Через тиждень насичених тренувань, Дев╕д з╕брав ╖хню команду, щоб представити нового члена ╖хнього загону. Перед тр╕йцею з'явилася д╕вчинка невеликого зросту з каштановими кучерями на голов╕.
-- Представляю вам агента N 309 - Аб╕гель Штраус! - урочисто промовив Дев╕д.
-- Аб╕? - не пов╕рив Джон.
-- Л╕кар╕ повернули ╖й дитячий в╕к ╕ стерли вс╕ спогади, - прошепот╕ла на вухо м╕стеров╕ См╕ту Мер╕. - Вони сказали, що таким чином ╖╖ хвороба в╕дступила.
-- Ус╕м прив╕т, - сказала Аб╕гель, махаючи крих╕тною рукою.
Виг╕дна пропозиц╕я
Прокинувшись зранку, Захар╕й в╕дправився до вх╕дних дверей, щоб забрати газету. П╕д "Гренв╕льпост" в╕н знайшов конверт, п╕дписаний Аб╕гель Штраус. Його серце шалено забилося в грудях. Захар╕й поставив газету на ст╕л ╕ прийнявся розр╕зати конверт. Всередин╕ лежав жовтий лист паперу, розписаний чорнильною ручкою.
Шановний ,Захар╕ю Спенсере,
Вибачте, що турбую вас. Пишу, щоб переконатися, що з вами все гаразд. З нашо╖ останньо╖ зустр╕ч╕ минуло багато часу ╕ я не отримала в╕д вас жодно╖ зв╕стки.
Згораю в╕д нетерп╕ння, щоб прочитати ваш роман. Напиш╕ть мен╕. Чекаю в╕дпов╕д╕. Якщо ви не надто зайнят╕, хочу запросити на святкову вечерю в день Святого Патрика. Можете привести вашу с╕м'ю ╕ друз╕в. Я живу у особняку на Лейкер-стр╕т 17.
Сердечно ваша , Аб╕гель Штраус.
P . S . Захоп╕ть з собою вашу книгу.
-- Неможливо, - пробурмот╕в Захар╕й. - Х╕ба дворецький не пов╕домив, що я приходив до не╖?
М╕стер Спенсер глянув на календар. Сьогодн╕ ж день святого Патрика! Отже, сьогодн╕ в╕н зустр╕неться з Аб╕гель. Щоб скоротати час, ц╕лий день Захар╕й пров╕в у сво╓му каб╕нет╕, друкуючи нов╕ стор╕нки роману. Його пальц╕ шалено вистукували по клав╕шам друкарки. В╕д думки про зустр╕ч ╕з Аб╕гель натхнення так ╕ розпирало його з середини. Коли м╕стер Спенсер оговтався, то сонце вже заходило за обр╕й.
Захар╕й одягнувся ╕ прихопив ╕з собою парасольку.
-- Кудись посп╕ша╓ш? - запитала його з в╕тальн╕ Барбара.
-- Сьогодн╕ день Святого Патрика. П╕ду прогуляюся. - пояснив Захар╕й.
-- Разом ╕з сво╖м романом? - запитала Барбара.
-- Раптом прийдуть до голов╕ св╕ж╕ думки. До реч╕, - в╕н простягнув дружин╕ дв╕ст╕ долар╕в, - виручив за продан╕ опов╕дання. Купиш дещо соб╕ ╕ Френков╕.
-- Ого! - Барбара вирячила оч╕. - Останн╕м часом ти став плодовит╕ше працювати. Що трапилось?
-- Н╕чого, - Захар╕й усм╕хнувся ╕ об╕йняв Барбару. - Просто я люблю свою с╕м'ю.
-- Гаразд, ╕ди, - промовила ж╕нка. - Сильно не пий.
Захар╕й вдихнув веч╕рн╓ пов╕тря ╕ д╕йшов до автобусно╖ зупинки. На вулиц╕ накрапав невеликий дощ. В╕н розгорнув свою парасольку, доки не п╕д'╖хав автобус. Коли машина зупинилася б╕ля зупинки, м╕стер Спенсер зайшов всередину ╕ ус╕вся на задн╓ сид╕ння б╕ля в╕кна. Автобус рушив.
Захар╕й вдивлявся у темне в╕кно, як раптом до нього прис╕ла д╕вчина у б╕лому вес╕льному платт╕. Це була Салл╕.
-- Скучив за мною? - вона доторкнулася до його право╖ руки ╕ Захар╕й в╕дчув холодне поколювання.
-- Якого б╕са, - вимовив в╕н ╕ озирнувся. Неподал╕к в╕д нього др╕мав бездомний. Задня частина автобуса була порожньою. Спереду сид╕ло к╕лька п╕дл╕тк╕в ╕ ж╕нок. В╕н обернувся до Салл╕ ╕ запитав: "Чого тоб╕ треба?"
-- Згадала часи, коли у нас був маленький далматинець з см╕шними чорними вушками.
-- Так, пам'ятаю, - на обличч╕ Захар╕я з'явилась ледь пом╕тна усм╕шка. - Його звали Плуто.
-- Шкода, що його тепер нема╓ з нами, - вимовила Салл╕.
-- Якби ти тод╕ не виб╕гла за ним. Та вантаж╕вка збила вас обох.
-- Я не могла залишити Плуто в небезпец╕.
-- Я знаю. Тому не серджуся на тебе.
-- Може вийдемо ╕ прогуля╓мось веч╕рн╕м Гренв╕лем? Зда╓ться, нав╕ть дощ перестав накрапати.
-- Не можу. Я маю зустр╕тися ╕з Аб╕гель.
-- Отже, ти вир╕шив все-таки трахнути ту шатенку?
-- Салл╕! - вигукнув Захар╕й ╕ замовк. Дек╕лька людей насторожено озирнулися назад. Коли вони перестали дивитися в його сторону, в╕н продовжив розмову. - Ти ж розум╕╓ш, що все це якась н╕сен╕тниця ╕ ми не можемо отак б╕льше бачитись.
-- А тоб╕ не зда╓ться, що це ти не хочеш мене в╕дпускати?
-- Звичайно, н╕. Та х╕ба це погано, що ми можем так сп╕лкуватись.
-- Це недобре. Ти перестав пити п╕гулки.
-- Таблетки - це лише вигадка. Вони мен╕ не допомагають, а лише притуплюють м╕й мозок.
-- Нав╕ть якщо так, невже ти не розум╕╓ш, що я вже померла? Салл╕ лише голос в тво╖й голов╕. Вона мертва.
-- Та, що ти таке говориш, дорогенька. Звичайно ти не мертва. Ось ми розмовля╓мо разом.
-- Я намагаюсь догукатися до тебе, але ти не чу╓ш. - Салл╕ розс╕ялася, наче димка ╕ Захар╕й залишився сид╕ти один.
Автобус п╕д'╖хав до к╕нцево╖ зупинки. На вулиц╕ почався справжн╕й ливень з градом. Захар╕й був щасливим, бо недарма прихопив з╕ собою парасольку. А в╕н не хот╕в, щоб Аб╕гель побачила його неохайним.
П╕днявшись нагору, м╕стер Спенсер д╕йшов до територ╕╖ ма╓тку. Вх╕дна брама була прикрашена зеленими стр╕чками. Вони розв╕валися п╕д д╕╓ю сильного в╕тру ╕ дек╕лька з них злет╕ли вгору. Двер╕ прикрашав духмяний в╕нок, зроблений з р╕зних трав. Трич╕ постукавши, двер╕ в╕дчинились, але на пороз╕ стояв не дворецький, а Аб╕гель.
-- Ласкаво просимо! - урочисто вигукнула ж╕нка. Вона була удягнута в святкову сукню. ╥╖ шию прикрашало б╕ле намисто.
Захар╕й ступив в д╕м, ╕ Аб╕гель допомогла йому зняти пальто. М╕стер Спенсер озирнувся. Попереду були сходи, як╕ вели нагору. Коридор був прикрашений зеленими кульками. Повернувши праворуч, вони зайшли до зали. Стелю прикрашала велика люстра. На стол╕ з б╕лою скатертиною знаходились р╕зн╕ страви: салати, жарена качка, бутерброди, яблучний пир╕г, тощо. Поруч були розставлен╕ дерев'ян╕ ст╕льц╕. К╕мнату прикрашав кам╕н з червоно╖ цегли. Пол╕на потр╕скували ╕ шип╕ли. Зала була порожньою.
-- А де ж решта гостей? - запитав Захар╕й.
-- М╕й чолов╕к по╖хав на два тижн╕ в Лас-Вегас, - промовила Аб╕гель. Батьки в╕дпочивають в Аризон╕, тому не зможуть при╖хати. Я думала, що ви приведете когось ╕з собою.
-- Я хот╕в, але мо╖ теж вир╕шили залишитись в непогоду дома, - промовив Захар╕й. - А як же ваш дворецький? Х╕ба в╕н не буде вечеряти з нами?
-- Який дворецький? - не зрозум╕ла Аб╕гель.
-- М╕стер Рел.
-- Не знаю про кого ви говорите. Тут живу лише я ╕ м╕й чолов╕к.
-- Он як. - обличчя у Захар╕я збл╕дло, в╕д думки, що в╕н говорив нев╕домо з ким.
Дощ на вулиц╕ посилився. Капл╕ задр╕бот╕ли по в╕кну. Аб╕гель встала ╕ прикрила штори.
-- Чого вам накласти? - запитала ж╕нка. - Пропоную ф╕рмову качку, запечену в духовц╕. Я з нею провозилася п╕вдня, поки вона зготувалася, тому ви мусите спробувати хоча б шматочок.
-- Неодм╕нно, - Захар╕й в╕др╕зав н╕жку качки ╕ поклав до тар╕лки. Також в╕н наклав соб╕ трохи варено╖ картопл╕ та салату. Смакуючи страви, в╕н продовжив розмову. - Аб╕гель розкаж╕ть, як вам живеться в м╕ст╕. Як вам Гренв╕ль?
-- Це тихе чудове м╕сто. Якщо чесно тут живуть довол╕ мил╕ люди. Мен╕ подоба╓ться жити в цьому м╕ст╕.
-- Я заходив до м╕сцево╖ б╕бл╕отеки, але про вас там н╕коли не чули.
-- Я забула вам пов╕домити, що мене ще не затвердили на м╕сце б╕бл╕отекара. Мабуть папери на мо╓ м╕сце ще не готов╕. Мене попередили, що потр╕бно почекати к╕лька дн╕в.
-- Зрозум╕ло.
-- Ви принесли те, що я просила? - запитала Аб╕гель.
-- Так. - Захар╕й д╕став недодрукований роман ╕ подивився на м╕с╕с Штраус. ╥╖ оч╕ палали, коли вона глянула на книгу. - Дозвольте спитати, що вас так зац╕кавило, адже у св╕т╕ ╕снують тисяч╕ книг.