Почалася пан╕ка. Агенти перейшли на б╕г. Ребра нестерпно бол╕ли, але Джон продовжував т╕кати. Мер╕ ╕ Дев╕д обхопили його з бок╕в ╕ допомагали б╕гти.
-- Залиште мене! Т╕кайте, дурн╕! - благав Джон.
-- Ми - команда ╕ загинемо разом, - промовив Дев╕д.
Коса розр╕зала наступного агента. Пастух наближався. Мороз пройшовся по шк╕р╕ Джона. Страх почав сковувати його, але ноги продовжували петляти сам╕ по соб╕. Через дек╕лька хвилин пересл╕дування Пастух вбив шостого агента. ╥х залишилось тро╓.
Могильний холод наближався. Джон чув свист коси, яка була за к╕лька метр╕в в╕д них. Раптом щось г╕гантське пролет╕ло через агент╕в. Вони лише встигли пом╕тити довг╕ вуха. Над ними прон╕сся г╕гантський кр╕ль, який г╕гантським стрибком напав на Пастуха. Вт╕кач╕ не бачили, що в╕дбува╓ться зад╕, але свист коси почав стихати. Холод в╕дступив. Почулося ричання ╕ неспод╕вано звуки стихали. Яскраве св╕тло засл╕пило агент╕в ╕ вони повалилися на землю. ╥м вдалося вибратися з клятого л╕су. Команда натиснула на кнопку хронокостюма ╕ ╖х телепортувало на базу.
-- Дякую, тоб╕ Пушок, - промовив Джон .
Коли агенти повернулися назад, то в╕дразу до Палмо в╕дправили спецзаг╕н ╕ оточили л╕с. Агенти прочистили об'╓кт, ╕ не знайшли ан╕ останк╕в труп╕в, ан╕ Пастуха. Дек╕лька чолов╕к зникло в його нетрях ╕ в╕дтод╕ жодна людина не заходила у його нетр╕. В╕дтод╕ об'╓кт ц╕лодобово охороня╓ться агентами ВОРТЕКСа. Старосту Сарт╕, як зрадника, засудили по м╕сцевим законам. Джона поклали на л╕кування ╕ виявили 7 зламаних ребер.
Темний л╕с залишився лише спогадом в пам'ят╕, тих, хто вижив. Мер╕ вдалося прихопити кинджал, яким козлоногий р╕зав жертви ╕ тепер його досл╕джували в лаборатор╕╖. А Пастуху вдалося втекти ╕ тепер в╕н чекав нового моменту, щоб помститися вт╕качам.
Остання справа
М╕цна рука п╕дняла Джона з-п╕д холодного потоку води, яка лилася з ржавого крана. М╕стер См╕т подивився в мутне дзеркало над умивальником. Йому не б╕льше двадцяти. Обличчя було молоде, худорляве з короткими вусиками ╕ бор╕дкою, волосся звисало довгими пасмами. Джон глянув на чолов╕ка, який п╕дняв його. В╕н одразу вп╕знав свого давнього приятеля Хорхе. Кров в╕дхлинула з обличчя Джона.
-- Ти що, красунчику, знову коксом обдовбався? - спитав Хорхе ╕тал╕йською. - Вигляда╓ш так, наче побачив привида.
╤тал╕╓ць був середнього росту, у нього була смуглява шк╕ра, чорне волосся було заплетене в косичку, `'еспаньйолка'' прикрашала його обличчя. П╕д карими очима звисали два темних м╕шка. Жовтими зубами в╕н жував тютюн, з його рота доносився гнилуватий запах.
-- Можна й так сказати, - промовив Джон, витираючи обличчя. В дзеркал╕ в╕н пом╕тив, що оч╕ в нього почервон╕ли так, наче не спав уже третю добу.
Джон розум╕в ╕тал╕йську з 10 рок╕в. Саме тод╕ в╕н почав працювати на сицил╕йську маф╕ю. Спершу його робота починалася з миття машин ╕ чищення роб╕т, а вже пот╕м йому дозволили вперше доторкнутися до револьвера. Пр╕звисько `'красунчик'' прилипла до нього, як т╕льки в╕н почав працювати на маф╕ю.
Це лише спогади. Я марю п╕сля того, як знепритомн╕в. Треба вибират ися зв╕дс и .
Джон спробував використати блакитне полум'я, щоб вибратися. Спалах промайнув у його очах. Коли Джон оговтався м╕цна рука знову п╕дняла його з-п╕д холодного потоку води.
-- Ти що, красунчику, знову коксом обдовбався? - спитав Хорхе вдруге. - Вигляда╓ш так, наче побачив привида.
Момент повторився. Отже, вирватися зв╕дси не вийде. Я застряг в одному з╕ сво╖х спогад╕в? Якщо пристрелити цього ╕тал╕йця, н╕чого не зм╕ниться.
Дивне в╕дчуття охопило Джона. Руки тряслись, а все навколо таким знайомим, наче де-жавю. В╕н пережив цей момент ран╕ше, але майже н╕чого не пам'ятав. Це те саме в╕дчуття, коли перегляда╓ш старий ф╕льм, який бачив 20 рок╕в тому ╕ намага╓шся пригадати сюжет. Поки що кр╕м знайомих актор╕в ти не можеш н╕чого згадати. Але коли брата головного героя вбили в середин╕ ф╕льму, пазли в голов╕ починають складатися ╕ ти усв╕домлю╓ш, що саме так все ╕ мало статися, тому не розум╕╓ш, чому не згадав цього ран╕ше. Схоже в╕дчуття переживав Джон.
-- У тебе ╓ хвилина на збори, ам╕го, - попередив його Хорхе. - О дванадцят╕й годин╕ ми в╕дправля╓мося на кру╖зному лайнер╕ до Нью-Йорка.
Джон одягнув св╕й с╕рий п╕джак ╕ крислатий капелюх. Хорхе вже був готовий. ╤тал╕╓ць взув налакован╕ черевики. Його темний костюм прикрашав жовтий шарф, який Хорхе зав'язав на ши╖ зам╕сть краватки.
Близько дванадцятою напарники стояли на причал╕ Палермо. Погода була сонячною, легкий в╕терець дув ╖м в обличчя, в╕ддаючи морським бризом. Хорхе ╕ Джон зайшли на борт парусного судна "П'янто". Кру╖зний лайнер в╕дчалив ╕ Джон любувався виглядом пляжу, який в╕ддалявся ╕ перетворювався на жовту полосу на обр╕╖.
-- Ти готовий, красунчику, до невеличко╖ подорож╕? - запитав Хорхе усм╕хаючись. Права щока ╕тал╕йця в╕двисла в╕д усм╕шки. Затхлий кислий запах змусив Джона в╕двернутись ╕ подивився на блискучу блакитну гладь.
-- Щось мен╕ не по соб╕, - в╕дпов╕в Джон.
-- Невже наш хлопчик злякався? - поглузував Хорхе, похлопуючи приятеля по плечу. - Подума╓ш тонна кока╖ну, яку ми ма╓мо перевезти до Нью-Йорка. Товар над╕йно заховано в трюм╕. А нав╕ть якщо хтось спробу╓ пискнути, вс╕м уже давно заплачено.
-- Якщо не рахувати той факт, що ми вперше перевозимо наркоту таким способом, - додав Джон.
-- Як╕ нам бабки в╕двалять за цю справу, - замр╕яно промовив Хорхе. - Якщо за кожен грам платять по 10 долар╕в, то рахуй у нас як м╕н╕мум по м╕льйону в кишен╕. До реч╕ забув тоб╕ в╕ддати.
-- ╤тал╕╓ць д╕став з кишен╕ пачку `'зелених'' ╕ передав Джонов╕. М╕стер См╕т перерахував. Там була тисяча долар╕в. Джон недов╕рливо покосився на ╕тал╕йця.
-- Хорхе, ти знуща╓шся? - злобно запитав Джон. - За ту с╕м'ю ╕спанц╕в, яку ми прик╕нчили, мали заплатити три штуки.
-- Ну ╕ що, - спок╕йно в╕дпов╕в ╕тал╕╓ць. - Я за бабло не ручаюсь. Вс╕ претенз╕╖ до шефа.
-- Хорхе, там були д╕ти! Я пристрелив маленьку д╕вчинку на руках матер╕!
-- Йди поплач в ╕нше м╕сце. Ти знав на що п╕дписався. Це всього лише б╕знес. Якщо хочеш вийти з гри, я допоможу.
Хорхе схопив його за ком╕р ╕ по пояс перекинув за борт судна. ╤тал╕╓ць вже готувався перекинути ноги, але приятель заговорив.
-- Я все зрозум╕в, лише постав мене на м╕сце, - благав Джон.
-- Справд╕? - Хорхе прикинувся, що не зрозум╕в його. - Вдруге я не буду таким благородним. Наступного разу я пристрелю тв╕й баняк.
-- Другого разу не буде, - подумав Джон.
Хорхе поставив приятеля на землю ╕ поправив ком╕р. Джон розвернувся ╕ п╕шов у свою каюту. Йому вдалося задр╕мати на к╕лька годин.
Розбудив Джона стук у двер╕. В╕н в╕дчинив ╕ побачив ж╕нку середн╕х л╕т. На голов╕ вона носила каре рудуватого волосся. ╥╖ оч╕ прикривали затемнен╕ окуляри. В руках вона тримала сумочку. Джон знав, що в╕д ж╕нок можна чекати непри╓мностей, але ╖╖ обличчя здавалося знайомим. Тому м╕стер См╕т не зачинив двер╕ перед ╖╖ носом.
-- Вам чимось допомогти? - вв╕чливо запитав Джон. На всякий випадок в╕н намацав револьвер у сво╖й кишен╕.
-- Ви Джон См╕т? - запитала ж╕нка.
-- Це я. А хто пита╓?
-- Це не важливо. Думала, що це роз╕граш, але схоже у мене ╓ дещо для вас. Я працюю в юридичн╕й ф╕рм╕ "Swons&Swons". Мене просили передати вам лист, - сказала ж╕нка ╕ простягнула Джонов╕ конверт.
Мабуть якийсь жарт, - подумав Джон.
На конверт╕ було написано: "М╕стеру Джонов╕ См╕ту". Адреси в╕дправника не було. Чолов╕к кишеньковим ножом розр╕зав посилку. Всередин╕ знаходився пожовклий лист паперу. Текст було написано темно-ф╕олетовими чорнилами.