-- Не можу згадати, щоб колись бачила ╖╖. - серйозним тоном запевнила Лора. - Я знаю вс╕х мешканц╕в Гренв╕ля, але Аб╕гель Штраус не пригадую.
-- Н╕сен╕тниця якась, - спохмурн╕в Зак. - Чи ви хочете сказати, що в м╕ст╕ ╕сну╓ ще одна б╕бл╕отека?
-- Авжеж, н╕, сер. Нав╕що у такому маленькому м╕стечку дв╕ б╕бл╕отеки? - риторично запитала Лора.
-- ╤ то правда, - погодився чолов╕к. - Вибачте, що потурбував вас. Всього найкращого.
-- ╤ вам також, сер, - промовила Лора у в╕дпов╕дь.
Засмучений Захар╕й вийшов з б╕бл╕отеки. В╕н не зм╕г зрозум╕ти, що це все значило. На вулиц╕ письменник зустр╕в дв╕рника, який збирав см╕ття.
-- Доброго ранку, м╕стере Перк╕нс, - прив╕тався Захар╕й.
-- Для когось в╕н добрий, - погодився дв╕рник. - У вас такий вигляд, наче ви щось загубили.
-- Я шукаю одну д╕вчину, яку бачив вчора в "Веселому пон╕". Шатенка, середнього зросту. Звати Аб╕гель Штраус. Жаль, що не вдалось записати ╖╖ адрес. Вона недавно поселилася в Гренв╕л╕.
-- Шкода, але тако╖ не бачив. Хоча зачекайте, - дв╕рник нахмурив погляд. - Ходять слухи, що хтось викупив ма╓ток на Мертвому пагорб╕ ╕ тепер заселився там. Не знаходите це дивним? Хоча людям всяке може привид╕тись вноч╕.
-- Кому могла спасти на думку така безглузда ╕дея?! - погодився Захар╕й. - Але одразу в нього виникло в╕дчуття, що саме туди йому варто в╕дправитись.
Дорога на Мертвий пагорб петляла кр╕зь усе м╕сто, знаходячись аж на його окра╖н╕. Коли ви побачити останню заселену буд╕влю на заход╕ Гренв╕ля, то прийдеться ще йти 15 хвилин п╕шки кр╕зь л╕с, адже на так╕й в╕дстан╕ знаходиться остання автобусна зупинка. Саме тому м╕сцев╕ жител╕ назвали його Мертвим пагорбом, бо н╕хто не проживав в тих краях.
Ран╕ше ма╓ток належав графов╕ В╕льяму Грену, засновников╕ м╕ста, яке було назване в його честь. Граф любив проводити в╕льний час серед природи ╕ подал╕ в╕д шумного м╕ста. Тому по його проханню арх╕тектори зробили проект ма╓тку, який буде знаходитися в л╕с╕. Виконана буд╕вля була в стилю бароко. Ма╓ток одразу вражав вс╕х в╕дв╕дувач╕в сво╓ю пишн╕стю. На п╕вноч╕ розташовувались дв╕ висок╕ веж╕, як╕, здавалося, ось-ось проткнуть небо. З п╕вдня на вершин╕ даху красувався невеликий купол. Зах╕дне ╕ сх╕дне крило були зроблен╕ у вигляд╕ п╕вкул╕. Зверху ма╓ток виглядав би, наче арка. Спершу для будування використовувалося лише дерево, а пот╕м додали метал. Ззовн╕ ст╕ни були покрашен╕ в яскрав╕ червон╕ та жовт╕ тони. Ма╓ток вм╕щав у соб╕ не т╕льки графа ╕ свою с╕м'ю, але також конюх╕в, кухар╕в, лаке╖в та ╕ншу прислугу.
Та одного сонячного дня трапилось нещастя. Граф в╕дправився на риболовлю до озера, яке знаходилось в двадцятьох метр╕в в╕д палацу. Разом з ним по╖хав його син Кр╕стоф ╕ дочка Дебора. Коли наживка спрацювала, рибу п╕дкинуло вгору ╕ вона повисла на вудочц╕. Дебора вир╕шила схопити рибу, але промахнувся ╕ впала у воду. Батька охопила пан╕ка. У графа перехопило подих ╕ в╕н не зм╕г вимовити н╕ слова, т╕льки хрип╕ння. Поки слуги, як╕ були поряд, зрозум╕ли, що трапилось, д╕вчинка потонула на дн╕ озера. Вдалося витягнути лише холодне посин╕вше т╕льце. Кр╕стоф, якому тод╕ було лише 7, отримав психолог╕чну травму на все життя. П╕сля смерт╕ сестри хлопчик заявив, що в╕н бачить привид Дебори. Разом вони граються у ╕гри, а деколи сестра розказу╓ йому р╕зн╕ см╕шн╕ ╕стор╕╖. Кожного дня до ма╓тку приходили л╕кар╕ ╕ стверджували, що Дебора померла ╕ в╕н не може з нею гратися. Але Кр╕стоф лише надував поб╕льше губи ╕ з сльозами на очах заявляв, що його сестра тут. Одного дня, коли вс╕ почали менше думати про Дебору, граф влаштував бал у сво╓му ма╓тку, щоб в╕двол╕ктись в╕д останн╕х под╕й. Вс╕ наст╕льки захопилися прийомом, що не пом╕тили, як Кр╕стоф покинув ма╓ток. Хтось висловив думку, що в╕н теж втопився в озер╕. Але т╕ло хлопчика так ╕ не знайшли. Через м╕сяць п╕сля смерт╕ Дебори мати загиблих д╕тей пок╕нчила життя самогубством. Залишившись останн╕м членом с╕м'╖, граф В╕льям Грен геть сказився. В╕н розпустив вс╕х слуг, залишивши лише кухарку, поко╖вку ╕ конюха. Р╕зн╕ слухи вони розповсюджували в м╕ст╕. Прислуга розпов╕дала, що н╕бито граф звертався до р╕зних гадалок, маг╕в, вчених, намагаючись оживити свою с╕м'ю.
По слухам одного дня до ма╓тку при╖хав чужоземець з англ╕йським акцентом. В╕н представився Карластором, чорним магом, який вм╕╓ воскрешати мертвим. Кухарка розказувала, що по ночам вона прокида╓ться в╕д крик╕в ╕ завивань. Також до ма╓тку нав╕дувались прихильники Карластора. Вони були одягнут╕ в темн╕ мант╕╖ ╕ носили чорн╕ маски. Прислуга розпов╕дала, що граф вступив до темного ордену. Мешканцям Гренв╕ля не сподобалось, що господар займа╓ться чорною маг╕╓ю ╕ влаштували проти нього бунт. Та коли вони зламали головн╕ ворота, що вели до палацу, то виявили, що всередин╕ н╕кого не було. Велик╕ пишн╕ зали були пустими. Коридори прикрашен╕ золотом були порожн╕ми. Спустившись в п╕двали ма╓тку, м╕стяни знайшли там рештки п╕сля виконання ритуал╕в. Прислуга, що складалась ╕з трьох чолов╕к неймов╕рним чином зникла. Графа ╕ його с╕м'╖ теж н╕де не було. Обшукавши прилегл╕ територ╕╖, мешканц╕ не знайшли сл╕д╕в втеч╕. Хтось стверджував, що граф вт╕к через та╓мн╕ проходи в ма╓тку, а ╕нш╕ вважали, що граф ╕ духи його с╕м'╖ дос╕ живуть в палац╕. Як би там не було, буд╕вля стала пустувати ╕ дорога до ма╓тку заросла тернистим л╕сом. Деколи очевидц╕ розпов╕дали, що бачили, як у в╕кнах по ночам вмика╓ться св╕тло ╕ в палац╕ з'являються нев╕дом╕ т╕н╕, хоча ма╓ток був порожн╕м уже майже дв╕ст╕ рок╕в.
Захар╕й йшов по стежц╕, засипан╕й опалим листям. Прогулюючись в т╕нях дерев, чолов╕к вдихав п'янкий аромат сосни ╕ ялицю. Коли м╕стер См╕т п╕д╕йшов до брами ма╓тку, то пом╕тив що вх╕дн╕ ворота в╕дчинен╕. Подв╕р'я було вкрите щебнем. Смарагдовий газон мав акуратний вигляд, наче його недавно п╕дстригали. На газон╕ стояло к╕лька мармурових статуй. Захар╕й пройшов по стежц╕, вимощен╕й кам'яною брук╕вкою, ╕ д╕йшов до вх╕дних дверей. Металевим поруччям у вигляд╕ пащ╕ лева Зак трич╕ постукав по дубовим дверям. Письменник уявляв, як двер╕ в╕дчиня╓ Аб╕гель, але двер╕ в╕дчинив чолов╕к з сивим волоссям, одягнутим у фрак.
-- Ласкаво просимо! Я дворецький с╕м'╖ Штраус╕в. Мене звати Рел. Чим можу бути корисним?
-- А Аб╕гель прожива╓ в цьому дом╕? - засумн╕вався Захар╕й.
-- Так. М╕с╕с Штраус зараз не ма╓ в будинку. Вам назначена зустр╕ч?
-- Н╕.
-- Можливо ви явля╓тесь ╖╖ родичом або другом с╕м'╖, можливо ви з уряду чи пол╕цейський?
-- Н╕, я швидше знайомий.
-- Що ж, м╕стере Знайомий, будь-ласка покиньте приватну територ╕ю. Хочете на прощання щось передати для м╕с╕с Штраус?
-- Буду вдячний, якщо передасте ╖й, що заходив Захар╕й Спенсер щодо книги. Передайте нехай над╕шле пов╕домлення на адрес Серсоро, 19, коли ╖й це буде зручно. Може у вас буде ручка записати?
-- Я запам'ятаю. Всього найкращого. - холодним тоном промовив Рел ╕ замкнув дубов╕ двер╕.
Захар╕й залишився стояти, не в╕рячи сво╖м очам.
Зв╕дки у б╕бл╕отекарки ╕ прац╕вника птахоферми ст╕льки грошей на ма╓ток? Нав╕ть якщо буд╕вля
д╕сталась
╖м за безц╕нь, зв╕дки грош╕, щоб утримувати дворецького?
Ц╕ питання так ╕ залишились невиясненими для Зака. Проте письменнику в голову спала ген╕альна ╕дея. В╕н заховався у кущах ╕ вир╕шив дочекатися, доки не повернеться Аб╕гель ╕ тод╕ зустр╕ти ╖╖ прямо б╕ля порогу дома. Захар╕й просид╕в у кущах довгий час. Його пост╕йно намагалися вкусити оводи, комари та ╕нш╕ комахи. Зак чекав, доки на неб╕ не з'явилися перш╕ зор╕. Його витримц╕ можна було б т╕льки позаздрити. Так ╕ не дочекавшись Аб╕гель, розчарований письменник повертався темним л╕сом назад до Гренв╕ля.
Може Аб╕гель по╖хала на к╕лька дн╕в з ма╓тку ? Або вона не встигла перевезти ще ус╕ сво╖ реч╕? В раз╕ чогось дворецький пов╕домить ╖й про м╕й в╕зит.