики, не кажучи вже про те, що Марсело навіщось приїжджав сюди тієї ночі, коли все почалося. Зрозумівши, що не має вибору, Джульєтт також зіскочила зі снігохода й попрямувала за Ґевіном у найбільший з бараків, який був схожий на ангар для літаків.
Із цього боку хребта так само лютувала хуртовина. Я чув, як скриплять під натиском вітру дроти підйомника. Уздовж під’їзної дороги вишикувалися автівки, під снігом більше схожі на білі термітники. У снігу безладно валялися лижі та сноуборди — мабуть, їх повстромляли туди охайно, але завірюха все порозкидала, тож тепер вони або лежали, або стирчали з кучугур під кутом, мов криві зуби. На деяких лижних палицях були насунуті задубілі рукавиці — гості явно поспіхом позабігали в укриття, сподіваючись невдовзі повернутися на схил. Я чомусь подумав про Чорнобиль — тільки замість радіації тут могла бути лавина.