-- Якого б╕са вони там стоять? - спитав Джон.
-- От холера, - вилаявся Хорхе ╕ спов╕льнив крок, - ми вляпались в сам╕с╕ньке лайно.
-- Не пан╕куй. Спробу╓мо оминути ╖х, - сказав Джон.
-- Не вийде, - заперечив Хорхе. - Бачиш он того чолов╕ка? - ╕тал╕╓ць вказав пальцем на людину, одягнену в коричневу куртку ╕ с╕р╕ брюки. - Це детектив Харв╕ П╕нк. В╕н працю╓ на ФБР ╕ ╓ одним з наших ворог╕в. Взяток це пес не бере, ╕ йому вдалося посадити не одного гангстера в Нью-Йорку. З ним треба бути обережн╕шим ╕ оминати за к╕лометр.
Джон оглянув детектива. Чолов╕к був невисокого зросту, куртка приховувала його сутул╕сть ╕ зайву вагу, хоча в╕н не був занадто товстим. Темне коротке волосся було майже повн╕стю сивим. Обличчя було побритим, лише с╕рий мох прор╕зався на п╕дбор╕дд╕. На чол╕ були глибок╕ зморшки. Щоки вид╕ляли дв╕ полоси по бокам, як╕ брали початок з носа ╕ зак╕нчувались на п╕дбор╕дд╕, що робило його схожим на бульдога. Нижче ховалося друге п╕дбор╕ддя. Погляд його був спок╕йним, але оч╕ не втрачали пильност╕.
-- Перестр╕ляти ╖х не вийде. Прийдеться т╕кати, - подумав Джон.
Гангстери зм╕шалися з натовпом. Вони просувалася все ближче ╕ ближче до виходу. Пол╕цейськ╕ йшли ╖м на зустр╕ч. В╕дстань м╕ж ними скорочувалась з кожним кроком. Лише Джон ступив на землю, в╕н р╕зко повернув вправо.
Швидким кроком просуваючись вперед, Джон пом╕тив пол╕цейського, який йшов прямо на нього. М╕стер См╕т спробував ╖х оминути, як збоку вискочило ще дво╓. Джон зрозум╕в, що оминути ╖х не вдасться. Розштовхуючи людей, в╕н почав т╕кати. Пол╕цейськ╕ пом╕тили рух ╕ поб╕гли сл╕дом за ним.
Джон б╕г по с╕рому асфальту, оминаючи п╕шоход╕в. Один з коп╕в кричав йому, щоб в╕н зупинився, але це не спрацювало. Джон завернув в один ╕з провулк╕в. В к╕нц╕ його чекав зал╕зний паркан. В╕н спробував перел╕зти через нього. Пол╕цейськ╕ наздоганяли його. Один з них був найпрудк╕шим ╕ вже був дуже близько коло вт╕кача. Джон вже забрався, щоб перел╕зти, як раптом коп схопив його за ногу. М╕стер См╕т спробував в╕дчепитись, але м╕цна рука мертвою хваткою тримала його. Пол╕цейський потягнув Джона. Вт╕кач не втримався ╕ впав з паркану. В╕н боляче вдарився спиною об землю. Покотившись по грязюц╕ чолов╕к спробував встати, але за це отримав дубинкою по живот╕. Копи били його до тих п╕р, поки не з'явився детектив.
-- Досить, - наказав Харв╕ ╕ побо╖ припинились.
М╕стер П╕нк допом╕г вт╕качу встати. Джон виглядав не надто. Його с╕ре пальто було вимазане брудом. Обличчя було в синцях. Н╕с був розбитий. Сплюнувши кров, Джон промовив: "Все-таки зловили, смердюч╕ пси."
-- Прибережи сво╖ слова для допиту, синку, - промовив Харв╕ ╕ одягнув на Джона наручники.
Поки його вели до пол╕цейського машини, вс╕ довкола дивилися. Люди йшли сл╕дом за пол╕цейськими ╕ кричали йому всл╕д принизлив╕ слова. В╕двернувшись в╕д холодних погляд╕в, Джон втупився в землю. Вс╕ його реч╕ конф╕скували. Вт╕кача посадили до салону автомоб╕ля ╕ машина по╖хала. На передн╕х сид╕ннях сид╕ли Арнольд ╕ Генр╕.
-- Хлопц╕, та ви що! - обурено промовив Джон до пол╕цейських. - А як же наш догов╕р? Ми ж не перший день один одного зна╓мо!
-- Стули пельку, - пробурчав Арнольд. - Нас це не обходить. Чи ти дума╓ш, що ми будемо ризикувати сво╖ми шкурами ради маф╕╖.
-- У нас одне начальство, - п╕дтримав його Генр╕. - Воно наказало - ми викону╓мо.
-- А як же ваш╕ дружина ╕ д╕ти? Хочете, щоб я здав вас? Хто тод╕ буде годувати ╖х, коли ви будете за гратами? - пригрозив Джон.
-- Ти налякав мене, красунчику, - з╕ сарказмом промовив Арнольд. - Тод╕ я перер╕жу тоб╕ горлянку, коли зустр╕немось на зон╕.
-- А варто? - спитав Джон у в╕дпов╕дь. - За взятку припаяють к╕лька рок╕в, а за вбивство б╕льше дадуть.
-- Ну все ти мене д╕став! - гаркнув Арнольд.
-- Не зли нас, якщо не хочеш отримати кулю за спробу нападу на пол╕цейського, - попередив Генр╕. - Якщо треба буде, я здам вс╕х покидьк╕в такий, як ти.
-- Як благородно, - буркнув Джон.
Вони п╕д'╖хали до пол╕цейського в╕дд╕лку. Джона вивели з машини ╕ завели всередину. Прим╕щення киш╕ло пол╕цейськими. Вт╕кача провели по довгому коридору ╕ завели в к╕мнату для допит╕в.
Всередин╕ стояв металевий ст╕л ╕ к╕лька ст╕льц╕в. Наручники прикували до металевого стола, щоб гангстер не зм╕г втекти. Вс╕ пол╕цейськ╕ вийшли, ╕ в к╕мнат╕ залишились т╕льки Джон ╕ детектив. Харв╕ запалив яскраву наст╕льну лампу ╕ направив ╖╖ чолов╕ков╕ в лице. Джон скривився в╕д сл╕пучого св╕тла.
-- Розказуй, красунчику, - почав детектив.
-- Що саме? - запитав Джон.
-- Все. Почн╕мо з твого справжнього ╕мен╕.
-- Джоном мене звати. Джон См╕т.
-- Як ти докотився до такого життя, Джоне? З вигляду нормальний хлопець, а всередин╕ ти такий нег╕дник, займа╓шся дурницями, за як╕ рано чи п╕зно прийдеться платити.
В╕д цих сл╕в Джону стало соромно ╕ в╕н побагров╕в.
-- До чого ця мораль, детективе? Хочете вибити признання? Та вам ╕ так ма╓ бути про мене все в╕домо. Хто вам здав ╕нформац╕ю, що ми припливемо на тому судн╕ з вантажем кока╖ну?
-- Якщо тоб╕ так ц╕каво, я в╕дпов╕м. Це був тв╕й друг Хорхе. В╕н зараз також да╓ показання. Ц╕каво, хто перший ╕з вас розколеться.
-- Ви брешете! Хорхе не м╕г цього зробити...чи все-таки в╕н завжди був щуром, а я в╕рив йому.
-- Як давно ти працю╓ш на маф╕ю?
-- Я розпов╕м все, т╕льки прибер╕ть цю дурацьку лампу!
Детектив опустив лампу ╕ Джон в╕дчув полегшення. Темн╕ кола поб╕гли в нього перед очами.
-- Як давно ти працю╓ш на маф╕ю? - повторив Харв╕.
-- З 10 рок╕в. Спершу помагав у др╕бних справах, поки не наважився на перше вбивство.
Джон перел╕чив йому вс╕ його напади, грабунки, випадки коли в╕н разом з попл╕чниками вир╕зав ц╕л╕ с╕м'╖, працював наглядачем на шахтах, вибивав грош╕ з б╕дняк╕в та ╕нш╕ брудн╕ справи. Харв╕ уважно вислуховував, але йому було байдуже. Ц╕ ╕стор╕╖ в╕н чув кожен день ╕ його лице залишилось незворушним.
-- Зрозум╕ло, - промовив детектив, коли Джон завершив свою розпов╕дь. - А хто був головою твого клану?
-- М╕й хресний батько - Карло Кальцоне. Це в╕н наказував, що робити. Б╕знес маф╕╖ процв╕тав ╕ Карло вир╕шив взятися за перевезення наркотик╕в. Я ╕ Хорхе мали зробити це вперше. Ми мали перевезти тонну кока╖ну на кру╖зному лайнер╕ з Сицил╕╖ до Нью-Йорка. Дал╕ ви все зна╓те.
-- А як щодо решти? Кого ще прихову╓ маф╕я, було б добре якби ти назвав вс╕ ╕мена.
Джон почав називати ╕мена сво╖х попл╕чник╕в та знайомих, як╕ допомагали маф╕╖. Йому було начхати на решту, бо тепер йому було важливе лише сво╓ життя.
Неспод╕вано двер╕ до к╕мнати допит╕в в╕дчинилася ╕ всередину зайшов хлопчик╕в рок╕в 10. Обличчя у нього було схожим на маску. Хлопчик промовив голосом з динам╕ка: "Давай погра╓мося!". Джон в╕дчув як крижаний жах парал╕зував т╕ло. Його обличчя побл╕днуло ╕ в пан╕ц╕ в╕н крикнув хлопчику: "О н╕! Забирайся геть!"
-- Про, що ти, Джоне?
-- Х╕ба ви не бачити? Цей мерзенний механ╕чний хлопчик знову знайшов мене!
-- Я н╕кого не пом╕тив. Може принести тоб╕ води? Ти б╕л╕ший за крейду.
-- Та не треба мен╕ води! Просто забер╕ть його!
Хлопчик п╕д╕йшов ближче. Його крих╕тна рука тягнулася до Джона. М╕стер См╕т спробував в╕дскочити, але наручники не пускали його.
Це лише галюцинац╕╖. Детектив не бачить його, отже це лише витв╕р мо╓╖ уяви.
Жах, який придумав м╕й мозок. Треба тримати себе в руках ╕ ця потвора зникне.
Джон намагався не дивитися на хлопчика, але в╕н п╕дходив все ближче ╕ ближче. "Я хочу погратися, - повторював хлопчик знову ╕ знову." Детектив обернувся, але його погляд пройшов кр╕зь малого. Дитина п╕д╕йшла впритул. Джон намагався вирватися, але крих╕тна рука схопила його. М╕стер См╕т в╕дчув холодний металевий дотик ╕ скрикнув.
-- Це божев╕лля! - кричав Джон. - Благаю Харв╕, скаж╕ть, щоб в╕н в╕дпустив мене! Я хочу, щоб це все припинилось.
Холод пронизував все т╕ло м╕стера См╕та. Джона трусило ╕ в очах потемн╕ло. В╕н впав на п╕длогу ╕ з його рота полилася п╕на. Пот╕м весь св╕т провалився кр╕зь п╕тьму ╕ чолов╕к втратив св╕дом╕сть.