-- Але як мен╕ потрапити в ВОРТЕКС? - запитав Джон. - браслета в мене б╕льше нема╓.
-- Ви забува╓те про св╕й дар, - м╕стер Фокс пильно подивився йому у в╕ч╕, наче пров╕ряв чи в╕н справжн╕й.
П╕сля цього Томас д╕став маленьку голку, ╕ перш н╕ж Джон встиг щось сказати, штрикнув його в руку. Чолов╕к в╕дчув митт╓ву б╕ль ╕ в нього все в голов╕ затуманилось. М╕стер Фокс зник у цьому туман╕. Коли Джон отямився, то вже встиг забути про Томаса.
-- Важливо знайти ВОРТЕКС, - лунала думка в його голов╕.
Чолов╕к вир╕шив, що ╓диний правильний вар╕ант це повернутися у Ватикан. Джон сконцентрував вогонь у сво╓му т╕л╕. По шк╕р╕ поб╕гли мурашки. Митт╓вий спалах ╕ Джон вже опинився у Ватикан╕. В╕н опинився посеред залитою сонцем площ╕.
Джон блукав вуличками, доки не наткнувся на знайому б╕бл╕отеку. В прим╕щен╕ був б╕бл╕отекар Андреа, який писав щось на письмовому стол╕. В╕н подивився на чудернацький одяг Джона ╕ запитав: "Що тоб╕ потр╕бно? Забирайся зв╕дси!"
-- Я шукаю Фабр╕ц╕о, - промовив Джон. - Якщо не хочеш проблем, просто приведи його сюди. В мене для нього важливе доручення.
Б╕бл╕отекар щось пробурмот╕в соб╕ п╕д н╕с ╕ п╕шов. Джон став ╕ почав оч╕кувати, поки той повернеться. Джованн╕ повернувся з двома здоровилами. Вони схопили м╕стера См╕та ╕ за руки повели кудись. Джон не пручався.
Його кинули у темний п╕двал. Всередин╕ було темно ╕ холодно. П╕д ногами лазили щури. Джона прив'язали до ст╕льця ╕ наказали чекати. Чолов╕к встиг достатньо змерзнути, аж нарешт╕ двер╕ в╕дчинились ╕ всередину зайшов Фабр╕ц╕о. В руц╕ в╕н тримав св╕чу. Його обличчя при тьмяному св╕тл╕ було бл╕дим, наче у привида.
-- Говори, що тебе привело до мене, чужинцю? - запитав Фабр╕ц╕о.
-- Не думав, що у вас так приймають гостей. Невже не пам'ята╓те мене?
-- Говори, н╕кчемний покидьок, ╕накше я миттю перер╕жу тоб╕ горлянку!
-- Мене звати Джон См╕т. Я ув'язнений N603, але перш н╕ж ви знову в╕дправите мене до Кенрайссела, я хочу дещо сказати.
-- Говори.
-- Я хочу працювати на ВОРТЕКС. Ви можете спробувати вбити мене або в╕дправити назад у в'язницю, але подумайте, який вар╕ант краще для вас. Я багато про що можу розпов╕сти.
-- А ти почина╓ш мен╕ подобатись.
Фабр╕ц╕о зв╕льнив Джона в╕д мотузок ╕ пов╕в за собою.
-- Я пам'ятаю вас. Можливо ви мене ще не зна╓те, але п╕зн╕ше я прийду разом ╕з Мер╕ Стюарт.
-- Не знаю, що за н╕сен╕тниц╕ ти верзеш, але ти з╕зна╓шся нам у всьому.
Вони д╕йшли до к╕нця коридору. Фабр╕ц╕о п╕д╕йшов до картини ╕ в╕дчинив ╖╖. За нею був та╓мний прох╕д, який в╕в униз. Коли чолов╕ки спустилися вниз п╕дземелля, то на ст╕нах загор╕лися факели. Джона завели у просторе прим╕щення. М╕стера См╕та залишили одного ╕ сказали почекати. Чолов╕к с╕в на ст╕лець ╕ озирнувся. Прим╕щення було добре осв╕тлене. По середин╕ стояв дерев'яний круглий ст╕л ╕ к╕лька ст╕льц╕в навколо нього.
Через деякий час двер╕ в╕дчинилися ╕ разом з Фабр╕ц╕о до к╕мнати зайшла маленька д╕вчинка з б╕лим кудрявим волоссям ╕ високий товстий чолов╕к з р╕д╕ючою лисиною на голов╕. Вони с╕ли за дерев'ян╕ ст╕льц╕ навпроти Джона.
-- Розкаж╕ть нам, хто ви такий ╕ чому саме прийшли сюди, - розпочав Фабр╕ц╕о.
-- Мене звати Джон См╕т. Я народився в Америц╕ у м╕стечку Гренв╕л╕, штат Мен. Я хочу працювати у ВОРТЕКС╕.
-- Ви усв╕домлю╓те той факт, що ви явля╓теся м╕жнародним злочинцем ╕ вт╕качем?
-- Авжеж. Але я прийшов не з пустими руками. Спод╕ваючись на безпеку з вашо╖ сторони, можу под╕литися з вами ц╕нною ╕нформац╕╓ю ╕ не т╕льки.
-- Вам вдалося дв╕ч╕ втекти з Кенрайссела. Хто вам допом╕г ╕ як саме ви це зробили? Розкаж╕ть детально, що трапилося дал╕. - запитала д╕вчинка, накручуючи локон свого волосся на вказ╕вний палець.
Джон розпов╕в свою ╕стор╕ю в╕д початку ╕ до к╕нця, не забуваючи про кожну деталь.
-- Звучить, як божев╕льна маячня. Проте деколи це ╕ ╓ справжня правда. - промовив Фабр╕ц╕о.
Вс╕ тро╓ переглянулись. Товстун приск╕пливо дивився на м╕стера См╕та, вивчаючи кожен його жест.
-- Я представляю в╕дд╕л безпеки ВОРТЕКСа, - промовив в╕н. - Ви - небагато лишилось тих, хто вижив при тому ╕нцидент╕. Чи не могли б ви детальн╕ше описати ситуац╕ю вашо╖ друго╖ втеч╕?
Джон зрозум╕в, що попав саме в ц╕ль ╕ кутики його губ п╕днялися в ледь пом╕тн╕й посм╕шц╕. В╕н розпов╕в усе, не пропускаючи жодно╖ подробиц╕.
-- Отже, кажете, що ви бачили блакитне сяйво, яке заполонило всю к╕мнату, а пот╕м ви перем╕стились в Париж. Але ж з Кенрайссела не можна втекти за допомогою звичайного телепорту, - заперечив товстун.
-- Не знаю, що саме трапилось, бо саме в ту мить я знепритомн╕в. За мене це зробила Мер╕ Стюарт.
-- Ми не можемо стверджувати, що втеча в обох випадках в╕дбулася через просторово-часовий континуум, - зробив висновок Фабр╕ц╕о. - Тут було зад╕яно додатковий фактор.
-- Це ще не все. - продовжив говорити Джон. - Я повернувся ран╕ше в час╕, щоб попередити вас. Скоро у Ватикан прибуду я з минулого ╕ Мер╕ Стюарт. Вони н╕чого не будуть пам'ятати про ВОРТЕКС, але будуть шукати в╕дпов╕д╕ на питання. П╕сля допиту ви в╕дправите ╖х на Кенрайссел. Саме тод╕ в╕дбудеться наша втеча.
-- На жаль, зм╕нити щось в час╕ або вплинути на под╕╖ ми вже не зможемо. Сво╖м з╕знанням ви хот╕ли завоювати нашу дов╕ру ╕ допомогти вам удруге втекти ╕з Кенрайссела? - запитала д╕вчинка.
-- Я лише хочу допомогти. - в╕дпов╕в без т╕н╕ сумн╕ву Джон. - Минулого разу ви назвали це неможливою зустр╕ччю.
-- Ц╕каве припущення, - промовив Фабр╕ц╕о. - Схоже, що власними д╕ями ви й справд╕ робите це неможливим. Ви створили замкнену часову петлю, коли повернулись ╕ попередили нас про це. Тепер ми змушен╕ грати за вашими правилами, повторюючи сценар╕й.
-- Думаю, що таке можливо, - п╕дтвердила д╕вчинка. - Схоже м╕стер См╕т хоче нам нагадати про ритуал в притулку. Створивши часовий парадокс, в╕н вбив себе, але його доросла коп╕я залишилась живою. Може вам ╕ вдалося обдурити смерть, але ми завжди на крок попереду, м╕стере См╕т. Ми приймемо ус╕ д╕╖, щоб вам не вдалося втекти ╕з Кенрайссела. Якщо ж вам це вдасться, тод╕ це й справд╕ буде неможлива зустр╕ч.
-- З ваших сл╕в ми почули достатньо ╕нформац╕╖. Тепер нам потр╕бно порадитися. - сказав Фабр╕ц╕о. - Тод╕ ми вир╕шимо вашу долю.
Джон вийшов з к╕мнати, залишивши тр╕йцю на роздуми.
"Нав╕що ╖м розм╕рковувати, якщо х╕д под╕й вони знають наперед? - подумав Джон. - Зв╕сно, що ВОРТЕКС зна╓ про ритуал ╕ подробиц╕ втеч╕. Ц╕ люди напевно знають про дар, який ма╓ Аб╕гель. Нав╕що влаштовувати цей цирк з допитом? Що за подв╕йну гру вони ведуть? Знати б, що вони приховують..."
Пройшло небагато часу, як Джонов╕ дозволили знову зайти до к╕мнати.
-- Ми з колегами подумали ╕ вир╕шили, що можна дати вам другий шанс, - сказав товстун, - але за одн╕╓╖ умови. Вашим завданням буде знайти Аб╕гель Штраус ╕ привести ╖╖ до ВОРТЕКСу. Можете рахувати це пробною м╕с╕╓ю. Якщо ви усп╕шно ╖╖ викона╓те, то зможете стати нашим агентом.
-- Нав╕ть попри те, що я колишн╕й в'язень?
-- Ми врахували цей факт, але ви саме той хто нам потр╕бен. Ви вже зробили св╕й виб╕р, коли прийшли сюди.
-- ╤ як мен╕ в╕дшукати Аб╕гель? - запитав Джон.
-- Вс╕ детал╕ ми розпов╕мо п╕сля того, як ви погодитеся на наш╕ умови, - сказав Фабр╕ц╕о.
-- Гаразд, але я виконаю це завдання, якщо ви приймете до уваги к╕лька мо╖х пункт╕в, - промовив Джон, зловивши недоброзичлив╕ погляди сво╖х сп╕врозмовник╕в. - По перше, Аб╕гель Штраус залишиться жива, коли я приведу ╖╖ до ВОРТЕКСа, вона буде у повн╕й безпец╕ ╕ ╖╖ не в╕дправлять в Кенрайссел. По друге, ви розпов╕сте мен╕ б╕льше про вашу орган╕зац╕ю ╕ орден Серпент.
-- Це не... - почав говорити Фабр╕ц╕о, але його перебила д╕вчинка.
-- Ми викона╓мо ваш╕ умови. Тому пропоную детальн╕ше ознайомитися з деталями справи.
* * *
Наступного дня Джона п╕дготували до подорож╕. Його одягнули у во╓нну форму, в яку було вбудовано автоматичний перекладач. Щоб проникнути на охоронну територ╕ю, йому видали посв╕дчення, ╕ дозволили взяти з собою п╕столет. Решту речей було конф╕сковано. В╕дправився чолов╕к на завдання кр╕зь спец╕альний портал, який йому в╕дчинили.