* * *
Коли Джон прийшов до тями, то зрозум╕в, що знаходиться у л╕карн╕. Одягнутий в╕н був у п╕жаму. Чолов╕к лежав у палат╕, прикутий наручниками до л╕жка. Капельниця була п╕д'╓днана до його право╖ руки. Джон спробував с╕сти, але його почало нудити. Голова продовжувала паморочитись, але розум мислив ясно.
К╕мната була пустою. Навпроти л╕жка було в╕кно, з якого яскраво св╕тило сонце. Джон зрозум╕в, що це ╓диний спос╕б вибратися зв╕дси. Лишилося лише позбутися наручник╕в.
Весь його одяг забрали, але один козир у нього лишився. В трусах у нього була прихована проволока. Скрутившись, Джон дотягнувся рукою до схованки ╕ д╕став проволоку. Обережно, щоб не загубити, в╕н витягнув в╕дмичку. Л╕вою рукою чолов╕к тримав зал╕зяку. Одн╕╓ю рукою було важко в╕дчинити замок. Сп╕тн╕лою долонею Джон спробував вставити проволоку в щ╕лину. Рука тряслась, але зал╕зяка влучила в ц╕ль. Тепер лишилось натиснути ╕ наручник клацнув, але не до к╕нця. В╕дмичка висковзнула з пальц╕в ╕ полет╕ла на п╕длогу.
-- Чорт! Чорт! Чорт! - вилаявся Джон. - Це був ╓диний шанс ╕ я його просрав!
В╕дчайдушно в╕н смикнув наручник, але замок не п╕ддавався. В припадку гн╕ву, Джон почав смикати руками, намагаючись перевернути л╕жко. Раптом л╕вий наручник п╕ддався ╕ зв╕льнив руку. Чолов╕к спробував дотягнутися до зал╕зяки, яка впала на п╕длогу. В╕дмичка лежала посередин╕ к╕мнати. Джон потягнувся з ус╕╓╖ сили, так що правий наручник перетиснув йому руку. К╕нчиком вказ╕вного ╕ середнього чолов╕к майже дотягнувся до зал╕зяки. Л╕жко пронизливо заскрип╕ло. Друга спроба була вдалою. Джон в╕дчинив другий наручник.
Коли чолов╕к спробував встати у голов╕ запаморочилось. В╕н витягнув крапельницю з руки ╕ в╕дчув р╕зкий б╕ль. З вени потекла кров. Джон перемотав рану бинтом, який знайшов в одн╕й з шухляд.
Саме в цей момент зайшла медсестра, увагу яко╖ привернув шум. Вона пом╕тила Джона, який п╕д╕йшов до в╕кна. Медсестра зрозум╕ла, що хворому вдалося зв╕льнитися, ╕ закликала оф╕цера. М╕стер См╕т не втрачав часу. Кр╕зь нудоту ╕ б╕ль в╕н в╕дчинив в╕кно ╕ став на п╕дв╕коння з зовн╕шньо╖ сторони. Притулившись до ст╕ни, Джон боком просувався по хиткому п╕дв╕конн╕. Коли чолов╕к пройшов к╕лька крок╕в босими ногами бо холодному каменю, з в╕кна визирнув оф╕цер.
-- Зл╕зай, хлопче, ти ж роз╕б'╓шся! - кричав йому пол╕цейський.
Але Джон не збирався вертатися. В╕н просувався дал╕. Пол╕цейський направив п╕столет на вт╕кача, погрожуючи вистр╕лити, якщо в╕н не повернеться. П╕сля цих сл╕в, Джон пришвидшився. Раптом нога ковзнула ╕ в╕н ледь не з╕рвався вниз. Його продовжувало нудити ╕ дивом йому вдалося в╕дновити р╕вновагу. Наступн╕ кроки йому вдавалися кр╕зь силу. Пол╕цейський приц╕лився, але куля пролет╕ла мимо. Джон встиг зайти за поворот, перш н╕ж оф╕цер вистр╕лив знову.
Праворуч вт╕кач пом╕тив пожежн╕ сходи, якими люди спускалися при евакуац╕╖. По сходах Джон спустився вниз. В провулку в╕н пом╕тив п'яного бомжа. Той лежав непритомним, а в╕д нього пахло алкоголем ╕ смородом. Чолов╕к зняв з волоцюги брудний одяг ╕ поб╕г геть. П'яниця щось простогнав кр╕зь сон. Але Джон вже не чув його сл╕в.
М╕стер См╕т б╕г кр╕зь вулицю. Коли в╕н пом╕тив, що пол╕ц╕я за ним не женеться, чолов╕к перейшов на крок, щоб не привертати уваги. Т╕нню Джон просувався кр╕зь вулички Нью-Йорка. Залишилось ╓дине м╕сце, в якому в╕н м╕г сховатися в╕д пол╕ц╕╖ ╕ маф╕╖. Це був н╕чний клуб "Шпилька". Там Джон спод╕вався знайти Елл╕.
Пам'ять його не п╕двела ╕ йому вдалося в╕дшукавши потр╕бну буд╕влю. Квартал складався з старого обл╕злого будинку з череп'яним дахом. Джон зайшов у закрите подв╕р'я ╕ спустився по сходах вниз, що вели до п╕двального прим╕щення. В╕н трич╕ постукав у зал╕зн╕ двер╕. В╕дкрилася невеличка щ╕лина ╕ хриплий голос запитав: "Хто?".
-- Це я Джонн╕.
-- Що в тебе за прикид?
-- Вкрав у бомжа.
-- Вибач, Джонн╕, але в такому наряд╕ я тебе не пущу, - щ╕лина зачинилась.
-- Послухай я т╕каю в╕д коп╕в, виручи мене, будь-ласка!
-- А бабло в тебе ╓?
-- Нема, Томас, але п╕зн╕ше я заплачу, чесне слово.
-- ╤шов би ти зв╕дси.
-- Я лише на к╕лька хвилин вир╕шив заскочити. Мен╕ треба поговорити з Елл╕. Пот╕м я в╕дразу п╕ду.
Зал╕зн╕ двер╕ в╕дчинились ╕ Джон зайшов всередину.
-- Дякую велике, - промовив м╕стер См╕т
-- У тебе 10 хвилин. Пот╕м щоб духу тут твого не було. ╤ наступного разу , щоб без бабок не приходив, - попередив його Томас. - Це лише за наше давн╓ знайомство. Тод╕ ти здорово мен╕ допом╕г, прик╕нчивши к╕лькох шалав, що намагались поквитатись з╕ мною.
-- Не сумн╕ваюсь, - сказав Джон ╕ пройшов в зал.
Всередин╕ стояв запах тютюнового диму ╕ алкоголю. В далин╕ розташувались зелен╕ столи, де чолов╕ки грали в покер. За барною ст╕йкою м'язистий чолов╕к в чорн╕й футболц╕ з написом "Red Dragon" розливав алкогольн╕ напо╖. Нап╕вгол╕ оф╕ц╕антки розносили стакани на п╕дносах. На шк╕ряних диванах сид╕ли гост╕ ╕ дивились, як на п╕лонах витанцьовували стриптизерки п╕д пов╕льну музику.
На одному з п╕лон╕в танцювала Елл╕. Вона була одягнута в облягаючу сп╕дню б╕лизну. Чолов╕ки з роззявленими ротами простягали ╖й сво╖ долари. Розмахуючи пишним багряним волоссям, вона запихала грош╕ соб╕ в бюстгальтер. Коли до под╕уму п╕д╕йшов Джон, Елл╕ пустила йому пов╕тряний поц╕лунок ╕ язиком облизала сво╖ червон╕ губи.
-- Елл╕ прив╕т, крих╕тко, - сказав Джон. - Потр╕бно поговорити, але не при людях.
-- Щось трапилось, Джонн╕? - запитала стриптизерка, манячи сво╖ми карими очима.
-- Д╕вчинко, ти потр╕бна мен╕ зараз.
Елл╕ зупинила св╕й шалений танець ╕ зл╕зла з п╕лона. Джон пом╕тив, що все ╖╖ т╕ло сп╕тн╕ло ╕ крих╕тн╕ капельки поту ст╕кали по животу. П╕д обурен╕ вигуки натовпу вони попрямували до к╕мнати, де кл╕╓нти розважалися з сво╖ми обраницями.
В прим╕щенн╕ було душно. К╕мната була прикрашена в розових тонах. Всередин╕ було велике двоспальне л╕жко ╕ тумбочка.
-- О, який огидний хлопчик, - промовила Елл╕, влаштувавшись на л╕жку. - В╕д тебе тхне, як в╕д см╕тника. Хоча за подв╕йну плату, я подумаю, чи варто в╕дсмоктати у тебе.
-- Я прийшов не за цим, - промовив Джон. В╕н ус╕вся коло не╖ ╕ його рука ковзнула на гладку ногу стриптизерки. - ╢ розмова. Я отримав листа, в якому йшлося про Елл╕. Ти не ма╓ш для мене важливо╖ ╕нформац╕╖?
-- Хм, приходили до мене дво╓ дивних тип╕в. - сказала Елл╕. - Один з них добре заплатив ╕ передав, що тебе будуть чекати на роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т кожного дня оп╕вноч╕.
-- Зрозум╕ло. Б╕льше в╕н н╕чого не говорив?
-- Передав, щоб ти приходив один.
Джон спробував встати, але рука стриптизерки зупинила його.
-- Вже т╕ка╓ш Джонн╕? - спитала Елл╕, не в╕дводячи погляду сво╖х карих очей.
-- Я повернусь п╕зн╕ше, об╕цяю, але зараз мушу йти. - його обличчя почервон╕ло ╕ Джон сп╕тн╕в.
-- Як забажа╓ш. - рука Елл╕ пройшлася вгору по сорочц╕, а пот╕м похлопала його по плечу. - Я буду сумувати, Джонн╕. Приходи швидше.
Ц╕ загравання примушували Джона непоко╖тись. Говорить вона правду чи лише заманю╓ у сво╖ с╕т╕? В╕н був готовий потонути у ╖╖ т╕л╕, стати одним ц╕лим ╕ н╕коли не в╕дпускати. ╥╖ краса зводила його з розуму. Але Джон змусив себе встати ╕ вийти за двер╕. Головне не обернутись, бо ╖╖ погляд заставить спокусити нав╕ть священника.
Усп╕шно Джон вийшов з клубу, в╕дчуваючи тягар на серц╕. В╕н попрямував дал╕ кр╕зь лаб╕ринти вуличок, шукаючи перехресток В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т, хоча точно не знав, де в╕н знаходиться. Коли в╕н спробував спитати в когось дорогу, люди не пом╕чали його або оминали.
В живот╕ бурчало, наче всередин╕ гуд╕в р╕й бдж╕л. Останн╕й раз Джон нормально ╖в ще на борт╕ судна. Спраглим поглядом в╕н вдивився у в╕трини магазин╕в ╕ ресторан╕в. Неподал╕к в╕н побачив сл╕пого, який просив милостиню. Для Джона здавалося жалюг╕дним бажанням взяти у нього жменю монет. Але голод був наст╕льки нестерпним, що йому здавалося, н╕би черв'як всередин╕ прогризав д╕ру в його пуз╕. Джон йшов до б╕долахи, який нав╕ть не п╕дозрював, що його зараз об╕крадуть.