Поняття "кра╖на" чи "народ" стерлися з голови людства. Вс╕ ╕стоти, що населяли Нову Землю були р╕вними. На ц╕й планет╕ не ╕снувало в'язниць, бо перевелися т╕, хто вбивав ╕ крав або чинив ╕нш╕ правопорушення. Шк╕л також б╕льше не ╕снувало, бо вся ╕нформац╕я завантажувалася безпосередньо в мозок.
Кожна ╕стота була ╕дентиф╕кована ╕ заре╓стрована в систем╕ ╕з самого народження. Для вс╕х в середину т╕ла вводили наноробот╕в, як╕ п╕дтримували стан здоров'я. Таким чином в 37 тисячол╕тт╕ б╕льш╕сть людей доживало до 200 рок╕в, якщо вони залишалися т╕╓ю т╕лесною оболонкою, що ╕ при народженн╕. Серед молод╕ були популярн╕ новомодн╕ гаджети, як╕ омолоджували т╕ло ╕ робило його майже безсмертним. Дехто надавав перевагу "к╕борг╕зац╕╖". ╥хн╕й мозок пересаджували в нове штучне т╕ло, яке на вигляд не в╕др╕знялось в╕д натурального.
Вся ╕нформац╕я збер╕галась в цифровому або в╕ртуальному вигляд╕. Так╕ профес╕╖, як письменник або художник, вже були непотр╕бними, бо б╕льш╕сть культурного надбання за всю ╕стор╕ю людства було вже створено ╕ досить важким завданням стало створення чогось нового. Щось нове викликало в╕дразу. Вс╕м здавалося, що вони вже це бачили або це вже колись було створено. Якщо комусь потр╕бно було розважитись, вони погружались у в╕ртуальний св╕т. Там вони могли створювати реч╕, як╕ не уявиш на полотн╕ ╕ не опишеш словами. За культурним надбанням стежили арх╕вар╕уси. Вони збер╕гали древн╕ реч╕ в спец╕альних сховищах. ╤нформац╕я про ╖хню д╕ю та ╕стор╕ю можна в╕дшукати в систем╕ цифрового або в╕ртуального перегляду.
Згодом М╕сяць став непотр╕бним шматком каменю ╕ люди вир╕шили його знищити, бо в╕н б╕льше не приносив корист╕. Тепер все контролювалося технолог╕чним шляхом. Сонячну систему перебудували, щоб покращити процеси ╕снування ╕ забезпечити себе в╕д катастроф.
Головною владою став ВОРТЕКС. Вони контролювали ВСЕ. Завдяки ╖хн╕м досягненням люди почали п╕дкоряти час ╕ прост╕р. Експедиц╕╖ вирушали в минуле, щоб вивчити загадки древност╕. Один з вчених зробив карту 7 ступен╕в розвитку будь-яко╖ цив╕л╕зац╕╖. В╕н вважав, що людська раса сто╖ть на вершин╕ п╕рам╕ди матер╕ального св╕ту. Тепер на ╖хньому шляху було завдання в╕дкрити нов╕ вим╕ри та ╕нш╕ форми буття.
Дев╕д так захопився розпов╕ддю, що почав говорити про теор╕╖ Третьо╖ сторони, проксомитрон реальност╕ ╕ чому людство б╕льше не в╕рить в релятив╕зм. Науков╕ терм╕ни втомили Джона ╕ в╕н почав пропускати його тираду кр╕зь вуха. Нарешт╕ вони д╕йшли до пункту, де можна було по╖сти.
Коли вони зайшли в прим╕щення, Джон здивувався. В середин╕ не було н╕ стол╕в, н╕ при╓много запаху ╖ж╕. Перед подорожн╕ми стояли каб╕ни покрит╕ тисячами др╕бних трубок.
-- Щоб насититись достатньо зайти всередину ╕ система оц╕нить тв╕й орган╕зм. Пот╕м волокнист╕ передавач╕ дадуть тоб╕ поживн╕ речовини. Процес займе к╕лька хвилин. - пояснив Дев╕д.
-- Я що схожий на батарейку, щоб мене п╕дживлювали? - обурився Джон.
-- Зрозум╕ло, - промовив Дев╕д. - Ув╕мкнути ретро-режим!
Каб╕ни з присосками зникли, а на ╖х м╕сц╕ з'явились столи ╕ ст╕льц╕. Праворуч виникла барна ст╕йка. Зала наповнилася р╕зноман╕тними запахами ╖ж╕.
-- ╤ ув╕мкнути музику, - додала Аб╕гель. - Бо в ц╕й тиш╕ збожевол╕ти можна.
Появився музикальний оркестр. П╕ан╕ст почав вистукувати по клав╕шам. Згодом до нього при╓днався скрипач.
-- Ну не наст╕льки ж древню! - заперечив Джон. - Можна щось ╕з AC/DC?
Оркестр зм╕нився на музичний автомат. Рок залунав через колонки. Коли програма завантажилася до к╕нця, на стол╕ з'явилась б╕лосн╕жна скатертина, столов╕ прибори, дерев'яний паркет. До столика п╕д╕йшла руда д╕вчина з карими очима в розовому фартушку ╕ принесла меню. Джон розглед╕в веснянки на ╖╖ нос╕. Губи були намальован╕ малиновою помадою, що п╕дкреслював красу ╖╖ обличчя.
-- Все вигляда╓ так натурально! - захоплено вимовив Джон.
-- Мене звати Джес, - вклонилась д╕вчина. - Ось карта меню.
-- Дяку╓мо, - промовив Дев╕д. - П╕дходьте за к╕лька хвилин.
-- Зачекайте, Джес, - зупинив ╖╖ Джон. - Що ви можете запропонувати?
-- Пораджу ф╕рмовий яблучний пир╕г, - запропонувала Джес. - Для апетиту я можу принести склянку св╕жого лимонаду. А ще в нас ╓ соковит╕ жарен╕ крильця!
-- Нес╕ть все сюди! - погодився Джон.
-- Чудово! Я замовлю соб╕ б╕скв╕тний торт! - вигукнула Аб╕гель. А ще рататуй ╕ муску..масу..мусаку, ось.
-- Гаразд, - погодився Дев╕д. - Маленьк╕й лед╕ це з╕псу╓ ф╕гуру, але я сперечатись не буду. Тод╕ я скуштую греджо без додатк╕в.
Поки несли замовлення, Джон оглянувся навколо. На в╕кнах вис╕ли блакитн╕ ф╕ранки. За ст╕йкою бармен протирав бокали. З кухн╕ доносився запах жареного м'яса. Це м╕сце тепер так нагадувало справжн╓ кафе, що його не можливо було в╕др╕знити в╕д ориг╕налу. Джес принесла великий кухоль з лимонадом. Пот╕м вона поставила блюда. Для Дев╕да принесли невеличке в╕дерко з двома отворами зверху. В середин╕ плавала синя р╕дина. Дев╕д просунув оч╕ в отвори.
-- Як смачно, - вимовив м╕стер Стюарт, облизуючи губи. Не хочеш спробувати, Джоне?
-- Н╕, дякую, - в╕дказав Джон, - Я краще в╕дв╕даю курячих крилець.
М╕стер См╕т вгризся зубами в м'ясо. В╕н по╖дав кусок за куском, але раптом зупинився ╕ вимовив: "Д╕дько!"
-- Щось не так? - запитав Дев╕д. - Може вони не досмажили м'ясо?
-- В тому то й справа, що м'ясо ╕деальне! - промовив Джон. - Нав╕ть шк╕рка не пригор╕ла. Не хочеш ти сказати, що м'ясо справжн╓?
-- Ти ж замовляв саме його. Отже, справжн╓, - запевнив його Дев╕д.
-- А цей торт прямо тане в рот╕, - все обличчя Аб╕гель вже було вимазане в крем╕.
-- Я думав, що це симуляц╕я. Признайся, Дев╕де! - не вгавав Джон.
-- Н╕. Ти ╖си справжню курятину. Присягаюсь.
-- ╤ та оф╕ц╕антка Джес, вона теж справжня?
-- В якомусь сенс╕ так.
-- Що це означа╓?
-- Не забивай соб╕ голови, - промовив Дев╕д, продовжуючи поглинати очима греджо.
Коли подорожн╕ на╖лись ╕ вже з╕бралися йти, до них п╕д╕йшла Джес ╕ промовила: "Спод╕ваюся вам сподобалося?! Зав╕тайте до нас ще. По четвергах у нас скидки для пост╕йних кл╕╓нт╕в. А ще ми пригостимо ус╕х шоколадним кейком. Щасливого дня!"
-- Х╕ба вона не мила? - запитав у Дев╕да Джон.
-- Це ╖╖ робота, - в╕дпов╕в в╕н.
-- Не будь таким прагматиком, - сказав Джон. - Може залишити ╖й чайов╕?
-- Не трать грош╕ на в╕тер. Коли ми покинемо це м╕сце, вона перестане ╕снувати.
-- Шкода, - Джон востанн╓ глянув в кар╕ оч╕, наповнен╕ щастям. Джес стояла ╕ махала ╖м рукою на прохання.
-- Ход╕мо, сентиментальний романтику, - вимовила Аб╕гель ╕ взяла Джона за руку.
-- Де ти нахапалася таких сл╕в? - запитав Дев╕д.
-- З книжок, голубчику, - в╕дпов╕ла Аб╕гель.
Сит╕ мандр╕вники в╕дправились дал╕ кр╕зь вузьк╕ вулички ср╕блястих стовп╕в мегапол╕са. Вони пробиралися вниз по кам'ян╕й брук╕вц╕. Попереду видн╕лися палатки ╕ шатери.
-- Куди ми йдемо? - запитав Джон.
-- Вони називають це Базар, м╕сце де продають р╕зн╕ диковинки ╕ незвичайн╕ предмети. - в╕дпов╕в Дев╕д.
Команда поринула в р╕знокольоров╕ барви Базару. В шатр╕ можна було знайти р╕зн╕ реч╕: тварин, матер╕али, ц╕нн╕ папери, тощо. Вс╕ палатки були р╕зного кольору та форми, кожен торговець продавав щось особливе, чого не можна було знайти в ╕ншого.
-- У нас ╓ грош╕, щоб прикупити щось? - запитала Аб╕гель.
-- Звичайно, сонечко, - промовив Дев╕д. - У нас вистачить грошей скупити весь Базар, але ми зв╕сно не будемо цього робити.
-- Х╕ба в майбутньому ще ╕снують грош╕? - замислився Джон. - Невже машини не виконують вс╕х бажань людей?
-- За все треба платити, Джоне, - обличчя Дев╕да нахмурилось. - За кисень, який виробляють машини треба плати, а також за безпеку, яку нада╓ ВОРТЕКС, за ╖жу, яку виробляють автомати, за техн╕ку, енерг╕ю. Щоб жити в щасливому майбутньому, треба в╕ддати ц╕ну!