-- Звучить ц╕каво! - погодилась Аб╕гель. - Якщо пот╕м дасте почитати.
-- Домовились.
-- А зараз, вибачте, мен╕ треба йти. Щось я довго сьогодн╕ засид╕лась.
Аб╕гель встала ╕ вийшла з бару. Захар╕й зачудовано дивився ╖й усл╕д. В╕н так захопився, що забув запитати, де вона живе. Зак не хот╕в нав'язуватися, але йому було б при╓мно посп╕лкуватися ще раз. Аб╕гель саме зачинила двер╕ ╕ м╕стер Спенсер кинувся за нею. Прочинивши двер╕ бару, Захар╕й вийшов на св╕же пов╕тря. На вулиц╕ моросив невеликий дощ. Веч╕рн╕ л╕хтар╕ осв╕тлювали дорогу. Крапл╕ проходили кр╕зь ╖хн╓ св╕тло, наче решето. Захар╕й озирнувся, але Аб╕гель вже не було видно. Мабуть, вона вже зникла за одним ╕з поворот╕в. Розчарованим м╕стер Спенсер повернувся до "Веселого пон╕".
-- Ну як все пройшло? - запитав бармен, пом╕тивши Захар╕я.
-- Нормально. - промовив письменник.
-- Голос в тебе якийсь подавлений. - засумн╕вався Дев╕д. - Ти хоч д╕знався, хто вона така?
-- ╥╖ звуть Аб╕гель Штраус. Д╕вчина разом з╕ сво╖м чолов╕ком пере╖хала недавно до Гренв╕ля.
-- Ти бачив к╕льце на ╖╖ пальц╕?
-- Не пам'ятаю. Можливо я просто його не пом╕тив.
-- Ну розпов╕дай дал╕.
-- Аб╕гель обожню╓ читати. Вона влаштувалася б╕бл╕отекаром. Пот╕м ми говорили про м╕й роман. Я попросив дозволу, щоб написати ╖╖ в мо╓му роман╕.
-- ╤ що вона в╕дпов╕ла?
-- Дала згоду. ╤ просила, щоб я дав ╖й пот╕м почитати роман.
-- Це ж чудово! Ти задоволений собою?
-- Коли я вперше побачив Аб╕гель, ╖╖ образ так ╕ впився в мою голову. В╕д одн╕╓ю думки про не╖ я починаю божевол╕ти. Тепер в мене виникло ст╕льки ╕дей для сюжету!
-- Т╕льки не зазнавайся, чолов╕че, - усм╕хнувся Дев╕д.
-- Нехай це залишиться м╕ж нами. А тепер я п╕ду, поки не забув те, що хочу написати, - Захар╕й кивнув йому ╕ вийшов з бару.
Блукаючи вуличками Гренв╕ля, Захар╕й прямував до свого дому. На неб╕ сяяв жовтий м╕сяць. На вулиц╕ похолодало. Випускаючи хмарки пару з легень, Захар╕й здригнувся ╕ йому стало трохи тепл╕ше. М╕стер Спенсер йшов по безлюдному шосе. Деколи по дороз╕ проносився автомоб╕ль. Пот╕м знову наступала тиша. Раптом з кущ╕в почулося шурхот╕ння. Кр╕зь дерева вийшла бл╕да постать. На мить Захар╕ю здалося, що це була Аб╕гель.
-- Блука╓ш безлюдними дорогами? - запитала Салл╕. ╥╖ плаття було вологим п╕сля стрибка з моста.
-- Досить говорити очевидн╕ реч╕! - крикнув Захар╕й.
-- Що подумають люди, коли побачать одинокого чолов╕ка, який горланить на всю вулицю, - засмутилась д╕вчина.
-- Не см╕й мене контролювати!
-- А вона н╕чогенька. Тоб╕ припала до душ╕ та д╕вчина в бар╕?
-- То була лише розмова.
-- Але не для тебе. Ти знайшов новий предмет сво╖х ╕нтерес╕в ╕ зовс╕м забудешся п╕клуватися про мене?
-- Салл╕, ти ж зна╓ш, що говориш дурниц╕. Нав╕ть при сво╖й дружин╕...
-- Ти ще см╕╓ш мен╕ брехати! - Салл╕ з ус╕╓╖ сили зарядила ляпас Захар╕ю. - Я бачила той погляд! Так ти нав╕ть не дивився на свою дружину!
-- Вибач мене Салл╕. - Захар╕й впав ╕ покотився по холодному асфальт╕. Коли в╕н отямився в╕д сильного ляпас, Салл╕ вже не було рядом.
Д╕йшовши до свого будинку, Захар╕й в╕дчинив двер╕. В середин╕ його вже чекала дружина ╕ син. Френк сид╕в на килим╕ ╕ грався роботами. Барбара тим часом переглядала телепередачу.
-- Подив╕ться, хто вернувся, - промовила Барбара, не в╕дриваючи погляду в╕д телев╕зора. - Ти бачив, яка година, голубчику?
-- Яке це ма╓ значення? - запитав Захар╕й, поглядаючи на "зозулю", що вис╕ла у в╕тальн╕. Стр╕лки показували р╕вно п╕вн╕ч. - Ти права трохи зап╕знився.
-- Трохи? - не вгавала Барбара. - Пох╕д до психолога завершився випивкою у "Веселому пон╕"?
-- Зв╕дки ти здогадалася?
-- Дума╓ш, що я сл╕па?! - Барбара вимкнула телев╕зор. - Тв╕й б╕дний син не м╕г заснути, поки не дочекався тебе.
-- Поклади дитину спати ╕ ми завершимо цю безглузду розмову, - з цими словами Захар╕й направився до свого каб╕нету.
-- Зачекай. - Барбара перегородила йому дорогу.
-- Щось трапилось.
-- Я в╕дчуваю запах ж╕ночих парфум╕в.
-- Деяк╕ ж╕нки користуються ними, на в╕дм╕ну в╕д тебе.
-- Вир╕шив мене вивести з себе? - Барбара схопилася руками за боки. - Дума╓ш, що можеш проводити час з╕ шльондрами, поки я виховую сина?
-- Нашого сина, - уточнив Захар╕й. - Поклади дитину спати ╕ поговоримо про це завтра. - Чолов╕к в╕дштовхнув Барбару вб╕к ╕ п╕шов до свого каб╕нету. Замкнувшись всередин╕, в╕н в╕дчув себе спок╕йним.
Ситуац╕я вийшла безглуздою, але Захар╕й це не хвилювало. Йому хот╕лося якнайшвидше приступити до написання свого роману. В╕н хот╕в кардинально зм╕нити св╕й сюжет. Так, як друкарська машинка була в ремонт╕, йому прийшлось ╕мпров╕зувати. З нижньо╖ шухляди свого письмового стола в╕н д╕став стосик паперу ╕ чорнильну ручку. Чорнило було у вигляд╕ п╕рам╕дки, яку йому подарували на юв╕лей разом ╕з знаряддям до письма. За все сво╓ життя в╕н так ╕ не скористався ними. Але зараз прийшов час. Захар╕й заправив ручку ф╕олетовим чорнилом ╕ прийнявся за роботу.
За письмом Зак пров╕в аж до ранку. З першими променями сонця в╕н завершив писати. За час написання йому прийшлося дек╕лька раз╕в заправляти чорнило. Але це було др╕бницями. Голодний ╕ знесилений Захар╕й замкнув ковпачок ручки. Кр╕зь важк╕ пов╕ки письменник споглядав св╕танок. Дивлячись на багрян╕ промен╕ сонця, м╕стер Спенсер мимовол╕ замкнув оч╕ ╕ поринув у глибокий сон. Йому приснилася Аб╕гель.
* * *
Прокинувся Захар╕й приблизно в полудень. Сонце вже встигло п╕днятися високо в неб╕. Першим же д╕лом в╕н в╕дправився на кухню на пошуки ╖ж╕. В╕дчинивши двер╕ холодильника, Зак знайшов там лише засохлий кусок п╕ци. М╕стер Спенсер д╕став його ╕ проковтнув. Пот╕м в╕н заглянув до в╕тальн╕. Френк сид╕в на диван╕ ╕ переглядав "Весел╕ мелод╕╖". Барбари не було разом з ним.
-- Мати ще спить? - запитав Захар╕й.
-- Вона п╕шла до подруги. - байдужим тоном в╕дпов╕в Френк.
-- Ти вже по╖в?
-- Мама мене нагодувала, якщо ти про це. А тоб╕ просила передати, щоб ти сам заробив соб╕ на хл╕б.
Ц╕ слова вразили Зака. В╕н не оч╕кував такого в╕д сво╓╖ дружини. Вийшовши з в╕тальн╕, м╕стер Спенсер вир╕шив подихати св╕жим пов╕трям. На вулиц╕ було тепло. Хвилина роздум╕в привела його до думки, що добре було б в╕дв╕дати Аб╕гель. М╕стер Спенсер знав, що у Гренв╕л╕ працю╓ лише одна б╕бл╕отека, яка знаходиться в центр╕ м╕ста. Захар╕й одразу направився туди.
М╕ська б╕бл╕отека була схожою на палац. Недарма вона була окрасою м╕ста. Головний вх╕д прикрашали б╕л╕ мармуров╕ колони. Трикутний дах був зроблений з червоно╖ черепиц╕. До дверей вели витесан╕ кам'ян╕ сходи. Б╕ля б╕бл╕отеки стояла статуя ж╕нки, яка тримала розгорнуту книгу в руках. Подв╕р'я оточував пишний сад. Пост╕йн╕ в╕дв╕дувач╕ могли прис╕сти на лавку ╕ почитати. Вся територ╕я була оточена чорним спичастим забором. Всередин╕ б╕бл╕отеки знаходилася не т╕льки художня л╕тература, але також науков╕ прац╕ видатних людей Гренв╕ля ╕ р╕зн╕ енциклопед╕╖, покрит╕ товстим шаром пилу. Буд╕вля ц╕нувалася тим, що в н╕й знаходились ╕сторичн╕ документи, як╕ стосувалися заснування м╕ста, древн╕ рукописи, ще з час╕в перших мешканц╕в Гренв╕ля ╕ б╕льша частина культурного надбання.
Оминувши сад, письменник п╕днявся по кам'яним сходам. Потрапивши в хол, його зустр╕ла б╕бл╕отекарка.
-- Добрий день, м╕стере Спенсере, - прив╕талася вона. - Що цього разу вир╕шили почитати?
-- Я прийшов не по книгу, Лоро, - заперечив Захар╕й, чим сильно ╖╖ збентежив. - Я прийшов в╕дв╕дати нову прац╕вницю вашо╖ б╕бл╕отеки. ╥╖ звати Аб╕гель Штраус.
-- Аб╕гель? - перепитала секретарка. - Не пригадую, щоб така працювала у нас.
-- Ви, мабуть, жарту╓те? - усм╕хнувся Зак. - Шатенка, середнього зросту, при╓мно╖ зовн╕шност╕. К╕лька дн╕в тому пере╖хала до Гренв╕ля з╕ сво╖м чолов╕ком. Влаштувалася працювати в м╕ську б╕бл╕отеку.