-- Досить, ж╕нко! - перебив Захар╕й, стукнувши кулаком по письмовому стол╕.
-- Н╕, ти дослуха╓ш мене до к╕нця! За що я маю прогодувати нашу дитину? Наступного року Френк ма╓ йти до школи, а в нього нав╕ть нормального одягу нема╓! Хочеш, щоб твоя дитина виросла посм╕ховиськом?
-- То найми йому репетитор╕в. Школа лише притуплю╓ м╕зки, а я хочу, щоб хлопчик повн╕стю п╕знав св╕т у якому живе. Чи ти хочеш, щоб Френк вчився у м╕сц╕, де живуть наркотики ╕ розпуста?
-- Все через те, що в нас нема╓ грошей в╕ддати його до нормально╖ приватно╖ школи. Подумай над цим.
-- Ти одягла свою зелену сукню? - перев╕в тему Захар╕й.
-- Це тебе диву╓? Я буду позувати художнику для картин.
-- Трахатись ти з ним ╖деш!
-- А нав╕ть може ╕ так, тоб╕ яке до цього д╕ло? Останн╕й секс у нас був м╕сяць тому, бо ти в╕чно сидиш у сво╓му каб╕нет╕! - в╕д цих сл╕в у Барбари полились сльози. - Я лише намагаюсь принести, хоч як╕сь грош╕ в с╕м'ю. А ти дал╕ гний тут. Бачити тебе не хочу! - Барбара гучно замкнула двер╕. Захар╕й лишився один.
М╕стер Спенсер став з╕ столу ╕ подивився на календар. Сьогодн╕ був в╕второк, а це означало, що в нього був назначений в╕зит до психолога. Як в╕н м╕г про це забути? Все через те, що занадто був захоплений роботою над романом.
Деколи м╕стер Спенсер вноч╕ замикався у к╕мнат╕ ╕ в повн╕й темнот╕ роздумував над новими сюжетними поворотами, випиваючи пиво пляшку за пляшкою. На ранок в╕н прокидався ╕, незважаючи на похм╕лля, продовжував друкувати ╕де╖, що прийшли йому до голови. Захар╕й вже придумав к╕лька глав свого роману.
Одягнувшись, Захар╕й захопив ╕з собою друкарську машинку, щоб по дороз╕ в╕ддати до майстерн╕. На пороз╕ його зустр╕в Френк.
-- Ти вже йдеш, тату? - запитав Френк.
-- Сп╕шу на прийом до психолога. Тоб╕ щось купити по дороз╕?
-- Не хочу. Ти повернешся?
-- Авжеж, дорогенький, - Захар╕й м╕цно об╕йняв сина ╕ додав: "Ти ж зна╓ш, як ми з мамою любимо тебе."
-- Гаразд, т╕льки повертайся скор╕ше.
-- Об╕цяю, синку. Я замкну двер╕ за собою. У нас мамою ╓ ключ╕, тому н╕ в якому раз╕ н╕кому не в╕дчиняй двер╕. Ти зрозум╕в?
Френк слухняно кивнув головою. Захар╕й захопив з собою парасольку ╕ зачинив вх╕дн╕ двер╕. Син махав батьков╕ рукою кр╕зь в╕кно, поки той не зник за поворотом.
Автобусом Зак до╖хав до майстерн╕ ╕ в╕ддав друкарську машину на ремонт. За додаткову плату там пооб╕цяли в╕ддати ╖╖ в ╕деальному стан╕ через тиждень. П╕сля того, як перше завдання було виконано, м╕стер Спенсер в╕дправився на прийом до психолога. Через пробки на дороз╕ Захар╕й зап╕знився на п╕вгодини запланованого часу.
В каб╕нет╕ його вже чекав його особистий психолог Патрик Лайт. У чолов╕ка була худорлява згорблена статура. В╕н був одягнутий у б╕лосн╕жний халат. На голов╕ Патрик носив коротко п╕дстрижене руде волосся, а на мак╕вц╕ стирчала лисина. Веснянки обл╕пили його обличчя. На нос╕ звисали окуляри в чорн╕й оправ╕, що робило його схожим на професора.
-- Вибачте, за зап╕знення, сер, - промовив Зак.
-- Не переймайтеся, с╕дайте або можете лягти на диван, - запропонував м╕стер Лайт. - Не бажа╓те чаю чи просто води?
-- Дякую, але я сюди прийшов не чай пити, - в╕дказав Захар╕й.
-- Що ж, якщо хочете почати першим, можете розпов╕сти ваш╕ усп╕хи за тиждень.
-- Перш н╕ж я почну говорити, мен╕ хот╕лося би д╕знатися вашу думку щодо мо╓╖ книги.
-- Я ознайомився з╕ зм╕стом, який ви мен╕ дали. ╤ можу запевнити, що книга мен╕ сподобалася.
-- Справд╕?
-- Так. На попередн╕х сеансах я говорив, щоб ви записували все, що вас ц╕кавить ╕ хвилю╓. Так мен╕ краще вдасться зрозум╕ти вас. ╤стор╕я про ув'язненого N 603 за╕нтересувала мене ╕ я хот╕в би, щоб ви дописали ╖╖ до к╕нця.
-- П╕сля останньо╖ зустр╕ч╕ мен╕ вдалося небагато написати про Джона См╕та.
-- Це нестрашно. Головне не зупиняйтесь ╕ продовжуйте творити.
-- Поки що не знаю, як продовжити цю книгу. Я хот╕в би дописати ц╕лий роман, але ╕де╖ не л╕зуть мен╕ до голови. Не знаю чи мен╕ взагал╕ варто стати письменником.
-- Яке ма╓ значення станете ви письменником чи н╕? Якщо вам подоба╓ться писати, не зупиняйтесь на досягнутому.
-- Писання й справд╕ приводить мо╖ думки до ладу. Я став почувати себе набагато краще, коли почав працювати над романом.
-- Заку, чи багато часу ти став проводити з╕ сво╓ю с╕м'╓ю, чи ти дал╕ проводиш весь св╕й в╕льний час за написанням роману? - запитав Патрик, записуючись щось у сво╓му блокнот╕.
-- Останн╕м часом я зосередився т╕льки на написанн╕ роману, - в╕дпов╕в м╕стер Спенсер. - Мо╖й с╕м'╖ потр╕бн╕ грош╕, тому я хочу якнайшвидше завершити свою книгу.
-- Розум╕ю. Але запам'ятайте, Захар╕ю, любов ╕ увага це перше чого чекають ваш╕ дружина ╕ син. Грош╕ не можуть цього зробити.
-- Я прийму ваш╕ слова до уваги.
-- Наступним вашим кроком буде не забувати кожного дня говорити сво╖й дружин╕ ╕ синов╕, що ви ╖х любите. Можете нав╕ть зробити ╖м подарунки.
-- Але в мене нема╓ ст╕льки грошей! - запротестував Захар╕й.
-- Що ж. Тод╕ я прошу вас взяти ось це. Ваш╕й с╕м'╖ вони потр╕бн╕ б╕льше. - м╕стер Лайт простягнув к╕лька сто доларових купюр Заку.
-- За кого ви мене прийма╓те? - обурився Захар╕й. - Вважа╓те мене неспроможним прогодувати власну с╕м'ю?!
Зак Спенсер миттю вилет╕в з каб╕нету психолога.
-- Куди ж ви? - лунав голос Патрика позаду. - Я не намагався вас образити, мен╕ хот╕лося лише допомогти.
Захар╕й пом╕тив, як кр╕зь щ╕лину дверей просунулися грош╕. М╕стер Спенсер нарахував чотириста долар╕в, як╕ валялися на п╕длоз╕. Чотири чортов╕ купюри, як╕ могли вир╕шити безл╕ч його проблем. На мить в╕н завагався. Його руки сам╕ по соб╕ потягнулися до грошей. Захар╕й взяв купюри в руки, але непри╓мне в╕дчуття всередин╕ зупинило його взяти купюри, перш н╕ж чолов╕к запхав долари в кишеню. Зак в╕дчинив двер╕ до каб╕нету психолога ╕ поставив грош╕ на ст╕л.
-- Вибачте, але залиште грош╕ соб╕, - промовив Захар╕й. - Сьогодн╕ я б хот╕в завершити наш сеанс швидше. Мен╕ й так довелось зап╕знитись на п╕вгодини. До зустр╕ч╕ через тиждень.
Психолог хот╕в дещо сказати, але м╕стер Спенсер не став його вислуховувати ╕ замкнув за собою двер╕. Спускаючись сходами вниз, з кожним кроком Захар╕й в╕дчував важк╕сть на серц╕.
Може все-таки варто було взяти т╕ грош╕? - м╕ркував чолов╕к. В╕д цих думок Зак в╕дчув себе н╕кчемним. - Ще не п╕зно. Можна вернутись ╕ забрати тих клятих чотириста долар╕в.
М╕стер Спенсер не пом╕тив, як опинився на дороз╕, яка вела через м╕ст. Н╕чне небо було зоряним ╕ ясним. На вулиц╕ було довол╕ тепло. Прохолодний в╕терець розв╕вав копну його темних волос. Схилившись над мостом, Захар╕й подивився на темне продовгувате полотно р╕ки. М╕сячне св╕тло поблискувало на чорному фон╕ жовтими мерехтливими вогниками. На дек╕лька секунд у нього виникало бажання стрибнути у чорне провалля, щоб р╕ка в╕днесла його т╕ло подал╕ в╕д цього м╕ста.
Коли Зак прийшов до тями, то пом╕тив, що сто╖ть на зовн╕шн╕й сторон╕ моста. До р╕ки його в╕дд╕ляв лише один стрибок. М╕стер Спенсер м╕цн╕ше схопився руками за холодн╕ сталев╕ прути.
-- Я ще не готовий, - промовив в╕н це вголос, нав╕юючи цю думку самому соб╕.
-- Чому ж тод╕ прийшов сюди? - запитав знайомий ж╕ночий голос.
Праворуч Захар╕й пом╕тив бл╕дий силует, одягнутий в б╕лу сукню. Це була д╕вчина з кучерявим св╕тлим волоссям. Вона сид╕ла на сталевому прут╕ ╕ гойдала ногами вперед-назад.
-- Салл╕? - запитав Зак. - Що ти тут робиш?
-- Просто прийшла порозмовляти з тобою. Як ти себе почува╓ш? - на бл╕дих губах д╕вчини з'явилися ледь пом╕тна усм╕шка.
-- Останн╕м часом жахливо. По ночам мен╕ все част╕ше почали снитися кошмари. Без таблеток я вже не зможу нормально заснути.
-- Б╕дненький Захар╕й. Хочеш я стрибну разом з тобою, щоб облегшити тво╖ муки?