Високо оцінили появу «Утопії» гуманісти — сучасники Т. Мора — такі як Еразм Роттердамський, П. Егідій та інші. Буслідій висловив переконання, що «Утопію» будуть читати всі народи, її будуть славити в усі віки, оскільки там немає власності: у всіх усе спільне. Тому все тут спрямоване... не для забаганки небагатьох, а для підтримання однієї лише справедливості, рівності й спільноти.
В політичній і соціальній літературі відомо мало творів, які мали б такий тривалий вплив на суспільну думку, як невелика книжечка Т. Мора. Вона започаткувала в літературі окремий жанр — утопічний роман, суть якого становить не захоплюючий сюжет, не психологія зображуваних осіб, а опис досконалого, справедливого суспільного ладу. Її вплив помітний на таких творах, як «Християнополь» В. Андрея (1619), «Місто Сонця» Т. Кампанелли (1621), «Нова Атлантида» Ф. Бекона (1627), «Подорож в Ікарію» Е. Кабе (1842—1848), «Вісті нізвідкіля» У. Морріса (1891) та інших. Як в «Утопії» Т. Мора, так і в цих утопічних романах серцевину складає соціальна проблематика, але це не наукові трактати, в них немає наукової системи викладу, погляди автора подані в художній формі, щоб твір був не сухим науковим чи публіцистичним трактатом, а захоплюючим чтивом, не лише вагомий за змістом, а й цікавий за формою.
«Утопія» написана латиною — універсальною мовою тогочасної освіченої Європи. Нею користувалися гуманісти епохи Відродження, вона була мовою науки, дипломатії, університетського викладання, католицької церкви. Якщо письменники того часу ставили собі за зразок мову класиків римської прози, зокрема Ціцерона, не допускаючи ніяких неологізмів, архаїзмів і вульгаризмів, то латинській мові «Утопії», хоч за її основу послужила добірна проза класичного періоду римської літератури, властиві лексичні елементи, характерні для пізньої латини, зокрема для середньовічної,— неологізми, грецизми тощо. Про те, що Мор блискуче володів латинською мовою, свідчить його літературна спадщина, цей хист проявився і в «Утопії».
Стиль «Утопії» ясний, дохідливий, різноманітний залежно від змісту: тут в елементи живої розмовної мови, спокійної розповіді, наукового опису, юридичної й релігійної термінології, науково-філософської аргументації, наявне сатирично-гумористичне забарвлення. Гуманісти — Еразм, Бюде, Ренан — хвалили літературний талант Мора, «силу і багатство його красномовства, чистоту, міць і виразність його латинської мови». Завдяки латині, інтернаціональній мові того часу, «Утопія» переступила межі Англії, знайшла міжнародний відгомін і стала доступною для широких кіл освічених сучасників. Пізніше європейці знайомилися з нею у перекладах на національні мови. «Утопія» Томаса Мора близька й зрозуміла радянським людям ідеєю безкласового суспільства й держави з демократичним устроєм, де немає приватної власності, експлуатації людини людиною, де усуспільнені засоби виробництва, де праця є почесним обов’язком кожного громадянина, де всім відкритий доступ до освіти; близька своїм гуманістичним пафосом («Ніякі блага світу,— писав Мор,— не можуть зрівнятися з життям людини»), закликом до миру і засудженням війни, переконанням, що побудова комуністичного ладу можлива при наявності високої свідомості членів суспільства, при вболіванні всіх за громадське, як за своє власне. Тим-то в Москві неподалік від Кремлівської стіни стоїть гранітний обеліск, на якому викарбувано імена визначних мислителів та революціонерів, що внесли свій вклад у визволення людства від експлуатації й безправ’я. Серед них і ім’я творця «Утопії» Томаса Мора.
«Утопія» перекладена багатьма європейськими мовами. Перший переклад виконав англійською мовою й опублікував у 1551 р. Р. Робінсон. Є декілька перекладів російською мовою. Перший з них, невідомого автора, виданий за панування Катерини II у 1789 р.; другий здійснено в 1790 р. не з латинського оригіналу, а з французького перекладу. Потім «Утопія» з’явилася аж у 1901 р. у перекладі Є. Тарле як додаток до його магістерської дисертації «Суспільні погляди Томаса Мора в зв’язку з економічним становищем Англії». Декілька видань витримав переклад О. Генкеля (перше видання 1903 р., четверте —1928 р.), в основу якого було покладено не латинський оригінал, а німецький переклад. З мови оригіналу був виконаний переклад відомого філолога-класика О. І. Малеїна (1935 р., 1947 р.; трете видання, відредаговане Ф. О. Петровським, вийшло в 1953 р. воно ж перевидане в книзі «Утопический роман XVI—XVII вв.» — Серия «Библиотека всемирной литературы»). Новий російський переклад («Утопия», М., 1978) належить Ю. М. Каган.