Коло тротуару зупинився автомоб╕ль. З нього вийшло дво╓ джентльмен╕в в елегантних костюмах. Вони п╕д╕йшли до Джона ╕ ривком потягли його за пальто до машини. Монети дзв╕нко посипалися з рук на асфальт. Сл╕пий почав жад╕бно ╖х п╕дбирати.
Запхавши Джона в машину, чолов╕ки надягнули на його голову м╕шок. Св╕же пов╕тря перестало заходити в його леген╕.
-- Випуст╕ть, будь-ласка, я не хочу н╕куди ╖хати, - задихаючись, благав Джон.
-- Стули пельку, красунчику, - промовив один ╕з джентльмен╕в. - Якщо хочеш, щоб тебе привезли живим, тод╕ замовкни.
Машина ╖хала вперед, завертаючи то вл╕во, то вправо. Джон перестав пручатись ╕ спробував рахувати повороти. Його голова крутилася обертом ╕ цифри путалися. В╕н заплутався в л╕чб╕, намагаючись пригадати к╕льк╕сть поворот╕в. Невдовз╕ машина зупинилась.
Заручника випхали з автомоб╕ля ╕ повели по ╜рунтов╕й дороз╕. Вийшовши з машини, Джон См╕т в╕дчув щеб╕нь п╕д ногами. Ненароком ступаючи вб╕к в╕д стежки, нога грузла в п╕ску. Джон чудово розум╕в, куди його вели. Це була садиба Карла Кальцоне.
М╕стер См╕т ╕ ще дво╓ гангстер╕в переступили пор╕г будинку. Нарешт╕ Джонов╕ зняли м╕шок з голови. Вони йшли по коридору, встеленого шовковим персидським килимом. В прим╕щенн╕ стояв запах тютюнового диму ╕ дорогих парфум╕в.
Коли Джон ступив на дерев'ян╕ сходи, вони почали скрип╕ти ╕ завивати. Дво╓ гангстер╕в йшли за ним. Зупинившись на мить, м╕стер См╕т в╕дчув холодний дотик дула п╕столета в спину. Джон зрозум╕в натяк ╕ продовжив просуватися вперед.
Оминувши кухню на другому поверс╕, гангстери завели його в в╕тальню ╕ зачинили двер╕. Джон опинився у к╕мнат╕ з зеленими обоями. На в╕кнах стояли ╜рати. Навпроти дивана був телев╕зор. В кутку стояло фортеп╕ано. Його дерев'яна поверхня з плином часу потемн╕ла.
Джон п╕д╕йшов до ╕нструменту. В╕н с╕в на ст╕лець ╕ в╕дчинив кришку. Чолов╕к простягнув пальц╕ до жовтих потертих клав╕ш. Сама думка про гру на фортеп╕ано вселяла в його серце жах. Йому пригадався спогад з притулку. Сталося це п╕д час уроку музики. Тод╕ вчителька вийшла на к╕лька хвилин на перерву. Скориставшись моментом, д╕ти п╕д╕йшло до фортеп╕ано ╕ почали гамселити по його клав╕шам. Груб╕ ╕ дзв╕нки звуки лунали з ╕нструмента. Музика була н╕кчемною, але Джонов╕ стало ц╕каво ╕ в╕н теж хот╕в спробувати. Коли в╕н почав стукати по клав╕шах, то потонув у звуках фортеп╕анна. Джон захопився музикою ╕ не почув, як до к╕мнати наближалася вчителька. Проте д╕ти виявились км╕тлив╕шими. Вони переполошилися ╕ деяк╕ вже почали т╕кати подал╕ в╕д фортеп╕ано. Почалася штовханина. Шум дитячих голос╕в, звуки клав╕ш ╕ кроки каблук╕в по дерев'ян╕й поверхн╕ - все зм╕шалося в голов╕ Джона. В╕н знав, що вже час припинити, але не м╕г зупинитися. Один з д╕тей штовхнув його в плече ╕ прокричав: "Досить!", а пот╕м залунало: "Бережись!". В цей момент щось, схоже на спалах промайнуло у Джона в голов╕, але вже було п╕зно.
В╕н в╕дчув, як щось важке пада╓ йому на руку. Праву руку хлопчик ще встиг витягнути, але л╕в╕й повезло менше. Кришка фортеп╕ано упала йому на пальц╕. Джон скрикнув в╕д болю ╕ на його оч╕ навернулися сльози. Н╕гт╕ середнього ╕ вказ╕вного пальця були вщент роздроблен╕. Кров хлинула на клав╕ш╕, забарвлюючи ╖х у червоний кол╕р. Хлопчик впав у стан шоку ╕ вже не розум╕в, що в╕дбува╓ться. Д╕ти щось кричали, а пот╕м до нього п╕д╕йшов хтось з дорослих. Дал╕ спогади ставали туманними. Все в╕дбувалося, наче ув╕ сн╕. Джона вели кр╕зь прим╕щення притулку, петляючи коридорами, поки в╕н не зайшов до медпункту, де йому обробили ╕ перев'язали поранен╕ пальц╕. Йод обп╕кав руку, але Джон терп╕в б╕ль ╕ вже перестав плакати. Хлопчик знав, що це лише др╕бниц╕, як╕ трапились на його шляху.
-- В дорослих ╕ то б╕льше проблем, чим роздроблен╕ н╕гт╕, - подумав тод╕ Джон.
Через м╕сяць пальц╕ зажили. Н╕гт╕ виглядали, як новеньк╕, ще краще, н╕ж ран╕ше. Згодом цей спогад поринув у глибокий океан його пам'ят╕. Проте б╕льше до фортеп╕ано Джон не п╕дходив.
Тепер, коли дорослий м╕стер См╕т схилився над фортеп╕ано в╕н з трепетом опустив руки на клав╕ш╕, оч╕куючи, що кожно╖ мит╕ кришка може впасти. Раптом ув╕мкнувся телев╕зор. В╕д неспод╕ванки Джон в╕дсахнувся, ледь не впавши з ст╕льця, в╕дскочив в сторону.
На екран╕ появилася картинка. Спершу м╕стер См╕т подумав, що це якийсь ф╕льм. Зображення було чорно-б╕лим. На екран╕ був будинок, оточений дубами ╕ буками. На подв╕р'╖ було дек╕лька гойдалок. Картинка зм╕нилася ╕ в кадр╕ з'явився Джон См╕т.
Як це
можливо, що я опинився в ф╕льм╕?
Невже я
знявся у к╕но? Чи актор так сильно схожий на мене?
Чолов╕к на екран╕ п╕д╕йшов впритул ╕ погляд його застиг в центр╕, наче в╕н дивився в об'╓ктив к╕нокамери.
--
Як ця штуковина працю╓? - запитав чолов╕к протягуючи долоню, яка заполонила все зображення екрана. - Джоне, ти мене бачиш?
--
Так, - в╕дпов╕в м╕стер См╕т, який знаходився у в╕тальн╕. В голов╕ його промайнула думка, що це якесь безглуздя розмовляти з телев╕зором.
--
Якщо ти в╕дпов╕в "Так", тод╕ тво╖ справи кепськ╕, - сказав чолов╕к на екран╕. - Не знаю чи ти можеш мене бачити, але ран╕ше я вже бачив це м╕сце кр╕зь екран телев╕зора. Ти дивишся ╕ не розум╕╓ш, як це можливо. В╕дпов╕дь очевидна. Зараз в╕дбува╓ться перегляд к╕ностр╕чки "О, це Джон з майбутнього!". Загалом н╕чого нового для мене. Рано чи п╕зно це мало трапитись. Щоб не створити часов╕ парадокси, я не буду розпов╕дати, що трапилось з тобою в майбутньому. Але не втрачай над╕╖. Як бачиш Джон з майбутнього живий, а значить ╕ в тебе все вийде. Хочу попередити лише, щоб ти не дов╕ряв Захар╕ю Спенсеру. Мушу б╕гти, бо ц╕ тварюки....
Зображення почало шип╕ти, кадри на екран╕ почали б╕гати ╕ на телев╕зор╕ з'явилися перешкоди в супровод╕ непри╓много шуму. Джон вимкнув телев╕зора.
--
Перегляда╓ш телев╕зор? - промовив голос за спиною Джона.
М╕стер См╕т обернувся ╕ побачив повного чолов╕ка з зализаними чорними волосами. В╕н був одягнутий у с╕рий тв╕довий п╕джак. Правою рукою в╕н спирався на палицю, хоча не був схожий на старця. Л╕вою рукою в╕н вказав на диван ╕ Джон с╕в. М╕стер См╕т знав, що це був Карло Кальцоне. Позаду нього йшла його свита.
-- Нав╕що ви притягли мене сюди? - запитав Джон.
-- Питання тут задаю я! - гаркнув Карло. В╕н замахнувся палицею ╕ вдарив Джона прямо в пах. Той скривився в╕д болю ╕ м╕стер Кальцоне усм╕хнувся.
-- В╕дпуст╕ть, я н╕чого не знаю. - промовив Джон.
-- Що ко╖ться, красунчику? - запитав Карло, ткнувши палицею Джонов╕ в пузо. - Розпов╕дай, якщо не хочеш мене роз╕злити.
-- Не знаю, хтось п╕дставив нас ╕ тепер наркотики конф╕скували копи. - сказав Джон ╕ отримав палицею по голов╕. Роздалося чвакання ╕ м╕стер См╕т почув шум. Праве вухо стало схожим на вареник ╕ з нього потекла кров.
-- В╕дпов╕дь неправильна. Мен╕ повторити запитання? - запитав Карло, вдруге замахуючись палицею.
-- Не треба. - в╕дпов╕в Джон, прикриваючи обличчя долонею. - Коли судно прибуло в порт, нас з Хорхе схопила пол╕ц╕я. Детектив Харв╕ П╕нк, який допитував мене, сказав, що це Хорхе здав нас копам.
-- Так я тоб╕ ╕ пов╕рив, - хмикнув Карло. - Альро, принеси биту, я знесу цьому пацюку голову.
-- Н╕, благаю, т╕льки не бийте мене! Я ще не все розпов╕в. У в╕дд╕лку я втратив св╕дом╕сть ╕ мене в╕дправили у л╕карню. Там мен╕ вдалося втекти через в╕кно ╕ ось я опинився тут.
-- ╤ ти вважа╓ш, що ця правда мене задов╕льнить? Хорхе решту життя зогни╓ за ╜ратами, а ти пацюча морда вир╕шив злиняти?! Н╕, красунчику, ти помиля╓шся. Щось мен╕ п╕дказу╓, що це ти п╕дставив нас ╕ розпов╕в усе копам.
-- Присягаюся, що це не так. Чим завгодно можу клястися.
--
Справд╕? Мене завжди вражала твоя невинн╕сть. Красунчик такий б╕ленький ╕ слухняний. Якщо ти не винний, чому п╕шов у клуб "Шпилька" ╕ розмовляв з Елл╕?