— Напевне, саме тому він… е-е-е… пожирає їх, еге ж? Щоб увібрати в себе їхні властивості, щоб їхня сила стала його силою. Якщо це магія, то дуже давня, навіть доісторична. Але все ж таки — як він примудряється їх убивати?
— А може, він не сам їх убиває, — припустила Фібі. — Може, це за нього робить хтось інший. Вільям Ланкастер завжди мав спільника. Пам’ятаєте Донована Хоуторна?
— Тільки не кажи, що думаєш, ніби він теж живий! — зойкнула Пейдж.
— Пейдж, люба, — звернулася до неї Пайпер і заспокійливо похлопала біля себе по кушетці. — Ходи сюди і сідай біля мене. Якщо ми почнемо впадати в істерику, то далеко наше розслідування не просунеться.
— Я не впадаю в істерику, — заперечила Пейдж і, зітхнувши, всілася на кушетку поруч із Пайпер. — Але, чесно кажучи, почуваюся ошелешеною і розгубленою. Мені починає здаватися, що все було б набагато простіше, якби ми мали справу зі звичайним бісом. Може, це не надто приємна публіка, але з ними принаймні знаєш, як поводитися. Вони досить прямолінійні.
— Може, цей випадок теж є досить простим, якщо розглядати тільки голі факти, — зауважила Фібі.
Раптом вона подивилася на них широко розкритими очима. — Невже я дійсно це сказала? Оце так обмовка — чисто за Фройдом.
— Утім, твоя обмовка — просто в ціль, — підтримала її Пайпер. — У всій цій ситуації було стільки несподіваних обставин та крутих поворотів, що легко забути про те, що розпочалася вона, власне, з головних людських емоцій.
— Саме так, — жваво погодилась Фібі. — І, на мою думку, саме тоді, коли зосередимося на цих головних емоціях, ми зможемо розв’язати проблему. Наскільки я розумію, тут усі емоції зводяться до трьох. Це — кохання, ревнощі й бажання помститися.
— Мабуть, до них слід додати ще й ненависть, — трохи подумавши, сказала Пайпер. — Бо, мабуть, Донован Хоуторн завжди ненавидів Ізабеллу Маршалл. Наважусь також припустити, що тепер, після всього, що сталося, Вільям теж її ненавидить. Але вона вже померла, а він, як виявилося, іще живий.
Фібі кивнула:
— Я думаю! Скільки років пробути в ув’язненні у власному портреті! Тут кого хочеш зненавидиш!
— Тож ми маємо справу з трьома головними людськими емоціями, з великою, так би мовити, трійцею, — резюмувала Фібі. — Це — кохання, ревнощі й жага помсти.
— А чи піддавали коли-небудь сумнівам той факт, що Ізабелла Маршалл померла не природною смертю, а з якихось інших причин? — поцікавилася Пайпер. У відповідь на її запитання Фібі й Пейдж заперечливо захитали головами. — А що трапилося з Мірандою Ненс?
— Узагалі-то, про її долю я дізналася з Інтернету, — відповіла Фібі. — Міранда зникла під час однієї з експедицій до Олександрії. Її тіло знайшли кілька днів по тому, але зовсім не там, де можна було припустити, а в її студії в Каїрі.
— Її тіло було майже неушкодженим, за винятком двох речей: хтось відрізав їй язика і відрубав руки, — продовжила розповідь Пейдж. — Більше того: кожен мистецький твір у її студії, завершений і незавершений, було розтрощено або порізано на шматки.
— Щоби більше не промовляла заклинань і не творила картин із зображенням людського тіла, — стиха промовила Пайпер.
— От-от, — кивнула головою Фібі. — І це ще не все. Упродовж кількох років усі твори Міранди у приватних колекціях також були знищені. Наче хтось хотів викорінити саму згадку про її існування.
— Гадаю, не треба довго думати, щоб здогадатися, ким був отой «хтось», — сказала Пейдж. — То був Донован Хоуторн. Але дозвольте поцікавитися: чому ж у такому разі Донован не переслідував Ізабеллу Маршалл? Якщо вже мститися, то слід мститися головній винуватиці, правда ж?
— Але вона не була головною винуватицею, — заперечила Фібі. — Принаймні не вона промовила закляття. До того ж не останню роль відіграло кохання. Донован Хоуторн був щиро відданим Вільяму Ланкастеру. Що Вільям бажав, він обов’язково отримував. І доки він не потрапив до в’язниці власного портрета, основним об’єктом його бажань була Ізабелла Маршалл.
— Тут може бути й ось що ще, — повільно проговорила Пайпер. — Нам уже відомо, що Вільям і Донован намагалися встановити контроль над думками — і це однозначно. Навіть якщо Міранда й Ізабелла опинилися за тисячі миль одна від одної, я припускаю, що світова мистецька спільнота була в ті часи досить нечисленною, кожного її члена можна було досить легко знайти, тож, мабуть, Донован вирішив спочатку порахуватися з Мірандою, змусивши Ізабеллу ціпеніти від страху в очікуванні неминучої смерті.