-- Завтра тебе заберуть безлик╕. Про подальшу свою долю запита╓ш у Морр╕ган.
Наступного ранку Джон прокинувся в╕д стуку у двер╕. Там на нього вже чекали безлик╕. Чолов╕к одягнувся ╕ попрощався з Маном.
-- Бережи себе, друже. - промовив в╕н до жреця. - Я вдячний за все, що ти для мене зробив. Ман лише усм╕хнувся йому всл╕д.
Остр╕в повол╕ в╕ддалявся в╕д Джона. Безлик╕ в╕днесли його до замку Морр╕ган.
-- Не пройшло багато часу, як ми бачилися останн╕й раз, - промовила королева.
-- Час плине тут дуже швидко, - сказав Джон. - Тепер я в╕льний?
-- Не посп╕шай. Залишився один нюанс.
-- ╤ яка ц╕на мене чека╓ за навчання?
-- Покарання.
-- Але я...
-- Не перебивай королеву! - вигукнула крижаним голосом Морр╕ган. ╥╖ оч╕ палали вогнем. - Дума╓ш, що кожен може потрапити у мо╖ волод╕ння? Шкода буде тебе так швидко знищити.
-- Чим саме я провинився?
-- Не можеш згадати? Що ж я тоб╕ допоможу.
Королева доторкнулася до голови Джона сво╓ тенд╕тною холодною долонею. В його голов╕ спалахнуло вид╕ння. М╕стер См╕т побачив той момент, коли в╕н вбив хлопчика у притулку.
-- Тепер ти згадав той вчинок? - запитала королева.
-- Я з╕знаюсь у тому, що ско╖в. Я зрозум╕в свою помилку. Не можна втекти в╕д самого себе, вчинивши самогубство.
-- Але це ще не все. Ти ж усв╕домлю╓ш, що вбив самого себе?
-- Авжеж.
-- Як тоб╕ вдалося обдурити смерть?
-- Сам до к╕нця не розум╕ю. Засновник об╕цяв, що, коли я вб'ю себе, то перестану ╕снувати. Це б зм╕нило все. Ск╕льки житт╕в можна б було врятувати, як╕ я погубив!
-- Що зроблено, те зроблено. Минулого не повернеш. Невже ти думав, що можеш так поступити з собою? Життя було дароване тоб╕, щоб прожити його г╕дно, а не для того, щоб вчинити самогубство! Доля плете, як вона забажа╓, але виб╕р завжди робиш ти, а не Засновник. Запам'ятай ц╕ слова.
Морр╕ган махнула л╕вою рукою ╕ в н╕й з'явилася маленька дерев'яна скринька.
-- В цих скриньках я збер╕гаю душ╕ померлих. Ця належить хлопчику, якого ти вбив.
-- Тепер мене чека╓ плата за його смерть?
-- У св╕т╕ ╓ реч╕ г╕рш╕, н╕ж смерть, але за цю ти повинен заплатити сповна.
-- Яка ж кара мене чека╓?
-- Це залежить в╕д того чи готовий ти виконати мою волю.
-- Я готовий. - твердо мовив Джон ╕ зц╕пив зуби.
-- Дивн╕ реч╕ кояться останн╕м часом. Коли ти вбив хлопчика, його ╕ д╕вчинку поглинув вогонь Хроноса. Ваш╕ душ╕ повернулись до мене, хоча ви продовжили жити. - промовила Морр╕ган, показуючи шкатулку, в як╕й ховались дв╕ блискуч╕ кул╕, схож╕ на шаров╕ блискавки.
-- ╤ що ви хочете цим сказати?
-- Все це в╕дбулось через тр╕щини, що появились в реальност╕, коли в╕дбувся ритуал у притулку. Щось знищу╓ цей св╕т, м╕ня╓ час, прост╕р та людськ╕ дол╕.
-- Яке це ма╓ в╕дношення до мене?
-- Дорога в реальн╕сть мен╕ закрита. Потрапити я туди зможу тод╕, коли почнеться Велика битва. У притулку ти ╕ Аб╕гель в╕дчули д╕ю вогню Хроноса ╕ отримали дар, який допомага╓ в╕дкривати вам шлях кр╕зь прост╕р ╕ час. Спершу ти повинен пройти кр╕зь потоки Хроноса ╕ врятувати Аб╕гель та себе. По-друге, ти ма╓ш вияснити, чому тр╕щини руйнують реальн╕сть. Якщо це буде продовжуватись, то морок добереться ╕ сюди. Все залежить в╕д тебе, щоб тоб╕ не говорив Засновник.
К╕лька хвилин Джон подумав над ╖╖ словами ╕ промовив: "Я н╕защо не погоджуся на це! Якщо мен╕ судилось померти, тод╕ нехай так ╕ буде."
-- Не сп╕ши з висновками. Не тоб╕ вир╕шувати, коли ти ма╓ш померти. Подумай про решту людей, яких ти можеш врятувати. - промовила Морр╕ган.
-- Х╕ба твоя влада не дозволя╓ тоб╕ зробити все сам╕й? - з недов╕рою запитав чолов╕к.
-- Ти багато хочеш знати, але попри твою нахабн╕сть я готова дати тоб╕ ╕ Аб╕гель другий шанс. - Морр╕ган п╕днесла дв╕ руки вгору ╕ перед Джоном в╕дкрився портал. - Ти перейдеш в ╕нший р╕вень реальност╕ ╕, коли побачиш хлопчика ╕ д╕вчинку в момент смерт╕, в╕ддаш ╖м душ╕ ╕з скриньки. Не забудь про те, що я тоб╕ сказала.
Джон ступив у портал ╕ опинився в знайомому потоц╕ вогню. ╤нту╖тивно в╕н п╕шов по вибран╕й стежц╕. Блакитний вогонь гор╕в яскрав╕ше. Чолов╕к пом╕тив б╕л╕ тр╕щини, що проривалися кр╕зь вогонь. В одну з них пролет╕ло два малих т╕ла. Джон посп╕шив до них. Хлопчик ╕ д╕вчинка лет╕ли кр╕зь вихор у порожнечу. ╥хн╕ т╕ла згорали, а одяг перетворився на чорне ганч╕р'я.
Джон в╕дкрив скриньку ╕ два шари вирвались назовн╕. Вони ув╕рвалися у т╕ла хлопчика ╕ д╕вчинки. Джон пом╕тив, як д╕тей п╕дкинило вгору. Вони запалали в блакитному вихор╕. М╕стер См╕т не пов╕рив сво╖м очам: рани на ╖хн╕х т╕лах почали заживати. Т╕ло хлопчика здригнулося, наче в╕н ковтнув св╕жого пов╕тря, а Аб╕гель перестала кричати. Далеко в полум'╖ Джон пом╕тив велетенськ╕ т╕н╕, як╕ приближувалися до них. Чолов╕к схопив д╕тей ╕ разом з ними влет╕в в одну з б╕лих тр╕щин.
Зрада
Оговтавшись, Джон побачив, що знаходиться в старому покинутому прим╕щенн╕. З╕ стел╕ вис╕ло павутиння. Дерев'ян╕ мебл╕ були потрощен╕. Чолов╕к пчихнув в╕д тонни пилюки, що л╕тала в простор╕. Д╕тей поряд не було. Можливо, вони потрапили в ╕нше м╕сце. Джон подивився в тускле в╕кно. Йому вдалося розглед╕ти карету, яка ╖хала по брукован╕й дороз╕. К╕лька д╕тей бавилось поруч. Дво╓ джентльмен╕в в котелках пройшло по тротуару. Один з них читав газету.
Джон вийшов кр╕зь трухляв╕ двер╕ ╕ через провулок вийшов на вулицю. В╕н пом╕тив сл╕пого хлопчика, який тримав купу газет.
-- Гаряча новина! Нова жертва Джека-р╕зника! Посп╕шайте, купуйте газету! - горланив в╕н.
Джон пройшов коло хлопчика ╕ п╕шов дал╕. Чолов╕к зайшов у густий натовп. Люди кругом посп╕шали ╕ штовхались. Хтось поставив Джонов╕ п╕дн╕жку ╕ в╕н впав на брук╕вку.
-- Обережн╕ше сер, дайте вашу руку, - промовив перехожий, який допом╕г Джонов╕ п╕двестися.
Незнайомець в с╕рому каптур╕ потягнув його подал╕ в╕д натовпу ╕ вони зайшли у невеличку вузьку безлюдну вуличку. М╕стер См╕т подумав, що той почне погрожувати йому в╕ддати гаманець. Натом╕сть той лише простягнув руку ╕ сказав: "Мене звуть Томас Фокс. Як добре, що мен╕ вдалося знайти вас першим. На вас влаштували полювання, а ви так спок╕йно прогулю╓теся вулицями Лондона!"
-- Ви напевно мене з кимось спутали. Я Джон См╕т. Мен╕ вже час ╕ти...
-- Н╕ саме ви мен╕ й потр╕бн╕, - перебив його Томас. - Я працюю на та╓мну орган╕зац╕ю, яка хоче знищити ВОРТЕКС ╕ зупинити ╖хн╓ панування. В╕дразу хочу перепросити за нашого дезертира, який намагався вбити вас у Ватикан╕. - Томас в╕дсунув рукав ╕ показав татуювання зм╕╖ на прав╕й руц╕.
-- Ви напевно жарту╓те? Чому в╕н хот╕в мене вбити? ╤ я маю вам п╕сля цього дов╕ряти?
-- Ви небезпечний, бо волод╕╓те великою силою. Джоне, можете мен╕ не в╕рити, але хто тод╕ дв╕ч╕ витягав вас ╕з Кенрайссела?
-- Отже, Аб╕гель теж працю╓ на вас?
-- Так. У нас мало часу. Агенти ВОРТЕКСа вже розшукують нас. Ви готов╕ сп╕впрацювати з нами?
-- Можливо. Що ви запропону╓те мен╕ натом╕сть?
-- А ви розумник, м╕стере См╕т! Якщо я скажу, що допоможу знайти вам Аб╕гель, ви будете допомагати нам?
-- Гаразд, що я можу для вас зробити?
-- Вам потр╕бно проникнути в орган╕зац╕ю ВОРТЕКС ╕ стати ╖хн╕м агентом. Люб╕ секретн╕ файли допоможуть знайти слабк╕ м╕сця ╕ знищити ╖хню систему. Щоб ви знали, в майбутньому вони зроблять рабами все людство. Наступлять важк╕ часи. ВОРТЕКС п╕дкорить соб╕ життя та смерть. Нам в╕домо про ╖хн╕ жахлив╕ експерименти. Кенрайссел це т╕льки один ╕з ╖хн╕х проект╕в. Пот╕м вони не зупиняться ╕ почнуть поглинати ╕нш╕ р╕вн╕ реальност╕.
-- Ви серйозно? Хочете, щоб я працював подв╕йним агентом? Та ВОРТЕКС мене живцем з'╖сть. Але може й варто спробувати.
-- Добре. Тод╕ я з╕тру вам спогади про нашу зустр╕ч ╕ лише залишу думку, про те, що вам потр╕бно в╕дшукати ВОРТЕКС. Вони промиють ваш╕ м╕зки, але наша зустр╕ч ма╓ залишитись у та╓мниц╕.