-- Н╕сен╕тниця якась. Тебе треба було в╕дправити у психл╕карню, а не в'язницю.
-- Та ж зрозум╕йте, я нормальний!
-- Вс╕ божев╕льн╕ так кажуть. А зв╕дки божев╕льним знати, що вони не божев╕льн╕? Подумай над цим.
-- Дума╓те Захар╕й Спенсер працю╓ на орден? Вони хочуть знищити нашу реальн╕сть?
-- Поки нашу розмову зак╕нчено. Агент Картер проведе тебе.
На виход╕ Джона зустр╕в високий чорношк╕рий чолов╕к.
-- Агент Картер?
-- Так. Можна просто Сем.
-- Семе, от скажи мен╕, як таке мале д╕вчисько може керувати тобою?
-- ╥й не ст╕льки рок╕в, ск╕льки зда╓ться на перший погляд. Насправд╕ вона п'╓ кров ╓динорог╕в, щоб бути молодою.
-- Що справд╕?
-- Н╕, звичайно я жартую, - усм╕хнувся Сем, вишк╕ривши сво╖ б╕л╕ зуби. - Ось ми ╕ прийшли.
Агент Картер пров╕в Джона у його к╕мнату ╕ зачинив за собою двер╕. М╕стер См╕т озирнувся. Тут було л╕жко, шафа, на тумбочц╕, яка знаходилась поруч, на стол╕ стояв невеликий св╕тильник.
-- Це краще чим у в'язниц╕, - подумав Джон ╕ вир╕шив поспати. Сьогодн╕ у нього був важкий день, а завтра буде ще важчий. Тому треба набиратися сил, щоб бути готовим до завтрашн╕х випробувань.
У темному, темному л╕с╕
Прокинувся Джон в╕д свисту. В╕н розтулив сонн╕ оч╕ та побачив, що його двер╕ були нап╕впрочиненими. Смужка св╕тла прор╕залася кр╕зь отв╕р ╕ в╕дбивалась в к╕мнат╕. Джон встав з л╕жка ╕ прочинив двер╕. Всередин╕ в╕н побачив знайомого чолов╕ка з довгим сивим волоссям ╕ чорним цил╕ндром. Засновник щось друкував, насвистуючи вальс "На чар╕вному блакитному Дуна╖". Раптом в╕н замовк ╕ промовив: "Я ж просив не турбувати! У мене ще багато роботи." Засновник обернувся ╕ пом╕тив Джона.
-- А це ти? - здивовано запитав чолов╕к. - С╕дай, поговоримо.
М╕стер См╕т прис╕в на коричневе шк╕ряне кр╕сло. Пролунав дзеньк╕т ╕ письменник вийняв листок з друкарсько╖ машини. В╕н встав з╕ стола ╕ п╕д╕йшов Джона.
-- Ти не хочеш мен╕ н╕чого розпов╕сти? - запитав Засновник.
-- Як бачиш, я все-таки залишився живим. Ти ж зна╓ш, що тво╓ прохання було помилкою. Якби ти не сказав мен╕ зробити той вчинок, под╕╖ в╕дбулися б ╕ншим.
-- Все мало в╕дбутися по-╕ншому. Але час тече так, як в╕н сам хоче. Не намагайся зрозум╕ти причини всього, що сталось, ╕накше втратиш глузд. Реальн╕сть плете сво╖ с╕т╕, не думаючи про насл╕дки. Нема сенсу шукати винних. А тепер слухай мене уважно. Часу лишилось не так багато. Не лише майбутн╓ почало зм╕нюватися, але й под╕╖ минулого.
-- Чому я маю дов╕ритись тоб╕ вдруге? Останн╕м часом у мене якась каша в голов╕. Спогади здаються туманними.
-- Не забувай, що ти був у еп╕центр╕. Тепер нема╓ значення, що ╓ ╕стинним або вигадкою реальност╕. Забудь про Аб╕гель, про притулок, про ВОРТЕКС, про все забудь. Тоб╕ треба зосередитись на головному.
-- Що саме ти ма╓ш на уваз╕?
-- Треба повернути реальн╕сть на м╕сце, хоча це зда╓ться неможливим. Я вже вчинив одну помилку, змусивши тебе п╕ти на вбивство, але вдруге такого не трапиться.
-- Ти ж Засновник! Можеш переписати все, що сталось.
-- Те про що я пишу, тебе не стосу╓ться. Х╕ба ти ще не здогадався хто я?
Джон промовчав. Чолов╕к одн╕╓ю рукою продовжував друкувати, а другою зняв чорний цил╕ндр. Його сиве волосся насправд╕ було перукою. Справжн╓ обличчя приховував шар гриму. Перед ним стояв Захар╕й Спенсер.
-- Скорочення Зак означа╓ Засновник, - промовив Захар╕й.
-- Вдалий псевдон╕м ти соб╕ вигадав. Що тоб╕ потр╕бно на цей раз? Тоб╕ мало одного знищеного св╕ту?
-- Той Захар╕й лише персонаж, якого я вигадав у сво╖й книз╕. Але я в╕дчуваю, що в╕дбува╓ться щось дивне. Треба переписати роман.
-- Тепер зрозум╕ло зв╕дки ст╕льки порожнеч╕ у минулому ╕ майбутньому.
-- Я до цього не причетний! Мо╖м завданням ╓ писати сюжети, а тво╖м рятувати св╕т!
-- Якого б╕са я маю його рятувати?! Найди соб╕ ╕ншого дурника, який буде грати у тво╖ дурн╕ ╕гри.
-- Почекай! Я ще не сказав саме головне. Ти вже бачив ту телепередачу? Яблучний пир╕г? Тоб╕ щось говорять ц╕ слова?
-- Знову ти говориш загадками. Поки цього не трапилось, але я так розум╕ю, що скоро трапиться.
-- Це вже в╕дбулося.
Пролунало "Кап". З╕ стел╕ кр╕зь дерев'ян╕ дошки падали крапл╕, схож╕ на темне чорнило. При дотику до п╕длоги вони перетворювались на чудернацьк╕ в╕зерунки, неначе восьминоги, як╕ протягували сво╖ щупальц╕, щоб схопити жертву.
-- Морок пробира╓ться ╕ сюди, - сказав Захар╕й. - Ми тонемо. Тоб╕ вже час.
-- У тебе залишився останн╕й шанс все зм╕нити. При наступн╕й наш╕й зустр╕ч╕ реальн╕сть ма╓ повернутись на м╕сце.
-- Не все так просто.
-- Ти автор! Напиши щасливий к╕нець!
-- Це залежить не т╕льки в╕д мене. Я намагався все зм╕нити, але тепер ти бачиш до яких насл╕дк╕в це призвело.
-- Я спробую знайти спос╕б повернути все на сво╖ м╕сця. А ти допишеш св╕й роман.
Джон вийшов з каб╕нету ╕ зачинив двер╕. Коли наступного разу вони в╕дчинились, к╕мната Захар╕я зникла. До нього зайшов агент Картер.
-- О, ти вже проснувся, - сказав Сем. - Ход╕мо за мною, ма╓ш ознайомитися з основними правилами.
В прим╕щенн╕, в яке його привели, Джона зустр╕в високий товстий чолов╕к, який був присутн╕й на допит╕ ╕ був головним у в╕дд╕л╕ безпеки ВОРТЕКСа.
-- Будеш називати мене Командиром, - грубим голосом промовив товстун. Я маю йти, тому буду говорити по сут╕. На стол╕ лежить папка з правилами. Пот╕м перечита╓ш. Перш за все запам'ятай, що ти тут н╕хто. Злочинець, який хова╓ться в╕д правосуддя п╕д нашим крилом. Ми будемо використовувати тебе, як гарматне м'ясо. Зробиш або скажеш щось не так ╕ я особисто зламаю тоб╕ шию. Побудеш тут, поки ми не вияснимо все про тебе. Подякуй за це головному кер╕вництву. На ╖хньому м╕сц╕, я б вже давно в╕ддав тебе на поживу червакам. Як таку собаку, як ти, без особливо╖ п╕дготовки пускати в ряди нашо╖ славно╖ арм╕╖? П╕зн╕ше тоб╕ дадуть спецформу ╕ значок. Ласкаво просимо на службу!
Командир вийшов ╕ гримнув дверима. Поки Джон перечитував правила, йому принесли темну шк╕ряну форму ╕ номерний знак N 603. Це був такий жарт чи на ньому назавжди хот╕ли поставити клеймо в'язня? М╕стер См╕т переодягнувся у нову форму. Це була темна шк╕ряна куртка, на як╕й був причеплений металевий значок "ВОРТЕКС", ╕ такого ж кольору штани. Одяг був теплий ╕ зручний. Чоботи трохи тиснули, але ╖х можна розносити.
До к╕мнати зайшли Дев╕д ╕ Мер╕. Вони теж були одягнут╕ у спецформу.
-- Рад╕ з вами познайомитися, Джоне См╕т. Мене звати Дев╕д Стюарт. - представився чолов╕к. - Мою подругу звати Мер╕ Стюарт.
-- Нащо ц╕ формальност╕? Ми ж вже ран╕ше бачились.
-- Х╕ба? - здивовано запитала Мер╕. - Зда╓ться ми ран╕ше не працювали.
╥м промили мозок, можна було в╕дразу здогадатися
.
-- Не зважайте, напевно я щось переплутав. - сказав Джон. - А тепер давайте перейдемо до д╕ла.
-- Авжеж. Час ознайомитись ╕з м╕с╕╓ю. - урочисто промовив Дев╕д. - М╕сце, куди ми в╕дправимось знаходиться на планет╕ Торн. Там ╓ невелике поселення Палмо з населенням 200 чолов╕к. Справа стара ╕ вважалася закритою, проте поступила ╕нформац╕я, що там знову в╕дновив активн╕сть нев╕домий монстр. Чудовисько живе у л╕с╕, а вноч╕ напада╓ на людський скот, а також нищить поля кукурудзи ╕ пшениц╕. Нашим завданням поляга╓ знати й знищити тварюку.
-- Все ц╕лком зрозум╕ло, - сказала Мер╕.
-- ╤ як ми туди потрапимо? - запитав Джон.
-- Скориста╓мося нашими хронокостюмами, - в╕дпов╕в Дев╕д. В програму вже завантажен╕ дан╕. Залишилось лише натиснути на значок "ВОРТЕКС".