Джон н╕чого не в╕дпов╕в ╕ погляд його втупився у п╕длогу.
-- Мовчиш? Правильно робиш, пацюча морда. Бо в тебе зак╕нчились аргументи, красунчику.
-- Я не красунчик ╕ н╕коли ним не був! - гн╕вно викрикнув Джон, обурено подивившись прямо в оч╕ Карло.
-- Що ти сказав?!
-- Я не красунчик. Мене звати Джон См╕т, - промовив чолов╕к ╕ плюнув у обличчя Карло.
-- Ну все, ти мен╕ вже надо╖в, - промовив м╕стер Кальцоне, витираючи побагров╕ле лице. - Нав╕що мен╕ бита. Я просто пристрелю це собаче лайно.
Карло вихопив п╕столет ╕ приц╕лився в Джона. Гачок револьвера клацнув...╕ Джон заплющив оч╕. П╕сля цього наступила напружена тиша, але куля не вилет╕ла. Зброя дала ос╕чку.
-- Д╕дько! - вилаявся Карло. В╕н вдруге приц╕лився.
В той момент, коли гангстер вже був готовий вистр╕лити в Джона, як раптом з╕ ст╕ни почулося шурхот╕ння обо╖в. Карло направив п╕столет на звук ╕ револьвер вистр╕лив в м╕сце, зв╕дки доносився звук. В ст╕н╕ з'явилася д╕рка в╕д кул╕.
Зелен╕ обо╖ роз╕рвали велик╕ мохнат╕ лапи, утворивши в ст╕н╕ продовгувату тр╕щину. Кр╕зь д╕ру визирнула голова з чотирма парами жовтих очей. Велетенський павук розтрощив ст╕ну ╕ зал╕з всередину к╕мнати. Гангстери почали стр╕ляти в тварюку. Один з них в╕дстрелив павуку передню лапу. Кр╕зь рану почала виливатися с╕ра р╕дина. Тварина завила неприродн╕м голосом ╕ з ╖╖ рота бризнула зелена слина. Джон встиг ухилитись, впавши на п╕длогу. Плювок потрапив двом гангстерам на обличчя. ╥хня шк╕ра почала ст╕кати, наче в╕ск, а б╕лки вивалилися з орб╕т очей. Альро в╕дскочив вб╕к ╕ поц╕лив в два жовтих ока. Незважаючи на втрачену ногу, павук швидким кроком наближився до нападника. Поки чудовисько наближалось, гангстерам вдалось в╕дстрелити другу ногу. Тварина упов╕льнила крок, а пот╕м випустила з╕ свого т╕льця павутину. Б╕л╕ смужки м╕цно обплели людей.
Тим часом Джон визирнув через диван ╕ побачив, як павук перетворював гангстер╕в на б╕л╕ кокони. Чолов╕к пом╕тив, як Карло заховався за письмовим столом. В руках в╕н тримав револьвер. Його багряне лице в мить стало бл╕дим ╕ на обличч╕ з'явилися крапельки поту. Джон глянув на тр╕щину, з яко╖ з'явився павук. Кр╕зь прор╕з в╕н побачив бездонний с╕рий прост╕р. Кра╖ тр╕щини стали обвугленими.
Павук вже завершував свою справу. Крики почали стихати ╕ згодом з людей утворилося дек╕лька кокон╕в. Тварюка важко засоп╕ла, коли зак╕нчила свою роботу. На мить запанувала тиша. Пересуваючи сво╖ лапи монстр, почвалав в сторону дивана. Джон л╕г на п╕длогу ╕ застиг, наче статуя. В╕н в╕дчув важке гаряче дихання павука. Тварина забралася на диван ╕ передн╕ми ногами зал╕зла на Джона. Павук глянув на м╕стера См╕та. Чолов╕к затримав дихання ╕ заплющив оч╕, прикидаючись мертвим. Тварина надавила лапами на жив╕т лежачого.
В цей момент Карло вир╕шив скористатися момент ╕ ривком поб╕г до дверей. Павук в╕дчув рух ╕ поб╕г за Карло. Не встигла тварюка забратися на диван, як ╖╖ с╕ре мохнате т╕льце роз╕рвалося в╕д постр╕л╕в ╕ жовч вит╕к на оббивку мебл╕в. Павук похитнувся ╕ з останн╕м гарчанням впав на Джона. Чолов╕к скрикнув, спихнувши мертве т╕ло на землю.
-- Зда╓ться ми ще встигли, Ханна, - промовив чолов╕чий голос.
-- Принаймн╕ ще один залишився живим, Кань╓, - сказав ж╕ночий голос.
Джон обернувся ╕ побачив двох людей. Чолов╕к був невисокого зросту, аз╕атсько╖ зовн╕шност╕, одягнутий у коричневу куртку ╕ простор╕ с╕р╕ штани, на голов╕ в╕н носив ковбойський капелюх. Ж╕нка була брюнеткою, з худими високими вилицями, одягнута в зелену жилетку ╕ штани, а за плечем вона носила колчан з стр╕лами. В прав╕й руц╕ вона стискала довгий дубовий лук. ╥╖ бл╕дувате обличчя прикрашало к╕лька чорних полос, що нагадувало маскування.
Ханна п╕д╕йшла вперед ╕ допомогла Джонов╕ п╕днятися. М╕стер См╕т в╕дчув шершавий дотик ╖╖ долон╕. Тим часом Кань╓ перестр╕ляв вс╕ б╕л╕ кокони, як╕ встиг зробити.
-- Мене звати Джон См╕т. А вас, як я зрозум╕в Кань╓ ╕ Ханна? - запитав чолов╕к.
-- Саме так. - погодився аз╕ат. - Ми ледь встигли наздогнати араха, перш в╕н н╕ж встиг породити арм╕ю соб╕ под╕бних.
-- Араха? - перепитав Джон.
-- Арах це ╕стота, яка зробила тр╕щину в ст╕н╕ ╕ прийшла в цей св╕т, щоб знищити його ╕ перетворити людство на раб╕в. - пояснила Ханна.
-- Ще ми назива╓мо ╖х пожирачами реальност╕, - продовжив Кань╓. - Одному з них вдалося зробити тр╕щину в реальност╕.
-- Як йому це вдалося? - запитав Джон.
-- В╕н проникнув сюди кр╕зь спогади людини, - в╕дпов╕ла Ханна. - Зм╕нивши пам'ять людини, арах вдира╓ться в уже прожитий момент у час╕ жертви, створюючи тр╕щину в реальност╕.
-- Куди веде тр╕щина?
-- Ми назива╓мо це м╕сце М╕жреальн╕стю. Не питай, як нам вдалось потрапили туди. Можливо наступного разу розпов╕мо. А зараз потр╕бно забиратися зв╕дси. ВОРТЕКС прибере за нами.
Тро╓ вийшли з будинку Карла Кальцоне. Б╕ля входу стояв припаркований автомоб╕ль. Ханна ╕ Кань╓ с╕ли на передн╕ сид╕ння, а м╕стер См╕т вмостився зад╕.
-- Куди ми ╖демо? - запитав Джон.
-- Це найб╕льше, що тебе хвилю╓? - усм╕хнулася Ханна, яка керувала автомоб╕л╕в. - Зараз покажу тоб╕ один фокус.
Вона д╕стала стр╕лу ╕ простромила наскр╕зь шию Кань╓. Кров ривками виливалася на його одяг. Чолов╕к закотив оч╕ ╕ впав головою на лобове скло.
-- Ти щойно вбила його?! - Джон ривком схопився за руки Ханни, намагаючись вирвати кермо.
Автомоб╕ль захитало вл╕во-вправо ╕ згодом зовс╕м з'╖хав з узб╕ччя. Машина почала падати з╕ схилу, збиваючи кущ╕ на сво╓му шляху. Попереду було дерево. Через дек╕лька секунд автомоб╕ль вр╕зався в сосну. Джон влет╕в в лобове скло.
Коли м╕стер См╕т прийшов до тями, то в╕дчув, що праве плече стр╕ляло пекельним болем. Його нудило ╕ з голови цабен╕ла кров. Ханна обличчям припечаталась до керма. В ╖╖ т╕ло впилося десятки розбитих шматк╕в лобового скла. Ж╕нка почала рухати к╕нц╕вками.
-- Ти не зрозум╕в, - промовила Ханна хриплим голосом. - Смерть - ╓диний шлях, яким ми можемо повернутись до М╕жреальност╕. Я покину цей св╕т, але ти мусиш жити. Пооб╕цяй мен╕, Джоне.
-- Ханна, н╕! Не покидай мене! - благав Джон. - Куди ми ╖хали? Що ти мен╕ хот╕ла показати?
-- Ми лише хот╕ли померти...- слова об╕рвалися ╕ Ханна перестала розмовляти.
Джон спробував вил╕зти з автомоб╕ля. Все т╕ло нило. Йому вдалося вил╕зти з машин╕ кр╕зь отв╕р у лобовому скл╕. В╕н скотився по бамперу на вогку трав'янисту землю. Шматки скла посипались на нього.
Н╕, я не можу просто так тут загинути. Мен╕ треба вибратися на шосе . Я мушу опинитися на роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т.
-- На роз╕ В╕лсон ╕ Коверт-стр╕т оп╕вноч╕, - говорив про себе Джон, повзучи до узб╕ччя дороги. Його продовжувало нудити, голова йшла обертом. Ще дек╕лька рух╕в ╕ в очах Джона почало темн╕ти. М╕стер См╕т провал....
Спенсер
-- М╕стер См╕т провал... - на цих словах Захар╕й Спенсер перестав друкувати.
-- Д╕дько! - крикнув в╕н ╕ вимкнув магн╕тофон, що стояв на письмовому стол╕ б╕ля друкарсько╖ машини.
Захар╕й з╕тхнув ╕ д╕став недодрукований листок ╕ в╕дстав його в ящик, де збер╕галися рукописи. Пот╕м чолов╕к оглянув машинку. Пройшло багато часу, як в╕н востанн╓ змащував ╖╖. Дек╕лька механ╕зм╕в були пошкоджен╕. Також Захар╕й пом╕тив, що дек╕лька л╕терних важел╕в залипли.
-- Що знову друкарка зламалась? - до к╕мнати зайшла його дружина.
-- Барбаро, я ж просив не заходити в м╕й робочий каб╕нет, поки я працюю! - крикнув на не╖ Захар╕й.
-- Ти назива╓ш це роботою? - дор╕кнула Барбара, - сидиш ц╕лими днями за ц╕╓ю клятою машинкою. Вже р╕к пройшов, а ти дос╕ не зак╕нчив св╕й роман!
-- Ну той що! Х╕ба тоб╕ не вистача╓ грошей?
-- За що я маю жити? Все, що ти зм╕г заробити - 100 долар╕в в тиждень, за опов╕дання, як╕ тоб╕ вдалося продати в журнали для домогосподарок. Заку, перестань займатися дурницями, от наш сус╕д Гарр╕...