Вмившись холодною водою, Захар╕й прийшов до тями. В шафц╕ над дзеркалом в╕н знайшов таблетки в╕д м╕грен╕. Наступним його кроком було наведення порядку у комор╕. Справившись ╕з завданням, Зак п╕д╕йшов до холодильника ╕ знайшов там шматок зап╕канки. В╕н не став його роз╕гр╕вати ╕ проковтнув у холодному вигляд╕. П╕сля сн╕данку Зак в╕дправився до "Веселого пон╕". Але на цей раз ц╕кавила його не випивка.
В╕дчинивши двер╕, м╕стер Спенсер пом╕тив, що бар був порожн╕м. Дев╕д стояв за барною ст╕йкою ╕ протирав пивн╕ кухол╕.
-- Прив╕т, Заку! Як пожива╓ш? - запитав бармен щойно Захар╕й зайшов усередину.
-- Почуваюся кепсько, - в╕дпов╕в письменник. - Всю н╕ч мучили жахи.
-- Ясно. В такому раз╕ тоб╕ дв╕ по п'ятдесят налити?
-- Та я прийшов не за цим, - Зак заперечливо махнув рукою. - Мен╕ поговорити треба.
-- Розпов╕дай.
-- Ти пам'ята╓ш ту незнайомку Аб╕гель Штраус?
-- Про кого ти? - не зрозум╕в Дев╕д.
-- Досить придурюватись. Ти сам чудово розум╕╓ш про кого йдеться мова. Я д╕знався багато нового про не╖.
-- ╤ що ж ти д╕знався? - запитав Дев╕д з усм╕шкою на обличч╕.
-- Я вияснив, що Аб╕гель поселилася разом ╕з сво╖м чолов╕ком на Мертвому пагорб╕.
-- Ти мене роз╕гру╓ш? Те м╕сце треба обходити десятою дорогою.
-- Це не роз╕граш! Якийсь тип продав ╖м ту д╕лянку. Все це довол╕ дивно.
-- ╤ що було дал╕?
-- Вчора Аб╕гель прислала мен╕ листа ╕ запросила на святкову вечерю. Звичайно я погодився. Як виявилось в будинку окр╕м не╖ н╕кого не було. Принаймн╕ вона так сказала. Аб╕гель розпов╕ла, що ╖╖ чолов╕к в╕дправився на два тижн╕ в Лас-Вегас, але н╕ к╕льця, н╕ сл╕ду в╕д нього я не пом╕тив.
-- Отже вона бреше. Заку, як можна бути таким сл╕пим? Аб╕гель запала на тебе. Вся ця ╕стор╕я з чолов╕ком лише прикриття. Може вона та╓мний агент, який працю╓ на М╕-6?
-- Досить дурних жарт╕в! Все це дурниц╕ по зр╕внянню з тим, що я зараз розпов╕м. П╕сля того, як я розпов╕в ╖й легенду про ма╓ток ╕ запевнив, що це згибле м╕сце, Аб╕гель благала мене залишитись з нею. Я ╖й в╕дказав, а вона запевнила, що я можу приходити до не╖ кожного дня ╕ писати. Уявля╓ш? Ще й об╕цяла доплачувати! Знайшла соб╕ персонального письменника.
-- Та вона геть по╖хала на книгах. Моя тоб╕ порада - тримайся подал╕ в╕д ц╕╓╖ божев╕льно╖!
-- Та вона тепер просто так в╕д мене не в╕дчепиться. До того ж я залишив ╖й св╕й недодрукований роман.
-- Забери у не╖ сво╖ папери ╕ б╕льше н╕коли не пхайся до ма╓тку. Чу╓ш? Н╕коли!
-- Х╕ба ж тоб╕ б на мо╓му м╕сц╕ не було ц╕каво д╕знатися б╕льше про незнайомку? Пол╕ц╕я не стане розбиратися, але я зможу дещо винюхати.
-- З тво╓╖ розпов╕д╕ я зрозум╕в, що не варто це дал╕ продовжувати. Не зрозум╕й мене неправильно, але я хвилююсь, що ця ж╕нка може звести тебе в могилу.
-- Напевно ти правий. Звичайно вона мало може причинити мен╕ шкоди, але дал╕ зв'язуватися з нею не потр╕бно. Я заберу сво╖ папери ╕ не буду дал╕ продовжувати наш контакт.
-- От ╕ молодець. Подумай краще про свою с╕м'ю, а не про божев╕льну незнайомку.
П╕сля об╕ду Захар╕й в╕дправився до ма╓тку, в якому жила Аб╕гель. Блакитне небо закривали ф╕олетов╕ хмари, тому Зак прихопив ╕з собою парасольку. По╖здка на автобус╕ здалася йому в╕чн╕стю.
Захар╕й п╕днявся на пагорб. Чорн╕ ворота були нап╕впрочинен╕. Ще з далеку в╕н почув ж╕ночий сп╕в. Аб╕гель стояла на п╕дв╕конн╕ третього поверху. ╥╖ оч╕ були заплющен╕. Мелод╕йним голосом вона сп╕вала:
Пташки мо╖, ви голуби,
Прийшла весна, вставай р╕ка!
Холодний ╕н╕й не губи,
Я та кого зима найшла...
╤ св╕тло сяючих з╕рок, небесна чорна гладь
Мене скор╕ш ви забер╕ть
У непроглядну темну даль!
Пташки мо╖, ви голуби,
Якщо дзв╕нок вже продзвен╕в,
╤ час мене не зупинив.
Не винна я, це в╕н зробив!
Н╕, треба щось зробити, бо вона в будь-яку мить може кинутись вниз! Захар╕й п╕д╕йшов до дверей ╕ спробував ╖х в╕дчинити. Вх╕д виявився зачиненим. Десь мають лежати запасн╕ ключ╕. В╕н обшукав все навколо, подивився п╕д килимком, нав╕ть зазирнув до л╕хтаря, що вис╕в поруч, але не знайшов ╖х. Зак здогадався, що розмовляти з Аб╕гель марно, в╕н може злякати ╖╖. З ус╕╓╖ сили чолов╕к навалився на двер╕. З розгону Зак спробував вибити ╖х плечем. Ненароком металевий к╕нець його парасольки ковзнув по дверях ╕ вони в╕дчинились. Не пов╕ривши диву, Захар╕й не став роздумувати, як це трапилось. В╕н якнайшвидше сп╕шив вгору по сходах. Через к╕лька хвилин в╕н вже в╕дчинив двер╕ з╕ значком "309". Аб╕гель стояла на п╕дв╕конн╕ в б╕лому платт╕, яке колихав в╕тер. Обережно Захар╕й обхопив ╖╖ за тал╕ю ╕ потягнув до себе. Неначе пушинка, ж╕нка впала до його рук. Сп╕в припинився. М╕стер Спенсер поклав Аб╕гель на л╕жко. Вона почала стогнати ╕ крутись. Неспод╕вано ж╕нка розтулила оч╕.
-- Як ви сюди потрапили? - сонним голосом вона.
-- Неймов╕рно, але парасолька в╕дчинила двер╕.
-- А магн╕тний замок. Якщо раптом не буде ключ╕в, вх╕д можна в╕дчинити металевим предметом, пров╕вши в потр╕бному м╕сц╕. Вам пощастило.
-- Вам не менше. Ще б трохи ╕ ви стрибнули б вниз. Ви хоч уявля╓те, яка тут висота?
-- Приблизно 4 метри.
-- Отож. Я побачив, що ви сто╖те ╕ сп╕ва╓те на п╕дв╕конн╕, тому миттю кинувся вас рятувати.
-- Як мило з вашо╖ сторони! - Аб╕гель зашар╕лась. - Нав╕ть не знаю чим в╕ддячити. Справа в тому, що ран╕ше я страждала на лунатизм. Останнього разу це було 5 рок╕в назад. Вноч╕ мене завжди обер╕гав чолов╕к. Перед в╕кном я ставлю таз води, щоб не випасти у в╕кно. Але вчора геть про це забула. Хто б м╕г подумати, що з╕ мною знову це може трапитись?
-- Будьте обережними. Краще лягайте спати на першому поверс╕ ╕ не забудьте про воду.
-- Я так ╕ зроблю. Ви прийшли нав╕дати мене? Де ваша друкарська машинка?
-- Я залишив ╖╖ вдома. Послухайте, я подумав...- На мить Захар╕й завагався. Невже я зовс╕м бездушна тварина? -...Два тижн╕. - зак╕нчив в╕н репл╕ку.
-- Не зрозум╕ла.
-- Лише два тижн╕ я буду нав╕дати вас, а пот╕м наш╕ шляхи роз╕йдуться. Зрозум╕йте, ви будете дал╕ читати мо╖ книги, але пот╕м ми не зможемо б╕льше зустр╕чатись. У мене ╓ власна с╕м'я. У вас ╓ чолов╕к, який вас коха╓. Пот╕м у вас з'являться д╕ти...
-- Ясно, можете не продовжувати, - промовила Аб╕гель.
-- Я прийду, коли буде сутен╕ти ╕ принесу друкарську машинку. Я зможу залишитись р╕вно до того моменту, поки ви спок╕йно не заснете. Пот╕м я п╕ду. Але ╓ одна умова. - Захар╕й п╕дн╕с вказ╕вний палець догори. - Я буду працювати в повн╕й тиш╕. Заходити до мене можна лише в крайньому випадку.
-- Я зг╕дна. - промовила Аб╕гель. - А тепер залиште мене одну в мо╖й спальн╕.
-- Авжеж.
Захар╕й вийшов ╕ зачинив за собою двер╕. Значок з номером похитнувся ╕ цифри перевернулись. Тепер "309" зм╕нились на "603". Н╕сен╕тниця якась. Просто зб╕г. Зак хот╕в у це в╕рити, але останн╕м часом зб╕г╕в стало занадто багато.
Коли на неб╕ з'явилась перша зоря, Захар╕й вже п╕дн╕мався на Мертвий пагорб. Бл╕дий м╕сяць визирав з-п╕д темних хмар. Аб╕гель в╕дчинила двер╕. Вона вид╕лила для Захар╕я одну з к╕мнат на першому поверс╕ поруч з╕ сво╓ю спальною. Також для письменника були приготовлен╕ бутерброди ╕ гарячий чай. Зак забув вже, коли дружина останн╕й раз так п╕клувалася про нього. В╕н пом╕тив, що Аб╕гель раху╓ письменництво працею, на в╕дм╕ну в╕д б╕льшост╕ людей на планет╕. Така турбота придала йому натхнення.