-- А чому ви, м╕стере Томсон, промовчали про той факт, що ви заходили до мене вчора вечором ╕ погрожували, щоб я в╕ддав вам кам╕нь. Хороша казочка, але сумн╕ваюсь, що археологи ходять з п╕столетами, - сказав письменник.
-- П╕длий брехун! - мовив Адам.
-- Щоб не сталося, завжди можна вир╕шити все мирним шляхом. Все ж таки загинув ваш колега. - п╕дсумував Джон.
-- Каюся, але не я його вбив! - обурено в╕дпов╕в Адам.
-- Агов, заспок╕йтеся, - промовила Ем╕л╕. - Все одно кам╕нь в╕ддайте мен╕.
-- Це чому ж? - здивовано запитав Джон.
-- Я агент ВОРТЕКСа. Мене наняли, щоб д╕стати кам╕нь ╕ в╕дправити його в арх╕в. - в╕дпов╕ла м╕с Свон.
-- Св╕т находитися на меж╕ гибел╕, а для не╖ головне зараз виконати завдання. Дурне д╕вчисько. - сказав письменник.
-- Обережн╕ше з╕ словами, бо дал╕ хтось по╖де з кулею в голов╕, - спок╕йно промовила Ем╕л╕. - Зупинимось, щоб перекусити.
"Шевроле" п╕д'╖хало до закладу п╕д назвою "Whoopie Pie Cafe". Джон замовив салат "Цезар" ╕ ростб╕ф, Ем╕л╕ - яблучний пир╕г, Адам - пасту "Болонь╓зе", а Захар╕й - сандв╕ч. Оф╕ц╕антка при╓мно╖ зовн╕шност╕, одягнута у фартушок ╕ чепчик, розлила вс╕м кави.
-- Отже, я чекаю, щоб ви в╕ддали мен╕ кам╕нь по-хорошому. - пригрозила м╕с Свон.
-- Якщо ти так наполяга╓ш, сонечко, чому не пристрелила нас ран╕ше? - запитав Джон. - В тебе була чудова можлив╕сть.
-- Я не хочу жертв, - в╕дпов╕ла Ем╕л╕. - Це мо╓ перше завдання, тому хочу об╕йтись без кров╕.
-- Краще тоб╕ взагал╕ було не л╕зти в це д╕ло. Тоб╕ варто зупинись. У тебе ще все майбутн╓ попереду, - сказав Захар╕й, - пов╕р мен╕, як письменнику видн╕ше.
-- От ╕ пиш╕ть сво╖ романчики для домогосподарок, а в мо╓ життя не л╕зьте! - огризнулася м╕с Свон.
Компан╕я вже до╖дала, як раптом двер╕ в╕дчинилися, ╕ у кафе зайшло дво╓ чолов╕к╕в. Один з них був низького росту, коротко п╕дстрижений, одягнутий в темну форму ВОРТЕКСа. Обличчя в нього було зморщене, схоже на ╕зюм. Другий був лисий, високий, широкоплечий. На л╕в╕й щоц╕ у нього красувався шрам. Коротун п╕д╕йшов до Ем╕л╕ ╕ запитав: "Ти принесла кам╕нь?"
-- В╕н у них, - в╕дпов╕ла д╕вчина, киваючи у ╖хню сторону.
-- Я пропоную в╕ддати його мен╕ ╕ кожен роз╕йдеться по сво╖х справам. Або ж я рознесу все в цьому заклад╕ ╕ заберу кам╕нь, - сказав коротун.
-- Гаразд, я зрозум╕в, - Джон встав з╕ столу, д╕став кам╕нь ╕ простягнув його коротуну.
-- Молодець, синку. Боб перев╕р його. - наказав чолов╕к.
Здоровило д╕став ╕з кишен╕ четвертак ╕ приставив до каменю. М╕ж монетою ╕ каменем пронеслася ╕скра. Монета стала золотою, але ╕скра не зникла. Вона почала поглинати пальц╕ Боба ╕ вони стали кам'яними.
-- П╕т, зроби щось, я не можу поворухнути пальцями! - запан╕кував Боб ╕ викинув кам╕нь. Його рука стр╕мко ставала кам'яною.
-- Якого б╕са?! - не в╕рив сво╖м очам П╕т.
Та було вже занадто п╕зно щось зробити. Скоро все л╕ве плече перетворилося на кам╕нь, ╕ п╕д дик╕ крики Боб перетворився на статую. Вона була довол╕ реал╕стичною ╕ в ╖╖ очах читався жах.
-- Покидьки, що ви з ним зробили! - закричав П╕т.
В╕н д╕став п╕столет. Джон штовхнув коротуна на п╕длогу, але той встиг вистр╕лити. Куля потрапила у Ем╕л╕. Захар╕й схопив П╕та ╕ скрутив йому руки.
-- П╕т - н╕кчемний стр╕лок, - промовила д╕вчина хриплим голосом, тримаючись за шию.
-- Викличте пол╕ц╕ю ╕ швидку! - наказав Джон оф╕ц╕антц╕.
-- Я не л╕кар, але кров лл╓ться дуже швидко. Напевно в╕н пробив ╖й артер╕ю. Швидка не встигне, вона помира╓, - сумно промовив Захар╕й.
-- Ма╓ ж бути ╕нший вих╕д, - подумав м╕стер См╕т.
-- Можна прикласти кам╕нь до ╖╖ рани, але ж ви бачили, що той кам╕нь зробив з тим чолов╕ком, - сказав Адам.
-- У нас нема╓ ╕ншого вибору. ╤накше вона помре у мене на руках.
Археолог п╕дняв кам╕нь з п╕длоги ╕ притулив до рани Ем╕л╕. Промайнула ╕скра ╕ поранення почало затягуватись. Скоро на ши╖ не лишилось нав╕ть шраму.
-- Диво та й год╕, - мовив Джон.
Ем╕л╕ прийшла до тями. Вона помацала рану ╕ здивовано подивилася на оточуючих. З виглядом, н╕би н╕чого не сталося, д╕вчина д╕стала наручники ╕ прикувала П╕та до н╕жки стола.
-- Потр╕бно забиратися, - сказала вона, прямуючи до виходу.
-- А як же пол╕ц╕я? - запитав Захар╕й.
-- Вони сам╕ розберуться, - в╕дпов╕в Джон. - Потр╕бно посп╕шити, бо скоро може настати к╕нець св╕ту.
-- Ем╕л╕ с╕ла за кермо пол╕цейського автомоб╕ля.
-- Мерщ╕й с╕дайте, - сказав м╕стер См╕т.
-- Я залишаюсь, - промовив Адам. В прав╕й руц╕ в╕н тримав ф╕лософський кам╕нь, а в л╕в╕й п╕столет П╕та. Чолов╕к направив його на тр╕йцю.
-- Старий друже, ми ж вже вир╕шили, що нам треба об'╓днатись, щоб врятувати св╕т. Прошу, по╖хали. - благав Захар╕й.
-- Не можу, - на очах Адама навернулися сльози, - у мене хвора дочка на рак. Лише кам╕нь зможе ╖й допомогти. Я вже п╕вроку спостер╕гаю, як вона пов╕льно помира╓. - Рука у старого тремт╕ла. Пов╕льно в╕н ступав назад.
-- Що ти вибереш, - звернувся до нього м╕стер См╕т, - життя сво╓╖ дочки чи м╕льйони дочок ╕нших татус╕в?
В╕дпов╕д╕ не пролунало.
-- Облишмо його ╕ по╖хали, - сказав Джон ╕ с╕в в автомоб╕ль.
За ним п╕шли Зак ╕ Ем╕л╕. Десь зовс╕м близько було чути звук пол╕цейських сирен. М╕с Свон завела двигун. Двер╕ "Шевроле" в╕дчинились ╕ Адам залет╕в в автомоб╕ль.
-- Мерщ╕й по╖хали, скоро тут будуть копи, - сказав збуджено Адам.
Машина по╖хала.
-- Молодець, - похвалив Захар╕й.
-- Правильно ти казав, Джоне, - звернувся до нього Адам. - Який буде сенс у цьому, коли ц╕лий св╕т в небезпец╕.
-- Як╕ в нас плани дал╕? - запитала Ем╕л╕.
-- Давайте добре подума╓мо ╕ вир╕шимо, як кам╕нь зможе врятувати св╕т. - запропонував Джон.
-- Така гладенька п╕рам╕дка, - сказав старий, крутячи кам╕нь в руц╕. - Добре ж ╖╖ обтесали.
-- Авжеж! - Зак схопився за голову. - Вам не здалося дивним, чому кам╕нь саме тако╖ форми? Чому, наприклад, це не куб або безформний кусок? Парацельс був алх╕м╕ком епохи В╕дродження ╕ напевно був знайомий з масонами.
-- ╤ до чого ти хилиш? - запитала Ем╕л╕.
-- Якраз навпаки, - заперечив письменник. - Впевнений Джон чув легенду про масон╕в. Я писав про це в сво╖й книз╕. Вс╕ масони одержим╕ ╕де╓ю про незавершену п╕рам╕ду. Саме слово "масон" означа╓ "каменяр". Каменяр╕ будували храм для царя Соломона, який так ╕ не вдалося добудувати. Може це звучить дико, але я думаю, що прийшов час завершити цю легенду. Ф╕лософський кам╕нь стане вершиною п╕рам╕ди. Недарма Парацельс зробив його саме таким, щоб довести справу до к╕нця.
"Коли впаде останн╕й кам╕нь храму, настане к╕нець ╕снування, - подумки згадав Джон слова велетня. - Який саме храм в╕н мав на уваз╕?"
-- Так, але х╕ба символ незавершено╖ п╕рам╕ди не уявний? Це лише ф╕лософське вчення, а не реальна р╕ч. - промовив вголос м╕стер См╕т.
-- Агенти ВОРТЕКСу теж п╕дтримують цю теор╕ю, - п╕дтвердила м╕с Свон.
-- А якщо символ реальний? Якщо цей кам╕нь доводить протилежне? Вс╕ легенди зв╕дкись походять. За вс╕м та╓мничим сто╖ть ╕стина. - сказав Захар╕й ╕ звернувся до Адама. - Ти зна╓ш де знаходиться храм Соломона?
-- Якщо в╕рити ╕стор╕╖, зараз це ╢русалимський храм. На його м╕сц╕ сто╖ть мусульманська святиня. В╕н знаходиться на Храмов╕й гор╕ в ╢русалим╕, - в╕дпов╕в письменник.
-- Тод╕ ми ╖демо в ╢русалим, - вир╕шила Ем╕л╕.