-- Але як це можливо !? - здивуванню Джона не було меж. - Ти теж ут╕к з Кенрайссела?
-- У тебе ще ╓ як╕сь сумн╕ви, що я тебе не знаю ? - м╕стер Стюарт поправив свого капелюха.
-- Хто ж ти такий ╕ що тут робиш ?
-- Я тв╕й друг дитинства. ╤ в мене виникли тут деяк╕ справи. Я працюю за дорученням.
Дев╕д об╕йняв Джона у м╕цн╕ об╕йми так, що той не м╕г пручатися.
-- Це якась плутанина. Ви вигляда╓те на дек╕лька десятк╕в старше за мене. Я зовс╕м вас не знаю, окр╕м того випадку у в'язниц╕.
-- Воно й не дивно. Ус╕м, хто потрапля╓ у Кенрайссел стирають пам'ять.
-- Чому ж ти усе пам'ята╓ш?
-- Я не просто так опинився у в'язниц╕. Мене попросили тебе витягнути з Кенрайсселу.
-- Он як! Зна╓те, що, Дев╕де, тут на вулиц╕ занадто холодно, можливо ви зайдете до мо╓╖ осел╕. Я думаю, що Мер╕ тепло вас прийме, як нашого гостя. Там ми могли б усе детальн╕ше обсудити.
-- Це було б чудово, але на жаль я вже забронював номер в готел╕. Не розпов╕дайте Мер╕, що бачили мене. Тим паче мен╕ краще не з'являтися у вашому дом╕, пов╕рте мен╕ на слово. Мен╕ довелося покинути свою с╕м'ю, але я дос╕ сумую за ними. - оч╕ Дев╕да заблищали.
-- Отже, ви були чолов╕ком Мер╕? - запитав Джон.
-- Можна й так сказати.
-- Н╕коли не п╕зно повернутись назад.
-- Не думаю, що це хороша ╕дея.
-- Гаразд, але чи можемо ми ще побачитись завтра?
-- Звичайно, що так. Я буду чекати тебе у салун╕ зранку.
З цими словами вони роз╕йшлися. Ця дивна зустр╕ч надовго закарбувалася у Джона в голов╕.
* * *
Зранку у чолов╕ка ще трохи паморочилась голова ╕ почував в╕н себе довол╕ погано. П╕сля вчорашньо╖ зустр╕ч╕ Джон довго не м╕г заснути вноч╕ ╕ дос╕ думав, що це якийсь злий жарт. Чому Дев╕д покинув свою с╕м'ю заради порятунку якогось н╕кчемного в'язня? Йому варто було розпов╕сти усе Мер╕, але вона ще дос╕ м╕цно спала, тому Джон вир╕шив в╕дкласти ╖хню розмову на пот╕м. Щось всередин╕ не давало Джонов╕ спокою, тому чолов╕к в╕дправився до салуна, де його вже чекав м╕стер Стюарт.
-- Кажете я - Джон См╕т? - мандр╕вник п╕д╕йшов до столика, де сид╕в Дев╕д.
-- Саме так! - в╕дпов╕в той. - Я бачу ти вже приходиш до тями.
-- Ви зна╓те Мер╕ теж так називала мене Джоном См╕том.
-- Я знаю, чудово це знаю.
-- Ось лишень зрозум╕ти, що це за людина цей м╕стер См╕т.
-- Неважливо, що ви за людина. Головне завжди залишатися собою.
-- М╕стере Стюарт скаж╕ть, що вам в╕домо про Мер╕?
-- Ми ран╕ше жили разом, а пот╕м мен╕ довелось покинути ╖╖ д╕м.
-- Що пов'язувало вас разом?
-- Ми кохали один одного до нестями. Але в один день наш шляхи роз╕йшлися.
-- Що трапилось?
-- Досить запитань! - гр╕зно вигукнув Дев╕д. - Я розум╕ю, що ти розгублений, але не варто переходити межу. Тоб╕ краще триматись в╕д Мер╕ подал╕. Я не ревную, а лише попереджаю. ╥╖ бажання вбити тебе може повернутися знову.
-- М╕стере Стюарте, поясн╕ть мен╕ нарешт╕, що в╕дбува╓ться ╕ чому ви в╕дправили мене сюди?
-- Тут ти у безпец╕. Я лише виконую доручення ╕ не можу розголошувати та╓мниц╕, бо в ╕ншому випадку вони вб'ють мою с╕м'ю. Тепер ти тямиш, що в╕дбува╓ться ?!
-- Я все зрозум╕в Дев╕де. Якщо ми вже зак╕нчили нашу розмову, я мушу йти до доктора Джексона. В╕н допоможе мен╕ позбутися мо╖х хрон╕чних псих╕чних розлад╕в.
-- Розкажи про це детальн╕ше. - наполягав Дев╕д, угамувавши св╕й гн╕в.
-- Я приймав експериментальн╕ л╕ки, як╕ допомогли б мен╕ стати на ноги п╕сля того випадку у в'язниц╕. Препарат став вза╓мод╕яти з додатковими речовинами в мо╓му т╕л╕, внасл╕док чого в мене з'явились запаморочення ╕ дивн╕ в╕дчуття. Можливо я божевол╕ю, але деколи мен╕ зда╓ться, що з браслета вилива╓ться блакитне сяйво.
-- Це не д╕я браслета, - запевнив Дев╕д. - Блакитне сяйво - це тв╕й дар, який ти отримав внасл╕док одного ╕нциденту.
-- ╤ що це за дар? - зац╕кавився Джон.
-- З часом д╕зна╓шся. Я п╕ду з тобою. ╤ зна╓ш, що, Джоне, досить цих формальностей можеш звертатися до мене на ти.
Л╕кар чекав ╖х дома за чашечкою м╕цного чаю. Коли вони зайшли дво╓, в╕н був здивований появою нового гостя у власному дом╕.
-- Познайомтесь, це м╕й знайомий м╕стер Стюарт, - люб'язно прив╕тав його Джон.
-- Я звичайно радий так╕й зустр╕ч╕, але вам не обов'язково було приходити сюди вдвох, - в╕дпов╕в м╕стер Джексон.
-- Так, проте мен╕ ц╕каво, як ви будете робити цю операц╕ю! ╤ з чого ви взяли, що Джон хворий? -запитав Дев╕д.
-- Розум╕╓те м╕стере Стюарт, Джон був важко хворий ╕ не м╕г ходити, але ми заключили з ним пар╕ ╕ я вв╕в йому експериментальн╕ л╕ки. Вони допомогли Джонов╕ стати на ноги, але викликали чимало негативних ефект╕в. Проте я знайшов спос╕б, як остаточно ╖х позбутись.
-- Розум╕╓ш, Дев╕де, сер Чарльз пров╕в багато рок╕в навчаючись у Оксфорд╕, тому я ц╕лком ╕ повн╕стю йому дов╕ряю, - пояснив Джон.
-- Але це не поясню╓ той факт, що ви, л╕карю, змогли п╕дняти на ноги людину, яка ось-ось мала стати ╕нвал╕дом! - м╕стер Стюарт був у гн╕в╕. - Медицина вашого часу не може бути наст╕льки розвинута, щоб робити так╕ дива. Тож сер Чарльз признавайтесь хто ви ?
-- А ви не дурень, м╕стере Стюарт! - в очах л╕каря промайнуло с╕ре сяйво. В цей момент його т╕ло перетворилось на густу с╕ру масу, яка ривками почала насуватися на гостей.
-- Бережись! - Дев╕д встиг в╕дштовхнути Джона ╕ обидва попадали на п╕длогу.
Густа с╕ра маса оточила ╖х з╕ вс╕х бок╕в. Вона хвилею накинулася на сво╖х жертв. М╕стер Стюарт встиг д╕стати п╕столет ╕з кобури. Коли с╕ра хвиля нависла над ними, Дев╕д вистр╕лив ╕ перетворив масу на купку попелу.
-- Що за чорт╕вня тут в╕дбува╓ться? - Джон лише здивовано кл╕пав очима. - Ти т╕льки що його вбив!
-- В╕н уже був мертвий. - Дев╕д встав на ноги ╕ почав уважно переглядав м╕кстури, як╕ стояли на полицях. - Зна╓ш, Джоне, багато з цих речовин виглядають п╕дозр╕ло ╕ мен╕ важко визначити ╖х склад, але я з впевнен╕стю скажу, що в багатьох м╕кстурах була сама справжня отрута.
-- Отже м╕стер Джексон хот╕в мене отру╖ти!
-- Н╕, я думаю, що це був якийсь галюциногенний препарат, щоб перетворити тебе на слухняну ляльку. Але тв╕й дар виявився сильн╕шим. В╕н намагався подолати заразу, що потрапила в тв╕й орган╕зм. Це поясню╓ тво╓ самопочуття. Якщо тв╕й орган╕зм бореться, скоро галюциногенний ефект ма╓ пройти.
-- Який жах! ╤ нав╕що йому потр╕бно було мене п╕дкорювати?
-- Можливо ця ╕стота в╕дчула позаземну технолог╕ю - тв╕й браслет ╕ зрозум╕ла, що ти можеш стати ╖м у нагод╕, перетворивши на слухняного раба.
-- ╥м? В╕н був не один?
-- Не думаю, що один. Тому треба зав╕тати до трунаря, дещо розв╕дати.
-- Ось це ти ╕ назива╓ш сво╖ми справами? Заради цього ти сюди при╖хав?
-- Майже. А ще мене просили приглянути за тобою. Деяк╕ под╕╖ в мо╖й голов╕ почали складатися в моза╖ку.
Вони вийшли на вулички м╕стечка ╕ по дороз╕ зав╕тали до трунаря. В╕н заявив, що доки тут працю╓, ще н╕хто не вмирав, тому його б╕знес чека╓ крах. Дев╕ду здалося це дивним, що за весь час н╕хто нав╕ть не загинув в╕д кул╕ у лоб╕, вже не кажучи про нещасний випадок. Все ж таки це Дикий Зах╕д!
-- Я зрозум╕в! Ха-ха-ха! Наск╕льки це було очевидним, - Джон перев╕в погляд на м╕стера Стюарта. - Н╕хто не загинув, бо вони не могли загинути. Б╕льш╕сть з них уже не люди, як л╕кар Джексон. Питання як ╖х визначити.
-- Зда╓ться вони сам╕ нас знайшли, - промовив Дев╕д.
З ус╕х околиць збирався натовп людей. Вони щ╕льним к╕льцем обступили Дев╕да ╕ Джона. Шлях╕в до в╕дступу не лишалося. К╕льце стискалося все б╕льше ╕ нов╕ люди п╕дходили до скупчення. На мить к╕льце розсунулось ╕ мандр╕вники побачили шерифа, який просувався кр╕зь натовп верхом на кон╕.
-- Що тут в╕дбува╓ться? - запитав в╕н.
-- Ц╕ дво╓ порушують порядок, - загукали т╕, що тримали ╖х в к╕льц╕.