Роздуми Захар╕я перебив шурхот╕ння в нетрях л╕су. Заку здалося, що в темряв╕ в╕н пом╕тив крих╕тну постать. Письменник пришвидшив крок. В╕н сп╕шив якнайшвидше д╕статись назад до Гренв╕ля. Крок перейшов на б╕г ╕ Захар╕й на вс╕й швидкост╕ б╕г по асфальтован╕й дороз╕. Обернувшись на мить в╕н знову пом╕тив крих╕тну т╕нь, що стояла м╕ж деревами. Захар╕й доб╕г до автобусно╖ зупинки ╕ пом╕тив, що ╕стота зникла з поля зору. Жовт╕ св╕тлофори осв╕чували будинки. Незабаром при╖хав автобус ╕ Захар╕й в╕дправився додому. По дороз╕, дивлячись у в╕кно, Зак намагався згадати обличчя маленько╖ ╕стоти в л╕с╕. Можливо, це було лише марення.
* * *
Минув тиждень. За цей час друкарську машинку встигли в╕дремонтувати. На Захар╕я чекав прийом до психолога Лайта. Аб╕гель так ╕ не над╕слала зв╕стки про себе. Захар╕й почав непоко╖тися про те, що з нею могло трапитись якесь лихо. Деяку частину сво╖х рукопис╕в письменник встиг передрукувати в печатний текст. Саме ц╕ листки, як доповнення до свого роману Зак вир╕шив показати сво╓му л╕карю.
На наступному сеанс╕ м╕стер Лайт ╕ Зак обговорювали нов╕ написан╕ глави. Психолога не на жарт роз╕злили написане на папер╕.
-- На жаль мен╕ важко обговорювати написане вами в останн╕х главах, - почав психолог, - У вас було щасливе дитинство, Захар╕ю?
-- Моя с╕м'я не шикувала, але почував я себе ц╕лком нормально.
-- Чому ж ви опису╓те так╕ жах╕ття в сво╖й книз╕? - здивувався Патрик. - Перш за все ця писанина - в╕дображення вашо╖ душ╕.
-- Я н╕як не асоц╕юю себе, як частини книги, - запротестував Зак. - Все що я пишу - лише пл╕д мо╓╖ уяви. Ви розум╕╓те мене, л╕карю?
-- Авжеж, - в╕дпов╕в психолог. - А ще це ваш╕ думки, емоц╕╖, те, що лежить у вас на серц╕. Н╕чого не хочете додати?
-- Якщо ви про мою дитячу хворобу, то я вже вам про це розпов╕дав. Справд╕ в дитинств╕ мен╕ довелося перенести важке захворювання. Будь-де мен╕ ввижалися галюцинац╕я, деколи траплялися припадки, притуплювалась пам'ять. На мо╖ л╕ки батьки потратили весь спадок ╕ ми стали б╕дняками без хати над головою. У св╕й час нам дав притулок батьк╕в брат. Мо╓ псих╕чно здоров'я згодом йшло на поправку. У дядька вдома була велика б╕бл╕отека. Залишаючись вдома один, я поринав у старовинн╕ фол╕анти. Книги це, мабуть, саме те, що врятувало мене в╕д божев╕лля. Розвиваючи сво╓ мислення, у п'ятнадцять я вже вил╕кував свою хворобу.
-- Справд╕? Давайте пригадаймо, що привело вас до мене. П╕сля того випадку з вашою д╕вчиною Салл╕, яку збила вантаж╕вка на передодн╕ вашого вес╕лля, у вас почалися галюцинац╕╖, приступи неконтрольовано╖ агрес╕╖.
-- А пот╕м я звернувся до спец╕ал╕ст╕в ╕ мен╕ прописали л╕ки. - промовив Захар╕й.
-- Спод╕ваюся ви ще прийма╓те прописан╕ вам таблетки? - запитав психолог.
-- Авжеж, - збрехав Зак. - ╤ у мене нема╓ н╕яких марень зв'язаних з Салл╕. Я в╕дчуваю себе ц╕лком здоровим.
-- Псих╕чно хворий не може поставити сам соб╕ д╕агнозу, - уточнив м╕стер Лайт. - Буду спод╕ватися, що у вас ╕ справд╕ все гаразд. Розум╕╓те, м╕стере Спенсере, я не хочу лишн╕й раз дор╕кати вам. Мо╓ завдання, як л╕каря, переконатися, що ви ц╕лком здоровий ╕ хвороба не поверта╓ться до вас знову.
-- Ц╕лком вас розум╕ю, - запевнив Захар╕й. - Ви теж мене пробачте, якщо лишн╕й раз злився на вас.
-- Тим не менше мене дос╕ хвилю╓ доля вашого головного героя, - продовжив розмову м╕стер Лайт, зазираючи до печатних листк╕в. - Чому ви придумали хлопчика, який вир╕с без батьк╕в у притулку, а пот╕м став гангстером. Х╕ба людям не ц╕каво почитати чогось житт╓рад╕сного, що п╕дн╕ме ╖м настр╕й?
-- Я пишу ╕стор╕ю, якою бачу ╖╖ насправд╕. Тому мен╕ не хочеться лишн╕й раз прикрашати св╕й роман у 50 розових в╕дт╕нк╕в.
-- Зрозум╕ло, - психолог записав щось до свого блокноту. - Ви вже придумали завершення свого роману? Як з л╕карем, ви можете бути в╕двертим на цю тему. Це лише допоможе вил╕ковному процесу.
-- Я не хочу розпов╕дати подробиць, доки не дописав роман. Це може з╕псувати ц╕лковите враження про книгу.
-- На завершення нашого сеансу хочу додати, що страх ╕ б╕ль знаходяться лише у ваш╕й голов╕. Не дайте ╖м опанувати вас. - промовив м╕стер Лайт на прощання.
Повернувшись додому, Захар╕й почав роздумувати, як краще вплести Аб╕гель у свою ╕стор╕ю. В╕н був дуже радий, що його друкарку в╕дремонтували. Поставивши друкарську машинку в зручн╕шу позиц╕ю, Захар╕й вставив недодрукований листок ╕ почав працювати.
Синод
М╕стер См╕т провалився в нев╕дом╕сть. Прокинувся в╕н на м'якому л╕жку. Джон згадав, що п╕д час м╕с╕╖ в Палмо, один з козлоногих зламав йому к╕лька ребер. Тепер вони вже не бол╕ли ╕ м╕стер См╕т зм╕г нав╕ть перевернутись на б╕к.
"
Все це був лише страшний сон. Гангстери, тр╕щина ╕ павук - все це вже зникло.
Потр╕бно забути це жахливе мар
ення ╕ н╕ч забере його з собою."
Медсестра пом╕тила, що Джон вже прокинувся ╕ п╕д╕йшла до його л╕жка.
-- Ви вже прокинулись, м╕стере См╕т? - приязним тоном запитала ж╕нка.
-- В╕дчуваю себе краще, - пов╕домив Джон. - Ск╕льки часу я проспав?
-- Загалом минув тиждень в╕д моменту, коли вас доставили сюди. Проте ваш╕ ребра зажили набагато швидше. Ми вже почали хвилюватися, що п╕сля операц╕╖ ви потрапили в кому.
-- Коли мене зв╕дси випишуть?
-- Найближчим часом. Сьогодн╕ ви ще залишитись на обстеження, а завтра ми оформимо документи на виписку. Почекайте дек╕лька хвилин. Дев╕д Стюарт просив пов╕домити, коли ви прокинутись. - медсестра вийшла з к╕мнати ╕ Джон залишився один.
Через дек╕лька хвилин до к╕мнати зайшов Дев╕д Стюарт. Чолов╕к був одягнутий в форму ВОРТЕКСа. В╕н попросив залишитися наодинц╕ ╕з Джоном, ╕ медсестра вийшла в коридор.
-- При╓мно бачити тебе знову притомним. - промовив Дев╕д, прис╕вши на кра╓чок л╕жка. - Хот╕в би подякувати, що допом╕г виконати м╕с╕ю.
-- Не варто, - в╕дмахнувся Джон. - Якби ви не витягли мене...
-- ╢ одна справа, - перебив його Дев╕д. - В Палермо наша команда напала на сл╕д могутнього ордену Серпент. Ти виступиш св╕дком на з╕бранн╕ Синоду.
-- Нав╕що? - здивувався Джон.
-- Розпов╕си, що бачив у т╕ дн╕, також приймеш участь у дискус╕╖. Для цього тоб╕ обновлять р╕вень доступу агента третього р╕вня. - Дев╕д п╕дн╕с до с╕тк╕вки Джона маленький прилад, схожий на металеву кульку. Предмет задзеленчав ╕ через секунду замовк. - Тво╖ данн╕ обновились. Тепер ти р╕вноправний член ВОРТЕКСа.
-- Що означа╓ агент третього р╕вня?
-- Всього в ВОРТЕКС╕ п'ять р╕вн╕в доступу. Р╕вень N4 отриму╓ обслуговуючий персонал, а також рядов╕ солдати-новачки, як╕ не встигли здобути досв╕д. Р╕вень N3 отримують люди, як╕ в╕дзначились в бою ╕ т╕, хто прин╕с значний вклад в розвиток орган╕зац╕╖. Також ╖м дозволено отримувати деяку ╕нформац╕ю з арх╕вних даних. Р╕вень N2 являються командирами рот, люди, як╕ займають головн╕ посади в кер╕вництв╕, високо╕нтелектуальний персонал. Вони отримують доступ до вс╕х арх╕вних даних. Агентами першого р╕вня доступу ╓ люди, яких можна перерахувати на пальцях. Вони являються суперб╕йцями ВОРТЕКСу, особи п╕двищено╖ секретнотност╕. Ц╕ агенти мають доступ до вс╕х арх╕вних даних ╕ до деяких дозволених секретних файл╕в.
-- Х╕ба це не одне й те саме?
-- Секретн╕ файли це документи ╕ древн╕ свитки, як╕ знаходиться в Червон╕й Коробц╕. В них написано, коли настане к╕нець св╕ту в наш╕й реальност╕, в╕дпов╕д╕ про сенс життя, закони св╕тобудови та ще багато ╕нших речей. Неп╕дготовлена людина помре або збожевол╕╓ в╕д отримано╖ ╕нформац╕╖.
-- Очман╕ти, - пробурмот╕в Джон.
-- Агент нульового р╕вня - ╕стота, яка керу╓ ВОРТЕКСом. Н╕хто не бачив ╕ не говорив з ним. Цей агент ма╓ доступ до вс╕х секретних файл╕в ╕ арх╕вних даних. Т╕льки в╕н може керувати вс╕ма членами ВОРТЕКСа ╕ в╕ддати накази для решти агент╕в. Ми ма╓мо п╕дкорятися ус╕м його вказ╕вкам ╕ д╕яти лише за його згоди.