-- Добрий день, м╕стере Спенсере, - усм╕хнувся Патрик.
-- Добрий день, а для мене просто чудовий, - усм╕хнувся Захар╕й. - Я отримав сьогодн╕ гонорар. Одне з видавництв вир╕шило опубл╕кувати зб╕рку мо╖х опов╕дань.
-- В╕таю, - м╕стер Лайт потиснув його руку. - Як просува╓ться ваш роман?
-- Я вже написав б╕льшу частину. На жаль, я не прин╕с нових стор╕нок, бо в╕ддав ╖х ╕нш╕й людин╕.
-- Розум╕ю. Принесете наступного тижня.
-- Хочу вам сказати, що наступного в╕зиту не буде. Дякуючи вашим сеансам, я в╕дновив свою душевну р╕вновагу. У мене покращились в╕дносини з людьми, я почав б╕льше п╕клуватися про свою с╕м'ю. Думаю, що дружина рад╕╓ мо╖м досягненням.
-- Ви багато досягли, Захар╕ю, ╕ бажаю, щоб ви не втрачали цю планку. Чи можу я ще вам чимось допомогти?
-- Ми можемо поговорити, як чолов╕к з чолов╕ком?
-- Звичайно! Не хвилюйтесь. Н╕хто не збира╓ться вас осуджувати. Все залишиться в цих ст╕нах.
-- Останн╕м часом я познайомився з ж╕нкою. Не зрозум╕йте мене неправильно, але вона божевол╕╓ в╕д книг. Мен╕ подоба╓ться проводити час в ╖╖ оточенн╕. В книгах ця ж╕нка розум╕╓ться б╕льше, н╕ж будь-хто ╕нший в Гренв╕л╕. Але боюся, що вона закохалася в мене. Як мен╕ бути л╕карю?
-- Ви спали з нею?
-- Н╕коли.
-- Тод╕ все добре. Таке захоплення поясню╓ться тим, що вас об'╓днують сп╕льн╕ ╕нтереси - книги. Дайте зрозум╕ти ц╕й особ╕, що у вас ╓ с╕м'я ╕ у вас не може бути н╕чого серйозного. Однак ви можете залишитись друзями ╕ продовжувати сп╕лкуватись. Зм╕на атмосфери п╕де вам на користь. Але зрозум╕йте, м╕стере Спенсере, що ╖╖ захоплення вами може бути лише через книги, ╕ ви ще не до к╕нця вивчили цю ж╕нку. Вона зам╕жня?
-- Думаю, що н╕.
-- Як чолов╕к дам вам пораду - не роб╕ть дурниць. У вас п╕дроста╓ син, ви налагодили в╕дносини з дружиною. Чи варто втратити все заради незнайомки? Як правило, так╕ спалахи вза╓мно╖ любов╕ короткотривал╕. У вас з Барбарою багато рок╕в прожитого життя. Якщо будете д╕яти нерозважливо, можливо, що хлопчик виросте без батька, а дружин╕ прийдеться виростити сина самотужки. Роб╕ть висновки сам╕. Серце не завжди п╕дказу╓ нам в╕рн╕ шляхи.
-- Дякую, л╕карю.
-- Захар╕ю, вам справд╕ б╕льше непотр╕бна допомога? Чи варто кинути в╕зити, коли все-т╕льки почало налагоджуватися?
-- Все гаразд. Я вже п╕ду.
-- До побачення, Захар╕ю, ╕ нехай вас береже Господь.
Захар╕й повернувся додому, коли на вулиц╕ вже почало сутен╕ти. Вдома його чекала с╕м'я.
-- Як пройшов день? - запитала Барбара.
-- Чудово, - в╕дпов╕в Захар╕й. - В мене ╓ для тебе новина. Тоб╕ краще прис╕сти.
Коли Барбара с╕ла, Зак д╕став з кишен╕ гот╕вку.
-- Одне з видавництв опубл╕ку╓ зб╕рку мо╖х опов╕дань. Я вже п╕дписав папери. Сьогодн╕ прийшли грош╕. Мен╕ заплатили п'ять тисяч.
-- Ск╕льки? - ╓дине, що вимовила Барбара. Вона схопила пачку з грошима.
-- Тепер ми можемо соб╕ дозволити б╕льше. Френк п╕де до нормально╖ школи ╕ тоб╕ не доведеться п╕дробляти натурщицею у того н╕кчемного художника.
-- Це чудово! - скрикнула Барбара. - Але грошима буду розпоряджатися я.
-- Як забажа╓ш.
-- У мене теж ╓ сюрприз, але не такий при╓мний, як тв╕й.
-- Щось трапилось?
-- Френк захвор╕в. Я вже викликала л╕каря.
Захар╕й зайшов до к╕мнати сина. Хлопчик спав. На його чол╕ лежав холодний компрес. Почувши кроки, Френк розплющив оч╕.
-- Татку?
-- Це я синку. Як ти?
-- Погано. У мене гарячка. Мама каже, що я скоро одужа╓.
-- Якщо хочеш я п╕ду.
-- Залишся. Розкажи мен╕ одну з тих ╕стор╕й, що ти вм╕╓ш вигадувати.
Захар╕й вс╕вся зручн╕ше в кр╕сл╕ ╕ почав свою розпов╕дь: "Давним-давно в тридесятому корол╕вств╕ жив хоробрий рицар. ╤ ось одного дня в╕н вирушив..." Поки Захар╕й розпов╕дав казку, Френк заплющив оч╕ ╕ заснув. Йому снились сни про далек╕ корол╕вства, вогняних дракон╕в ╕ прекрасних принцес. Коли до к╕мнати зайшов л╕кар, Захар╕й вийшов. Щоб в╕двол╕ктись, в╕н с╕в за написання свого роману. Сьогодн╕ писати в╕н буде дома. Можливо, дружин╕ пригодиться його допомога.
Вечором Захар╕я розбудив шум. Хтось стукав в двер╕. Барбара м╕цно спала. М╕стер Спенсер одягнув халат ╕ вийшов глянути, хто потривожив його в такий п╕зн╕й час. У в╕чко в╕н побачив Аб╕гель. Захар╕й в╕дчинив двер╕.
-- Як я рада вас бачити! Коли ви не прийшли, я вже почала хвилюватись, що з вами щось трапилось! - голос ж╕нки тремт╕в.
-- Щось трапилось? - запитав Зак.
-- В ма╓тку хтось ╓, - серйозним тоном промовила Аб╕гель. - Я присягаюся, що чула, як хтось ходив в будинку, поки я знаходилась в сво╖й спальн╕. Я лежала в л╕жку ╕ не могла заснути. Мен╕ стало так страшно, що я не витримала ╕ в╕дправилася сюди. Можна сьогодн╕ переночувати у вас?
Це запитання збило Захар╕я з пантелику. З просоння в╕н не зм╕г придумати кращого вар╕анта, як пустити ж╕нку до свого дому. Чолов╕к д╕став матрац ╕ постелив пост╕ль у сво╓му каб╕нет╕.
-- Прошу вед╕ть себе тихо, - сказав Захар╕й. - У мене захвор╕в син. Я не зм╕г сьогодн╕ при╖хати, бо потр╕бен був сво╖й с╕м'╖.
-- Як жаль хлопчика. Але не хвилюйтесь - в╕н одужа╓.
-- Я знаю.
-- П╕сля вулиц╕ я сильно змерзла. Можете принести чаю?
-- Звичайно.
Через десять хвилин Захар╕й повернувся з двома кружками теплого чаю. Одну чашку в╕н в╕ддав Аб╕гель. М╕стер Спенсер прис╕в на п╕длогу ╕ зробив ковток. В╕н вир╕шив заварити м'ятний чай, щоб заспоко╖ти м╕с╕с Штраус.
-- Ви бачили хто ходив по ма╓тку? Це був привид? - запитав Захар╕й.
-- Кажу ж, я чула лише кроки, - в╕дпов╕ла Аб╕гель. - Але я впевнена, що в ма╓тку була не сама? Ви мен╕ в╕рите?
-- Авжеж. Не хвилюйтеся. Скоро все налагодиться.
-- Дякую за п╕дтримку, я н╕коли не забуду вашо╖ доброти. Чи не могли б ви досипати мен╕ ще цукру?
-- А ви солодко╖жка. Трьох ложок не задов╕льнить вас смак, - на сонному обличч╕ Захар╕я з'явились усм╕шка.
Через к╕лька хвилин в╕н повернувся з новою порц╕╓ю чаю.
-- Дякую, - прошепот╕ла Аб╕гель.
-- Будь-ласка, - промовив Захар╕й ╕ зробив к╕лька ковтк╕в з сво╓╖ чашки.
-- Я вже прочитала дек╕лька глав, - сказала Аб╕гель. - Хочете почути мою думку?
-- Мен╕ буде при╓мно почути ваш╕ висловлення.
Аб╕гель почала д╕литися сво╖ми враження в╕д книги, а Захар╕й пив чай ╕ слухав ╖╖ розпов╕дь. М╕сцями в╕н кивав ╕ см╕явся. Через п╕вгодини слова Аб╕гель стали туманними. Чолов╕к не пом╕тив, як його зморило на сон.
Прокинувся Зак серед ноч╕. В╕рн╕ше, його розбудив душ з холодно╖ води. Письменник розплющив сонн╕ оч╕ ╕ побачив образ Барбари, що стояв в дверях.
-- Вставайте голубки! - прокричала Барбара так, щоб ╖╖ почули на сус╕дн╕й вулиц╕.
Захар╕й п╕днявся з дерев'яно╖ п╕длоги ╕ подивився вб╕к. Отже, це був не сон. Аб╕гель ╕ справд╕ лежала поруч на застеленому матрац╕.
-- Люди добр╕! - вигукнула дружина. - Я р╕зне бачила в цьому житт╕. Але щоб р╕дний чолов╕к притягнув хвойду до сво╓╖ с╕м'╖... Поб╕йся Бога, Захар╕ю!
-- Це не те, що ти подумала, Барбаро! - заперечив Захар╕й. - Аб╕гель не хвойда. Вона прийшла переночувати, бо ╖й була страшно ╕ самотньо. Х╕ба не написано в Б╕бл╕╖: "Люби ближнього свого, як самого себе. Будьте ж милосердн╕, як ╕ Отець ваш милосердний!"
-- Що ж розкажи, як все було, добрий самаритянине, - попросила Барбара.
Зак розпов╕в, як пров╕в минулу н╕ч ╕ в к╕нц╕ додав: "Всьому винен чай. Даремно я всипав туди м'яти."
-- Не вм╕╓ш ти брехати, Захар╕ю, - промовила дружина. - Що за сл╕д в╕д помади на лоб╕?
-- Я поц╕лувала його на н╕ч, коли в╕н заснув, - сказала Аб╕гель. - Присягаюсь я не мала на думц╕ н╕чого дурного.
-- Ах ти шльондра блудлива! - Барбара схопила д╕вчину за коси ╕ вивела на дв╕р. - Щоб я не бачила тебе в мо╓му дом╕!
-- Це наш д╕м, - поправив Захар╕й.
-- А ти помовчи, хтивий чолов╕че! Вона молода ╕ красива, наче бутон троянди. Куди ж мен╕ до не╖! Я прогн╕вила Бога ╕ отримала кару за свою самовпевнен╕сть. Так мен╕ ╕ треба.