-- Все занадто просто, - засумн╕вався Джон. - А якби гори не ╕снувало в 1963 роц╕?
-- Залишився основний фундамент древнього храму, - запевнив Захар╕й. - Там ми поставимо ф╕лософський кам╕нь.
За поворотом на узб╕чч╕ стояло пол╕цейське авто ╕ джип с╕рого кольору. Молода ж╕нка лежала на дороз╕. ╥╖ плаття було в кров╕. Пол╕смен записував щось у блокнот╕, опитуючи св╕дка. З в╕кна "Шевроле" долинув уривок розмови.
-- Я не знаю як це сталося, вона просто виб╕гла на дорогу, - розпов╕дав бородатий чолов╕к в кепц╕ пол╕цейському.
Не встигло "Шевроле" ╖х об'╖хати, як неспод╕вано ж╕нка п╕днялася на ноги. Оч╕ в не╖ були темн╕ш╕ за н╕ч. Вона торкнулася обох чолов╕к╕в ╕ т╕ попадали непритомними. Коли автомоб╕ль об'╖хав ╖х, Джон пом╕тив у дзеркало заднього виду, як чолов╕ки п╕днялися ╕ тепер три пари темних очей дивилися на нього у дзеркало.
-- Мертв╕ оживають. - сказала Ем╕л╕. В ╖╖ голос╕ в╕дчувалася нотка страху.
-- Краще подив╕ться сюди, - промовив Адам.
На ф╕лософському каменю почали з'являтися як╕сь темн╕ полоси. Здавалося, що пов╕льно вони стають жирн╕шими. Що ж станеться, коли кам╕нь повн╕стю почорн╕╓? Н╕хто не хот╕в знати в╕дпов╕дь на це питання.
Джон хот╕в взяти ╕ подивитися на кам╕нь ближче, але в╕н в╕дчув р╕зкий б╕ль по всьому т╕лу. М╕стера См╕та почало трусити, а його пальц╕ запромен╕ли блакитним вогнем. Чолов╕к ледве стримувався, щоб не закричати.
-- З тобою все гаразд? - Захар╕й почав трусити його за плеч╕, але в╕д цього Джонов╕ стало ще г╕рше.
-- Зупини машину, - наказав Адам.
-- Н╕, ми ма╓мо добратися до ╢русалиму, - кр╕зь зуби сказав Джон.
Через к╕лька хвилин вогонь зник ╕ чолов╕к перестав трястися.
-- Що за чорт╕вня з тобою в╕дбува╓ться? - запитала Ем╕л╕.
-- Це вже не вперше. Цей клятий вогонь зводить мене з розуму, - в╕дпов╕в м╕стер См╕т, - Час в╕д часу в╕н просочу╓ться кр╕зь мене. Точно не знаю що воно таке, але за допомогою нього я перетворив намальован╕ двер╕ на справжн╕.
-- Тепер я й справд╕ пов╕рив, що ти той самий Джон См╕т ╕з мо╓╖ книги, - признався Зак.
Про╖жджаючи якесь м╕стечко, на дороз╕ трапилось ще к╕лька монстр╕в. Ем╕л╕ прийшлося ╖х збити, щоб про╖хати дал╕. Над небом пролет╕ло к╕лька гел╕коптер╕в. Чим дал╕ подорожн╕ ╖хали, тим б╕льше ╖м здавалося, що вони потрапили в якийсь ф╕льм про зомб╕-апокал╕псис.
-- Як ми по╖демо дал╕, якщо скоро все буде перекрито в╕йськов╕? - запитав Адам. - Нав╕ть якщо ми доберемось до океану, вс╕ порти закриються ╕ н╕хто не зможе покинути кра╖ну.
-- У мене ╓ одна ╕дея, але не впевнений, що вона спрацю╓, - промовив Захар╕й. - Якщо кам╕нь ма╓ можлив╕сть зм╕нювати реальн╕сть, може Джон спробу╓ змусити його перенести нас одразу в ╢русалим?
-- Але чому саме я? - заперечив м╕стер См╕т.
-- Це ж ти хлопець з ╕ншо╖ реальност╕. - усм╕хнулась Ем╕л╕. - хто зна╓, може ти тут опинився, бо так захот╕в кам╕нь.
Джон взяв кам╕нь в руки. Чорних жирних полос ставало все б╕льше. Скор╕ш за все це нагадувало якесь чорне павутиння, що оповило п╕рам╕ду. Джон заплющив оч╕. М╕стер См╕т ще точно не знав, що хоче зробити, але в╕н уявив соб╕ той випадок, коли створив двер╕. З його правою руки п╕шов блакитний вогонь. Кам╕нь спалахнув ╕ яскраве сл╕пуче св╕тло поглинуло автомоб╕ль. Коли Джон розплющив оч╕, то побачив, що дорога з асфальтно╖ перетворилася на кам'яну брук╕вку. Машина р╕зко загальмувала ледь не вр╕завшись у людей.
-- Дал╕ п╕демо п╕шки, про╖зд занадто вузький, а нам потр╕бно посп╕шати, - закомандував м╕стер См╕т.
-- Я п╕ду попереду, - мовила Ем╕л╕.
Люди здивовано вирячились на новоприбулих людей. Проб╕гавши небагато часу, ╖м все таки вдалося в╕дшукати Храмову гору. Небо стало похмурим. Чорна хмара насувалася на м╕сто. Але це був не дощ, а сарана. Велик╕й р╕й наближався до ╢русалиму. Мандр╕вники б╕гли з╕ вс╕х сил. Але Адам почав в╕дставати.
-- Б╕ж╕ть без мене, - сказав м╕стер Томсон. - Я вже став зовс╕м старий. Ви ще можете встигнути.
-- Н╕! Ми не можемо його лишити! - крикнув Джон. Та його не слухали. Ем╕л╕ ╕ Захар╕й взяли його за руки ╕ змусили б╕гти за ними. М╕стер См╕т озирнувся назад ╕ побачив усм╕шку на обличч╕ старого.
Сарана наближалася все ближче ╕ ближче. Можна було почути ╖хн╕й гул. Ззаду вчулися крики людей, як╕ не встигли сховатися. Але комахи були безжальними, вони пожирали все на сво╓му шляхи. Тр╕йця б╕гла з останн╕х сил. Джон в╕дчув, як у боц╕ запекло. Ось вже й показалися двер╕ храму. Вони встигли заскочили до середини, ╕ безсилими попадали на землю.
-- Давайте швидше вставайте! Треба поквапитись! - п╕дбадьорював Зак, який вже встиг звестися на ноги.
Джон п╕днявся сл╕дом за Захар╕╓м ╕ д╕став кам╕нь. В╕н вже був майже повн╕стю чорний. Якась р╕дина, схожа на смолу, почала просочуватися кр╕зь щ╕лини храму. К╕лька крапель потрапило на Ем╕л╕ ╕ на ╖хньому м╕сц╕ з'явились глибок╕ рани. Тр╕йця швидким кроком сп╕шила д╕статися до фундаменту древнього храму. Р╕дина продовжувала текти за ними по п╕длоз╕. З часом др╕бн╕ крапл╕, що просочились кр╕зь щ╕лини зависали у пов╕тр╕ ╕ перетворювались на сарану. Тр╕йка вже д╕сталась головного фундаменту, але сарана наздогнала ╖х. Спершу закричала Ем╕л╕. Р╕й накинувся на не╖. Ноги д╕вчини п╕дкосились. Джон не м╕г дал╕ дивитись на цю жахливу картину, як комахи пожирали ╖╖ т╕ло.
-- Мерщ╕й поклади кам╕нь на фундамент, Джоне! - крикнув Захар╕й.
Саран╕ до фундаменту залишалися л╕чен╕ метри. Джон кинув п╕рам╕дку на кам'яну глибу. Ф╕лософський кам╕нь повис у пов╕тр╕. Яскраве блакитне св╕тло осв╕тило храм. Вся сарана зникла п╕д променями сонцями. Раптом земля п╕д ногами почала дрижати. З кам'яно╖ глиби почала вириватись фонтаном чорна р╕дина, схожа на чорнило.
Джон в╕дступив в╕д чорно╖ маси. На якусь мить для м╕стера См╕та все упов╕льнилось. Джон не чув н╕ крик╕в, н╕ шуму. Пот╕к думок заполонив його розум. В╕н знав, що пропуска╓ щось важливе. "Не може бути все так просто. Коли впаде останн╕й кам╕нь цього храму, настане к╕нець. Звичайно, що не ╢русалимського храму, але все ж вс╕ легенди зв╕дкись походять." М╕стер См╕т глянув на ф╕лософський кам╕нь. В╕н був схожий на кусок вуг╕лля, що витав у пов╕тр╕. "Кам╕нь прийдеться знищити. В╕н повернеться у потр╕бний час, коли прийде темрява. Св╕т почне поглинати зло ╕ настане к╕нець св╕ту. Зупинити його зможе т╕льки ф╕лософський кам╕нь. Нав╕що знищувати те, що вряту╓ ц╕лий св╕т? Н╕, не те. В посланн╕ була зашифрована ╕нша ╕нформац╕я: кам╕нь прийдеться знищити, бо в╕н повернеться, коли прийде темрява. Св╕т поглине зло. Кам╕нь зупинить к╕нець св╕ту, але принесе ╕з собою темряву. Ось, що мав на уваз╕ Парацельс."
В'язка речовина розт╕калася по п╕длоз╕ ╕ п╕дступала все ближче. Джон ╕ Захар╕й в╕дступали на к╕лька крок╕в назад.
-- Що будемо робити дал╕? - запитав Зак.
-- Треба знищити кам╕нь, - промовив Джон.
В╕н закрив оч╕ ╕ уявив намальован╕ двер╕. Так було легше зв╕льнити дар. Пот╕к блакитного полум'я вр╕зався в п╕рам╕ду, але кам╕нь залишився ц╕лий. В╕ддачою Зака ╕ Джона в╕дкинуло вб╕к. Темна речовина п╕дступила до них ╕ темрява поглинула ╖х. Джон в╕дчув, як в╕н пада╓ вниз кр╕зь щось слизьке.
-- Н╕! - крикнув Захар╕й ╕ схопив Джон за руку. Вони обо╓ перенеслися назад до будинку письменника.
Вони опинилися в будинку письменника. З╕ щ╕лин дома вит╕кала чорна р╕дина: вона проникала з╕ ст╕н, капала з╕ стел╕, перший поверх був наполовину затоплений чорнильною масою.
-- Ти геть з глузду з'╖хав, Джоне? - Зак д╕став п╕столета ╕ нац╕лив на нього. - Ти роз╕злив кам╕нь! Тепер нам к╕нець! Темна сила поглине нас!
-- Ти знав, що так буде, - промовив м╕стер См╕т.
-- Про що ти говориш?
-- Ти навмисне заговорив про храм, щоб п╕дштовхнути мене в╕днести ф╕лософський кам╕нь в потр╕бне м╕сце. Але нав╕що тоб╕ це потр╕бно?
-- А мен╕ зда╓ться, що у когось по╖хав дах!