-- Мен╕ н╕коли ран╕ше не доводилось познайомитись з письменником в╕ч-на-в╕ч. Невже це не захоплююче?
-- Розум╕ю, - в╕дпов╕в Захар╕й. - Але я не показую незак╕нчених твор╕в, доки не допишу, якщо це не ма╓ важливого значення.
-- Х╕ба ми не можемо в╕д╕йти в╕д цього правила? - запитала Аб╕гель.
В╕д цих сл╕в все нутро у Захар╕я стиснулось. В╕н в╕дчув дискомфорт. Внутр╕шн╕й голос кричав, що це небезпечно. Але м╕стер Спенсер сприйняв це, як звичайне хвилювання. В╕н простягнув пачку папер╕в в тенд╕тн╕ руки Аб╕гель. В╕н пом╕тив, що на ╖╖ пальцях не було обручки, але вир╕шив об╕йтися без допит╕в.
" Можливо вони ще неодружен╕ або вона зняла його, щоб не муляв на пальц╕? Х╕ба це так важливо? Це всього лише параноя. "
Поки Захар╕й вечеряв, Аб╕гель обережно розгорнула першу стор╕нку ╕ вголос прочитала: "Ви справд╕ хочете поринути в цю ╕стор╕ю? Тод╕ вс╕дайтеся зручн╕ше, бо на вас чека╓ тривалий шлях кр╕зь безк╕нечн╕ простори."
-- Кращого початку й не придумати, - промовив Зак з ╕рон╕╓ю в голос╕.
-- Ви недооц╕ню╓те св╕й роман, - вимовила Аб╕гель.
-- Як ви можете таке казати, якщо нав╕ть його не прочитали?
-- Можливо ╕нту╖ц╕я. Ось допишете ╕ тод╕ можна буде ц╕лком висловити свою думку. Ви вже зна╓те, який буде ф╕нал?
-- Знаю, але вам не скажу, - сказав Захар╕й.
-- Як забажа╓те. - Аб╕гель усм╕хнулася.
Заку на мить здалося, що в ╖╖ усм╕шц╕ щось приховано. За довг╕ роки спостер╕гання за людьми Захар╕й пом╕тив, що на обличч╕ це читалося, як брехня. Можливо йому це т╕льки здалося. М╕с╕с Штраус пом╕тила занепоко╓н╕сть Захар╕я. Вона встала ╕ сказала: "Побудьте тут, а я зараз принесу чай.", залишивши чолов╕ка наодинц╕.
Раптом навпроти Зака з'явилася Салл╕. Вона п╕дперла руками голову ╕ запитала: "Невже ти в╕ддав найц╕нн╕ше перш╕й незнайом╕й ж╕нц╕?"
-- Аб╕гель не незнайомка, - заперечив Захар╕й. - Я дов╕ряю ╖й.
-- Дов╕рив р╕к кроп╕тко╖ прац╕ ц╕й хвойд╕?
-- Замовчи! - кр╕зь зуби проц╕див Зак. - Це лише розписан╕ шматки паперу. До того ж роман ще недописаний.
-- Ти так кажеш, бо хочеш трахнути ╖╖!
На обличч╕ Захар╕я з'явився нервовий т╕к. В╕н хот╕в щось сказати, але з нього вирвалося лише звук, схожий на мукання. Його руки почали труситись. Через дек╕лька хвилин прийшла Аб╕гель, ╕ Салл╕ розчинилася в пов╕тр╕. Зак спробував заспоко╖тись, глибо вдихаючи пов╕тря.
-- З вами все гаразд? - занепоко╖лась Аб╕гель. - Я чула голоси з кухн╕.
-- Все в порядку, - запевнив ╖╖ Зак. - Я просто роздумував вголос.
Ж╕нка поставила дв╕ порцелянов╕ чашки на ст╕л ╕ розр╕зала яблучний пир╕г.
-- Як вам будинок? - запитав Захар╕й ╕ запхав шматок пирога до рота.
-- Непогано, - промовила Аб╕гель. - Садиба д╕сталася майже за безц╕нь в╕д спадко╓мця ма╓тку. Всередин╕ вже був зроблений ремонт, прийшлося т╕льки вимести тонну пилюки. Все тут нагада╓ про стар╕ часи. Подив╕ться т╕льки на цей персидський килим б╕ля кам╕на, на старий годинник з зозулею, на портрети. Ви не зна╓те чи╖ вони?
Захар╕й вдивився в портрет ╕ побачив суворе обличчя графа. Його обличчя було зморшкувате, в╕н мав худ╕ вилиц╕, голову прикрашала с╕ра перука. Його оч╕ загрозливо дивились на Зака ╕ письменник в╕дв╕в погляд в╕д картини.
-- Це В╕льям Грен, - сказав м╕стер Спенсер. - В╕н був власником ма╓тку. Якщо мен╕ не зраджу╓ пам'ять, у нього не залишилось спадко╓мц╕в, а будинок пусту╓ вже дв╕ст╕ рок╕в. Хто ж тод╕ продав вам будинок?
-- Я його н╕коли не бачила цю людину, - призналася Аб╕гель. - Ми з ним листувалося, а п╕сля п╕дписання папер╕в погодились на виг╕дних умовах пере╖хати сюди. Ми завжди д╕яли через посередник╕в.
-- Отже, з самого початку ви не планували селитися до Гренв╕ля. Виг╕дна пропозиц╕я щодо продажу ма╓тку змусила пере╖хати вас сюди.
-- Це не зовс╕м так, бо ми з чолов╕ком вже давно хот╕ли пере╖хати в тихе м╕стечко. Гренв╕ль виявився саме тим м╕сцем.
-- А ваш та╓мний листувальник не розпов╕дав вам легенду, зв'язану з цим ма╓тком? Звичайно ж не розпов╕в, його ц╕кавили лише грош╕. Хто зна╓, може в╕н взагал╕ не волод╕в цим будинком.
-- Що ви таке говорите? - засумн╕валась Аб╕гель. - Якщо ви про документи, то все зроблено по закону.
-- Та я маю на уваз╕ не це.
Захар╕й розпов╕в про траг╕чну долю графа та його с╕м'╖. Аб╕гель уважно вислухала його ╕стор╕ю, не перебиваючи. На жахливих моментах вона затуляла руками вуста, а в ╖╖ очах читався страх. Коли м╕стер Спенсер зак╕нчив свою розпов╕дь, Аб╕гель промовила: "Не можу пов╕рити, що в такому чудовому м╕сц╕ в╕дбулися так╕ жахлив╕ реч╕! Це якийсь злий рок."
-- Говорять, що привиди ╕ дос╕ бродять коридорами ма╓тку, - попередив Захар╕й. - Я не намагаюсь вас налякати, пов╕рте. Краще б вам швидше покинути буд╕влю.
-- Що ви таке говорите? - запан╕кувала Аб╕гель. - Куди ж я по-вашому п╕ду? Ми з чолов╕ком витратили останн╕ заощадження на цей ма╓ток.
-- Мен╕ шкода, але я ще раз повторюю: зло пересл╕ду╓ це м╕сце.
Аб╕гель лише скрутно похитала головою.
-- Що ж мен╕ вже час... - сказав Захар╕й, п╕дн╕маючись з-за стола.
-- Почекайте, - Аб╕гель схопила його за руку. В╕д холодного дотику ╖╖ долон╕ м╕стер Спенсер в╕дчув насолоду. - П╕сля всього що ви розпов╕ли, як я тепер залишусь одна в будинку, повному привид╕в?
-- Не знаю, - промовив Зак ╕ спробував зв╕льнитись, але холодна рука тримала його в м╕цних лещатах.
-- Не йд╕ть! Залиштеся! Всього на одну н╕ч! - благала ж╕нка.
-- Не можу. - в╕дпов╕в Захар╕й. - Дома мене чека╓ с╕м'я. Що про мене подума╓ дружина?
-- Розум╕ю. - кивнула Аб╕гель. - Що ж ╕д╕ть, але приход╕ть завтра.
-- Не зрозум╕в? - з╕ниц╕ Захар╕я розширились в╕д здивування. - Завтра я збирався написати к╕лька, а може к╕льканадцять стор╕нок свого роману. Решту книги я залишу вам для читання.
-- Ви можете прийти ╕ писати тут, - сказала Аб╕гель.
-- Що? - Захар╕й не пов╕рив сво╖м вухам.
-- Хочете, я буду платити вам за послуги?
-- Звичайно н╕! В╕рн╕ше - справа не в грошах!
-- Що ж тод╕ ваш стриму╓? Х╕ба в вашому ремесл╕ ╓ щось соромливе? Та╓мнича ╕ тиха атмосфера ма╓тку могла б вас надихнути на написання чогось захоплюючого.
-- Я подумаю, - вимовив Захар╕й ╕ Аб╕гель в╕дпустила його руку.
-- До зустр╕ч╕, - ж╕нка проводила м╕стера Спенсера ╕ зачинила за ним вх╕дн╕ двер╕.
Коли Захар╕й ступив к╕лька крок╕в по брукован╕й дор╕жц╕, в╕н ненароком озирнувся в сторону будинка. На одному з верхн╕х поверх╕в чолов╕к пом╕тив в╕кно з ув╕мкненим св╕тлом. На нього дивився силует маленько╖ д╕вчинки. Захар╕ю здалося, що д╕вчинка п╕дморгнула ╕ помахала рукою йому на прощання. Малоймов╕рно, що це була Аб╕гель. До того ж силует був маленьким. Видовище тривало лише мить. Коли Зак моргнув наступного разу, силует зник ╕ св╕тло погасло. Можливо йому все це лише здалося. Тим неменше м╕стер Спенсер пришвидшив крок, а пот╕м перейшов на б╕г. Темн╕ стовпи дерев проносились в нього перед очима. Н╕, в╕н б╕льше н╕коли не вернеться в той клятий ма╓ток, просякнутий привидами! Проте скоро йому належало туди повернутись.
* * *
Всю наступну н╕ч Захар╕ю снилися кошмари. В╕н б╕г по пшеничному полю. Н╕чне небо було ус╕яне з╕рками. Жовтий м╕сяць гойдався в ╓хидн╕й усм╕шц╕. Позаду його пересл╕дувала маленька д╕вчинка. Вона божев╕льно реготала. Серед високо╖ пшениц╕ можна було пом╕тити ╖╖ мак╕вку. Зак б╕г з ус╕х сил, але з кожним кроком рег╕т ставав голосн╕шим. Раптом нев╕дома сила збила його з н╕г ╕ в╕н потонув серед густих паростк╕в пшениц╕. Щось навалилося на Захар╕я ╕ заважало йому дихати. В╕н спробував закричати, але вийшов лише тихий стог╕н. Задихаючись Зак спробував вирватись ╕ прокинувся.
В╕н знову заснув за письмовим столом. На його прав╕й щоц╕ залишився в╕дбиток в╕д клав╕ш друкарсько╖ машинки. В н╕й був встромлений черговий листок паперу. Захар╕й так захопився друкуванням, що не пам'ятав, коли заснув. В його каб╕нет╕ був повний бедлам. По п╕длоз╕ були розкидан╕ з╕м'ят╕ лиски паперу, к╕лька пляшок з-п╕д пива, темна пляма розлито╖ кави, а поруч лежала б╕ла порцелянова чашка.