Мер╕ в рукавичках зр╕зала один ╕з гриб╕в, пошкодивши грибницю. З н╕жки потекла масляниста р╕дина, в як╕й були маленьк╕ б╕л╕ квасолинки, схож╕ на личинки мурах. На дотик гриб був м'яким. Ж╕нка пом╕тила пух, яким в╕н був вкритий. Разом з р╕диною, яка ще лишилася в зразку, вона пом╕стила його у пол╕етиленовий пакет. Мер╕ пом╕тила, як в╕н пов╕льно почав тускн╕ти, а п╕зн╕ше взагал╕ перестав св╕титися. Тим часом Дев╕д зр╕зав ц╕лий гриб разом з грибницею, а Джон взяв зразок кори ╕ моху.
Агент╕в привернуло завивання, яке лунало з хащ╕в. Поклавши зразки у рюкзак, який п╕сля завершення процедури склався у с╕рникову коробку, вони п╕шли туди, зв╕дки долинали звуки. Чим дальше команда просувалася вперед, тим темн╕шим ╕ потворн╕шим ставав л╕с. Крив╕ стовбури дерев вигиналися кронами вб╕к, а кора нагадувала чорне вуг╕лля.
Земля почала здригатися в╕д землетрусу в к╕лька бал╕в. Але то був не землетрус. Пер╕одичне гупання доносилося з╕ спини. Люди мерщ╕й сховалися за широким стовбуром дерева. Чим ближче п╕дходила тварюка, тим сильн╕ше у Джона билося серце в такт гупанню. Мер╕ заплющила оч╕ ╕ не дихала, а Дев╕д не розгубився ╕ приготував п╕столет.
Джон в╕дчув, як монстр п╕д╕йшов до дерева за яким ховалися агенти. Гупання припинилось. Агенти в╕дчули гарячий подих, який вирував з пащеки тварюки. Пар клубився ╕ танув у холодн╕й порожнеч╕ л╕су.
Монстр обвив сво╖ми тонкими продовгуватими пальцями стовбур ╕ витягнув його разом ╕з коренем. Дерево моторошно застогнало ╕ впало на глиняну землю. Тварюка оглянула прост╕р навколо себе ╕ н╕кого не пом╕тила. Чудовисько загарчало так, що аж л╕с здригнувся. Обнюхуючи все навколо воно пострибало вперед. Слина розл╕талася ╕ шип╕ла, коли дотикалася до земл╕.
Поки монстр стрибав уперед, Джон пом╕тив з╕гнут╕ ноги, як у кенгуру ╕ велик╕ продовгуват╕ вуха. Тварюка зникла з поля зору ╕ агенти полегшено з╕тхнули. В останню мить вони встигли сховатися п╕д насипом за деревом ╕ залишились непом╕ченими.
-- Тепер нападемо ззаду ╕ вб'╓мо тварюку, - сказав Дев╕д.
-- Не сп╕ши з висновками, ми не зна╓мо чи можна подолати цього монстра звичайною збро╓ю, - промовила Мер╕. Джон п╕дтримав ╖╖ ╕ сказав, що краще повернутись ╕ досл╕дити зразки, як╕ вони знайшли.
-- Та ну вас, боягузи! Як командир групи, я наказую продовжувати пох╕д! - Дев╕д п╕днявся ╕ попрямував туди, де пройшов монстр. Мер╕ покорилася ╕ п╕шла за ним.
-- Слухай ти, тупий покидьку, хочеш приректи команду на загибель?! - викрикнув Джон йому всл╕д. - Ск╕льки тут агент╕в загинуло? Десяток чи б╕льше? Дума╓ш у них не було збро╖? Може я й не такий зд╕бний в бою, але останньо╖ клепки ще не втратив! Я повертаюсь.
-- Ну ╕ вали. Коли повернешся, тебе посадять за дезертирство. - сказав Дев╕д. Йшов в╕н уже не так впевнено як перший раз, упов╕льнивши крок, ╕ Джон цим скористався.
-- Не хочеш показатися слиньком? Дума╓ш, як командир, то ма╓ш показати новачку, що значить хоробр╕сть? - продовжував говорити Джон. - Як головний в груп╕, ти ма╓ш робити зважен╕ р╕шення, бо в╕д цього залежить дол╕ ╕нших. Якщо зайдеш в хащ╕ ╕ зброя буде марною, ти вже не будеш таким хоробрим. А якщо там не одна така тварюка?
-- А новачок правий. - погодилася Мер╕. - Може не варто гарячкувати? Вернемось назад ╕ все обм╕рку╓мо.
Дев╕д перестав йти ╕ почав топтатися на м╕сц╕, наче розм╕рковував.
-- Якщо ще раз мене назвеш слиньком, я в╕др╕жу твого н╕кчемного язика, агенте N 603! - пригрозив Дев╕д.
-- Як скажете, сер, - промовив Джон.
Кр╕зь дерева Дев╕д пом╕тив т╕н╕, що наближалися до них. Погане передчуття охопило його. Пот╕м чолов╕к схопив себе за п╕дбор╕ддя ╕ з важливим виглядом промовив: "Як головний групи, зважаючи на думку ╕нших, я прийняв р╕шення повернутися поки що в поселення для вир╕шення питань. Не хочу здатися слабкодухим, але це л╕с мен╕ справд╕ в╕дразу не сподобався. Що за ц╕╓ю темрявою прихову╓ться, щось небезпечне. ╤ я маю на уваз╕ не монстра."
Повертаючись назад, Джон сп╕ткнувся, об щось важке. Спершу в╕н подумав, що то було кор╕ння дерева, але пот╕м розглед╕в т╕ло.
-- Ой, та це ж Кер! - скрикнула Мер╕, затуливши рот долонями, згадавши, що неподал╕к ходить монстр.
Т╕ло молодого хлопця було роз╕рване на шматки. С╕рий сюртук був просякнутий кров'ю, нутрощ╕ вил╕зли зсередини. Руки мертвого тримали закривавлен╕ рукописи. Б╕ля т╕ла лежала шк╕ряна сумка. Джон з╕брав папери до сумки. Дев╕д оглянув хлопця ╕ промовив очевидну фразу: "В╕н вже мертвий".
-- Ц╕каво, що його т╕ло померло в╕д пор╕з╕в холодно╖ збро╖. Можливо в╕д меча або сокири, - зробила висновок Мер╕. - На зйомках роз╕драних тварин монстром можна було пом╕тити рван╕ рани в╕д пазур╕в, а тут р╕вн╕ пор╕зи.
-- Отже, вбив його не монстр, - промовив Джон.
Десь далеко в л╕с╕ почулося шурхот╕ння, наче хтось з╕шкр╕бав кору з дерев. Агенти забрали сумку з записами ╕ взяли анал╕з кров╕ Кера. П╕сля цього вони посп╕шили геть з цього клятого л╕су. Коли вони вийшли, сонце вже почало ховатися за обр╕й ╕ на неб╕ засяяли перш╕ веч╕рн╕ зор╕.
В "Стар╕й чапл╕" вони пом'янули смерть Кера. Про загибель хлопця вони розкажуть п╕зн╕ше, коли настане час. До таверни зайшов Сарт╕. На його обличч╕ читалося здивування ╕ трохи зн╕яков╕ння.
-- Бог береже вас, - сказав Сарт╕. - Ну що ви надибали щось ц╕каве?
-- Ми вир╕шили об╕йтись без коментар╕в, поки не вияснимо причини зникнення агент╕в, - сухо в╕дпов╕в Дев╕д.
-- Що ж гаразд, - погодився старий, погладжуючи свою бороду. - А я тут поруч проходив. Думаю, зайду гляну, як тут мо╖ голуби поживають. Якщо щось виясните, ви ж розкаж╕ть мен╕. Не буду заважати. - Старий щось пробурчав ╕ п╕шов геть.
"
Прийшов пров╕дати нас? Вич╕кував чи
повернемось
.
Хоче знати, що ми д╕знались. Старому щось в╕домо про той "клятий" л╕с, як в╕н сам виразився."
-- Думаю, поки варто перепочити. А завтра пов╕домлять результати анал╕з╕в з лаборатор╕╖, - перебив думки Джона Дев╕д.
* * *
Мер╕ встала ран╕ше за Дев╕да. В╕н м╕цно спав, примостившись коло не╖, наче кошеня. Ж╕нка одягнулася ╕ подивилася в в╕кно. На дерев╕ сид╕ла ворона. Зда╓ться, пташка теж ╖╖ пом╕тила. Ворона п╕длет╕ла ближче ╕ с╕ла на п╕дв╕коння. С╕рим дзьобом вона постукала по склу.
-- Киш! - промовила Мер╕, розмахуючи рукою.
Ворона злет╕ла в пов╕тря, пролет╕ла коло ╕ з ус╕╓╖ сили вр╕залася у в╕кно. Скло забряжчало. Пташка зробила повторне коло. Мер╕ скрикнула, на мить ╖й здалось, що ворона зараз роз╕б'╓ в╕кно. П╕сля невдало╖ спроби птах полет╕в геть.
В цей момент хтось постукав у двер╕. Мер╕ в╕дчинила ╖х ╕ побачила, що це прийшов Джон. Дев╕д розплющив оч╕ ╕ голосно поз╕хнув.
-- Бачу, що вс╕ вже прокинулись, - сказав Джон. - Я вже отримав результати.
-- ╢ щось ц╕кавого? - запитав Дев╕д сонним голосом.
-- Виявилось, що ДНК гриб╕в схоже з людським. - в╕дпов╕в Джон. - Це багато, що могло б значити, але я вважаю, що вс╕, хто загинув в тому л╕с╕, перетворилися на гриби.
-- Який жах... - сказала Мер╕.
-- Це ще не все, - продовжив Джон. - Вчора я перечитав записи Кера. В них в╕н пише, що за останн╕ 50 рок╕в розм╕ри л╕са зб╕льшились на 10 гектар╕в. Це означа╓, що л╕с живиться ╕ продовжу╓ рости. Також в╕н пише, що не бачив жодно╖ тварини в л╕с╕. Чи м╕г в╕н не пом╕тити монстра?
-- До того моменту, поки тварюка не роздерла його на шматки. - сказав Дев╕д. - Чи все-таки це було не чудовисько?
-- Якщо це вбивство, тут знадобиться допомога спец╕ал╕ст╕в. - сказала Мер╕.
-- Н╕, ми сам╕ закри╓мо справу, - сказав, наче в╕др╕зав Дев╕д.
-- Як написано в рапорт╕, в зразках ╜рунту ╕ рослинност╕ нема╓ н╕чого особливого, - промовив Джон. - ╢дине, що залиша╓ться п╕д сумн╕вом це кров жертви. В лаборатор╕╖ не змогли вияснити ск╕льки часу жертва залишалася мертвою.
-- Не змогли вияснити чи не пов╕рили результату. - сказав Дев╕д. - Я б╕льше схиляюсь до другого вар╕анту. А що ви дума╓те щодо вс╕╓╖ ц╕╓╖ ╕стор╕╖? Поки роб╕ть сво╖ висновки, а я нав╕даюсь в одне м╕сце. Зустр╕немось в `'Стар╕й чапл╕'' за 2 години.