Спустившись до рецепц╕╖, Джон встиг схопити Мер╕ за руку ще до того, як вона з Аб╕гель добралися до виходу.
-- Не см╕й цього робити! Якщо ви зараз вийдете, то обо╓ загинете. Невже твоя ц╕ль, Мер╕, зд╕йсниться, погубивши життя невинно╖ д╕вчинки. Потерпи ще трохи, - просив чолов╕к.
-- Ти не зна╓ш, що скоро може трапитись. Якщо не вивести Аб╕гель зараз, весь св╕т буде в небезпец╕. Мен╕ в╕домо б╕льше, чим тоб╕ зда╓ться. ╤ зараз саме той момент, коли я вб'ю тебе, щоб ти не зм╕г н╕чого зм╕нити.
-- Мен╕ в╕домо, що вони хочуть провести ритуал, але я не можу ризикувати ╖╖ життям, якщо ╕сну╓ ймов╕рн╕сть, що за дверима вас чека╓ порожнеча!
Мер╕ д╕стала п╕столет, нац╕лила на Джона ╕ вистр╕лила дв╕ч╕. Кул╕ стр╕мко полет╕ли в нього. Саме в цей момент його встиг загородити якийсь старий. В╕н встиг врятувати життя м╕стеру См╕ту, затуливши його сво╖м т╕лом. Дв╕ кул╕ влет╕ли в його т╕ло, ╕ в╕н впав на п╕длогу. Коли Джон побачив обличчя рят╕вника, то зрозум╕в, що це був Дев╕д Стюарт ╕з Дикого Заходу. Рани на його т╕л╕ прострелили груди. Кров хлинула рясним потоком, забарвлюючи його сорочку у багряний кол╕р.
-- Мен╕ таки вдалося це зробити, - хриплим голосом мовив м╕стер Стюарт.
-- Н╕! Що ж я нако╖ла! - з очей Мер╕ стру╖лися сльози. - Це ти, Дев╕де? Чому ти так постар╕в?
-- Я д╕ю за чужими вказ╕вками, щоб зберегти вам життя. Я хочу, щоб ти знала, Мер╕, що я завжди кохав тебе, незважаючи н╕ на що. Мен╕ залишилось жити л╕чен╕ хвилини ╕ тому в╕дкрию тоб╕ жахливу та╓мницю: в ту н╕ч, коли пожежа зруйнувала тв╕й д╕м, причиною була не цигарка тво╓╖ матер╕. Я влаштував пожежу ╕ вин╕с тебе з палаючого дому. У мене була м╕с╕я з╕брати вс╕х д╕тей у цей притулок, включаючи вас. Вибачте ╕ прощайте назавжди. - на очах Дев╕да заблищали сльози.
-- Я вибачаю, вибачаю! Чу╓ш, я вибачаю тебе, Дев╕де! - ╕стерично повторяла Мер╕. - Чому все вийшло саме так? Я хот╕ла, прожити щасливе життя з тобою! Коли ми вс╕ були д╕тьми, все було так добре. Я, Джон, ти ╕ Аб╕гель - ми були щасливими. А тепер, коли ми виросли, казка зак╕нчилась. Чому життя - це одна несправедлив╕сть?
-- Це все ти винна! Ти вбива╓ш нас! - Аб╕гель вихопила п╕столет у Мер╕ ╕ п╕дб╕гла до Джона.
-- Якщо хочеш ще колись мене побачити Мер╕, тоб╕ потр╕бно в╕дправитися у 1865 р╕к в м╕стечко Пр╕нстон, штат Канзас, - мовив Дев╕д на останньому подиху. На його обличч╕ застиг мертвий погляд. Губи б╕льше не ворушились.
Тепер Джон тримав п╕столет, направивши його на Мер╕. Його рука тремт╕ла.
-- Мене попереджали, що ти станеш перепоною, - говорив м╕стер См╕т, притуливши Аб╕гель до себе.
-- Хочеш вбити мене, тод╕ жми на гачок, - сказала Мер╕. - Але ти глибоко помиля╓шся. Скоро ти будеш дивитися на все з ╕ншо╖ точки зору. Тод╕ вже буде занадто п╕зно щось зм╕нити.
-- Я не хочу тебе вбивати. Через деякий час для мене все буде ск╕нчено, тому я зможу дещо для тебе зробити. Ти кохала Дев╕да ╕ хочеш ще раз його побачити? Я в╕дправлю тебе в м╕сце, яке в╕н сказав. Сам в╕дправитись не зможу, бо ще маю незавершену справу тут. Тому в╕ддаю браслет тоб╕, щоб ти ввела координати.
На диво браслет перестав шип╕ти. Джон вир╕шив, що саме час ризикнути ╕ в╕дправити Мер╕ у назначене м╕сце. М╕стер См╕т дос╕ тримаючи п╕столет, наказав Аб╕гель зняти браслет з його руки ╕ надягнути на руку Мер╕. Вона ввела координати на пристро╖. Минуло к╕лька секунд ╕ Мер╕ зникла.
-- Як дума╓ш, що з нею буде дал╕? - запитала Аб╕гель.
-- Не знаю. Але думаю, що Дик╕й Зах╕д це саме чудове м╕сце для не╖. Там вона знайде сво╓ кохання ╕ народить сина.
-- Що за незак╕нчена справа у тебе залишилась?
-- Тоб╕ краще цього не бачити, бо ти ще занадто мала.
-- Не кажи так.
На шум зб╕глося багато людей, як╕ оточили т╕ло. Джон, взявши Аб╕гель за руку, поквапився на пошуки самого себе. В╕н не хот╕в, щоб маленька д╕вчинка бачила другу жертву за день. Але саму ╖╖ лишати теж не хот╕лося. Як вона ц╕каво? Чи не лишиться в не╖ психолог╕чно╖ травми? Аб╕гель вся тремт╕ла в╕д того, що з нею нещодавно сталося. П╕дн╕маючись по сходах, ╖х зустр╕ла маленька Мер╕.
-- Я чула постр╕ли. Що трапилось Аб╕? - запитала та ╕ зловила пустий погляд Аб╕гель, сповнений образи.
П╕днявшись на другий поверх, до Джона п╕д╕йшло тро╓ людей в темним плащах з каптурами. Вони схопили його ╕ зв'язали йому руки. М╕стер См╕т вдарив л╕ктем одного в леген╕. Другого в╕н штовхнув ногою, але трет╕й збив Джона ╕ той втратив р╕вновагу. Ще дво╓ схопило Аб╕гель ╕ повели ╖╖ у нев╕домому напрямку. Чолов╕ки скрутили Джона.
-- Куди ви нас ведете?! - люто запитав в╕н, в╕дчуваючи як мотузки впиваються в руки.
-- Все готово для ритуалу. ╤ ти теж будеш там присутн╕й, - промовив один ╕з людей в каптурах ╕ м╕стера См╕та повели всл╕д за Аб╕гель.
Вони п╕днялися на горище. Двер╕ були захищен╕ кодовим замком. Один ╕з людей п╕д╕йшов ╕ вв╕в цифри на панел╕. Двер╕ в╕д╕мкнулися. В прим╕щенн╕ панувала темрява. Лише та╓мнич╕ символи розписан╕ блакитним сяйвом св╕тились в темряв╕. В центр╕ символи створювали коло, куди ╕ пом╕стили Аб╕гель. Всередин╕ кола палахкот╕ла намальована пентаграма. Д╕вчинка зробила спробу покинути коло, але здавалось, що ╖╖ не пропуска╓ невидима ст╕на.
-- Що ж почн╕мо ритуал, - промовив старий грубий чолов╕чий голос.
Вс╕ люди в каптурах почали говорити пропов╕дь на незрозум╕л╕й для Джона мов╕. Чолов╕к спробував позбавитися в╕д мотузок на руках, доки н╕хто не зверта╓ на нього уваги. Приклавши зусилля, йому вдалося це зробити. Голоси ставали гучн╕шими ╕ символи почали осл╕пляти блакитним сяйвом. Дошки поскрипували, а ст╕ни покривалися тр╕щинами. Матер╕я в к╕мнат╕ почала розпадатися. Полум'я пентаграми п╕дн╕малося все вище, поглинаючи т╕ло Аб╕гель.
З тр╕щин у матер╕╖ почали появлятися г╕гантськ╕ потвори. Вони були схож╕ на павук╕в. ╥хн╕ мохнат╕ лапи вилазили ╕з дир в ст╕нах. Раптом зв╕дкись виб╕г маленький Джон ╕ пройшов кр╕зь полум'яне коло. В╕н схопив Аб╕гель за руку ╕ спробував витягнути ╖╖ зв╕дти. Великий спалах охопив прим╕щення.
-- Н╕, в╕н порушив зв'язок! Схоп╕ть його! - закричав старий.
Оговтавшись в╕д потряс╕ння, Джон д╕став п╕столет ╕ вистр╕лив в малого себе. Три кул╕ влет╕ли в його т╕ло. Син╓ полум'я охопило все навколо. Аб╕гель несамовито кричала. Тр╕щини в ст╕нах почали закриватися. Потворам не вдалось пробратися кр╕зь матер╕ю, а ╖хн╕ потворн╕ т╕ла поглинула порожнеча. Але вогонь запалав ще сильн╕ше. Пожежа розросталась. Язики вогню пожирали дерев'ян╕ ст╕ни к╕мнати. Люди кричали в╕д неймов╕рного жару, що обп╕кав ╖хн╕ т╕ла.
-- Все ск╕нчено. Тепер я б╕льше не завдам н╕кому бол╕. - з╕тхнув м╕стер См╕т, дивлячись, як мертве т╕ло хлопчика тоне у полум'╖.
В╕н прис╕в. Люди в каптурах почали метушитися. Раптом блакитний спалах св╕тла охопив к╕мнату ╕ Джон побачив, як частинки реальност╕ зникають у б╕лому сл╕пучому св╕тл╕.
Кам╕нь реальност╕
Гучний гудок машини пробудив Джона. В╕н лежав на холодному вологому асфальт╕. Св╕тло в╕д фар потрапило йому в обличчя, в╕д чого м╕стер См╕т прийшов до тями. Худорлява молода ж╕нка допомогла йому п╕днятися.
-- З вами все гаразд, сер? - запитала вона.
-- Зда╓ться так, - промовив Джон, хапаючись за голову. В очах запаморочилося ╕ чолов╕к ледь не впав.
-- В тому то й справа, що вам т╕льки зда╓ться. Ви пам'ята╓те, що з вами сталося?
-- Так, це довга ╕стор╕я, але не маю жодного уявлення про те, як тут опинився. Яка сьогодн╕ дата?
-- 1 грудня 1963 року. А яке це ма╓ значення?
-- Мабуть Кеннед╕ вже загинув. Я кажу правду, мем?
-- Що за дурниц╕ ви мелете? Краще вам с╕сти у машину ╕ по дороз╕ я вам все розпов╕м.
Ж╕нка допомогла Джонов╕ вс╕стися на передньому сид╕нн╕. Машина по╖хала.
-- Я в╕двезу вас до себе додому ╕ зранку вир╕шу, що робити з вами дал╕. Мене звати Рейчел, - представилася вона.