-- Колись кисень був безплатним.
-- Це було давним-давним. Майбутн╓ тракту╓ нов╕ закони. Як ти можеш бути, сл╕пим? - Дев╕д з останн╕х сл╕в стримував гн╕в. - Люди готов╕ заплатити, щоб жити щасливо!
-- Гляньте сюди! - вигукнула Аб╕гель вказуючи пальцем на ф╕олетовий куб, який через мить став син╕м. В╕н розкладався на менш╕ частинки, наче кубик Рубика ╕ складався заново у великий куб.
Торговець побачив, що тро╓ незнайомц╕в зац╕кавились його товаром, ╕ вийшов ╖м на зустр╕ч. Продавець нагадував статую. Його т╕ло ╕ одяг було б╕ле, як крейда, на лоб╕ в╕н мав просвердлену д╕ру, яка проходила наскр╕зь. Поли довгого вбрання закривали низ ╕ шаркали по брук╕вц╕.
-- В╕таю вас о велик╕! Я Клитем. Схиляю думки сво╖ перед вами. - вимовив торговець.
-- Що це ви прода╓те? - запитав Джон, але торговець не в╕дпов╕в. В╕н стояв непорушно, наче статуя. - В╕н, що глухий?
-- Ти неправильно звернувся, - сказав Дев╕д. Треба сказати "дозволяю". ╤накше локранець буде лише стату╓ю.
-- Дозволяю, - промовив Джон ╕ повторив запитання.
-- Наш народ назива╓ це - моро, - проц╕див кр╕зь бл╕д╕ губи Клитем. - Моро - матер╕ал, який здатний створювати всесв╕ти. Ми в╕римо, що усе суще створено з моро. Куп╕ть 1 товар за 1000 кредит╕в.
-- Ход╕мо, друз╕, - промовив Дев╕д, - в╕н лише черговий фанатик.
Мандр╕вники попрямували вниз брукованою дорогою. Просуваючись вглиб Базару, прох╕д ставав все вужчий ╕ вужчий. Команда просувалася кр╕зь щ╕льний натовп. Джон схопив Аб╕гель за руку, щоб не загубити ╖╖. Палатки т╕снились одна коло друго╖.
Джон пом╕тив шатро з гострим шпилем. Вх╕д був в╕дкритим, але кр╕зь темний прох╕д не можна було н╕чого розглед╕ти. Джон ступив у темряву. Перед ним в╕дкрилась простора к╕мната, прикрашена восковими св╕чками. Ст╕ни були укладен╕ полицями на яких знаходились колби з р╕диною, книги в шк╕ряних пал╕турках. Перед Джоном з'явився чолов╕к у чорному хутряному вбранн╕. В руц╕ в╕н стискав опудало крука. Склян╕ оч╕ птаха переливались при тьмяному св╕тл╕ св╕чок.
-- Будете щось купляти? - запитав крук, оживши в руках чолов╕ка.
-- А що ви прода╓те?
-- Жах╕ття, страх, ненависть, б╕ль. Т╕льки у нас ви можете купити б╕лети в пекло. Що вас б╕льше всього ц╕кавить?
-- Я, мабуть, п╕ду, - промовив Джон, але коли в╕н розвернувся, вих╕д перед ним закрився. Крук злет╕в в пов╕тря ╕ прис╕в на плече чолов╕ка в темному хутр╕.
-- У кожного покупця ╓ ексклюзивна можлив╕сть безкоштовно випробувати одне ╕з 5 перстн╕в смерт╕. Бажа╓те спробувати?
Джон зрозум╕в, що просто так його зв╕дси не випустять, тому погодився. Найб╕льше його ц╕кавило чи справд╕ цей продавець може його вбити? Можливо це трюк, щоб виманити грош╕. Постать з круком на плеч╕ п╕д╕йшла до чолов╕ка на в╕дстань одного кроку. Джон спробував розглед╕ти обличчя п╕д каптуром, але там була лише порожнеча. Продавець простягнув йому в л╕в╕й руц╕ 5 перстн╕в. Вони були золотого, червоного, чорного, ср╕бного ╕ б╕лого кольор╕в. Крук попросив вибрати одне ╕ одягнути на вказ╕вний палець. Птах наголосив, що надягнути потр╕бно саме на цей палець, але неважливо на яку руку.
Джон замислився, який же перстень вибрати. Хоча б╕лий перстень був при╓мний на вигляд, але це може бути пастка. Чорний теж не вселяв дов╕ри. Не все те золото, що блистить. Отже, лишились ср╕бний ╕ червоний. Другий асоц╕ювався з кров'ю, тому Джон вибрав перший перстень. Ср╕бло засяяло яскрав╕ше, коли м╕стер См╕т просунув к╕льце кр╕зь вказ╕вний палець. Серце шалено закалатало, коли Джон одягнув його до к╕нця.
Чолов╕к оч╕кував в╕дчути б╕ль або ╕нш╕ жахлив╕ в╕дчуття, але н╕чого такого не трапилось. Шатро зникло ╕ Джон опинився в пуст╕й к╕мнат╕. Ст╕ни були прикрашен╕ зеленими обоями. К╕мнату осв╕тлювало бл╕де м╕сячне св╕тло. Чолов╕к п╕д╕йшов до металевих дверей, проте вони були зачиненими. Тод╕ Джон спробував вибити в╕кно, але це було марним. Його серце ледь не зупинилось, коли кр╕зь скло в╕н побачив т╕нь, яка виросла перед ним.
-- Хто ти? - запитав Джон.
╤стота доторкнулася до в╕кна ╕ почала вести худорлявими довгими пальцями, з яких вид╕лялась речовина, схожа на ртуть. Напис "смерть" швидко розт╕кався на скл╕ ╕ в╕д слова залишилось лише розмазан╕ сл╕ди. Т╕нь зникла.
-- Яке екстравагантне ╕м'я, - промовив Джон. - У тво╖х батьк╕в взагал╕ не було фантаз╕╖.
Металев╕ двер╕ заскрегот╕ли ╕ прочинились. Джон зосередився на тому, як вони пов╕льно в╕дкриваються сантиметр за сантиметром. Його охопив страх. Джон здригнувся ус╕м т╕лом. Худорляв╕ пальц╕ просунулись кр╕зь щ╕лину. Раптом перстень з╕сковзнув з пальця Джона. В╕н покотився по дерев'ян╕й п╕длоз╕ ╕ впав перед нап╕впрочиненими дверима.
-- О н╕! Т╕льки не це. - по т╕лу Джона поб╕гли мурашки.
М╕стер См╕т простягнув руку, щоб д╕стати к╕льце. В нап╕втемряв╕ в╕н намацав холодний перстень. В цей момент щось гостре впилось в його пальц╕. Ртуть поглинала його пальц╕. Р╕дина обп╕кала його к╕нц╕вку. Б╕ль була схожа на дотик до розпеченого зал╕за. Джон закричав ╕ ртуть стрибнула йому всередину кр╕зь горлянку ╕ почала поглинати нутрощ╕. Раптом б╕ль щезла. М╕стер См╕т знову опинився в шатр╕. Продавець зняв перстень з його вказ╕вного пальця ╕ забрав назад.
-- Ви т╕льки що скористалися пробною верс╕╓ю перстня смерт╕, - сказав крук. - Бажа╓те купити повну верс╕ю?
-- Я в╕дмовлюся. - промовив Джон, дос╕ не в╕рячи, що залишився живим. - Вдало╖ торг╕вл╕.
М╕стер См╕т вийшов з шатра. Яскраве сонячне св╕тло осл╕пило його оч╕. Джон прикрив ╖х долонями, щоб привикнути до осв╕тлення. Кра╓м ока в╕н побачив, як до нього наближа╓ться Дев╕д.
-- Д╕дько! - вилаявся м╕стер Стюарт. - Де ти пропадав?
-- Я ледь не помер, - в╕дпов╕в Джон. - А що робив ти?
-- Шукаю Аб╕гель. Я думав, що вона з тобою.
-- Невже ми ╖╖ загубили?
-- Це ти ╖╖ про╜авив, дурню, - Дев╕д схопив себе за волосся ╕ почав його рвати.
-- Не хвилюйся так. Ми знайдемо ╖╖.
-- Та невже? - на обличч╕ Дев╕да з'явилась блюзн╕рська усм╕шка. - Та з мене шкуру здеруть, якщо з нею щось трапилось.
-- Не гаймо часу. Вона, мабуть, блука╓ десь серед натовпу.
Чолов╕ки почали просуватись вперед, розштовхуючи покупц╕в. Вони заглядали до кожно╖ палатки. Перед ними з'являлись вив╕ски "Ми зм╕нимо ваше майбутн╓ за хвилину!", "Галюциногенн╕ торти", "Часов╕ парадокси", "С╕м гр╕х╕в". Джонов╕ особливо сподобався надпис "Безсмертя та ╕нш╕ райськ╕ штучки". Проте в жодному ╕з шатер╕в не було Аб╕гель. Джон ╕ Дев╕д наткнулися на вив╕ску "Ляльковий магазинчик". Всередин╕ вони в╕дшукали Аб╕гель, яка розглядала ╕грашки.
-- Як же ми одразу не здогадалися! - одночасно сказали чолов╕ки ╕ разом полегшено з╕тхнули.
Аб╕гель схопила одну ╕з ляльок ╕ показала сво╖м шукачам.
-- Х╕ба вона не диво! - захоплено вимовила д╕вчинка.
Лялька й справд╕ була чудовою. ╤ Джон здогадався, чому вона так сподобалась Аб╕гель. Вони були схож╕, як дв╕ капл╕ води. Лялька мала молочний в╕дт╕нок шк╕ри, густе каштанове волосся, блакитн╕, як морська безодня, оч╕, однакову форму носа. Щось лякало Джона в ц╕й ляльц╕. Доки Аб╕гель розглядала ляльку, увагу м╕стера См╕та привернув хлопчик з усм╕хненою порцеляновою маскою на обличч╕.
-- Зв╕дки вона у вас? - запитав Джон, вказуючи на нього.
-- А ви про механ╕чного хлопчика, - промовив старий, що стояв осторонь. - Я продемонструю вам товар.
Поки д╕д йшов до полиц╕, Джон краще роздивився продавця. В╕н був невисокого зросту з горбатою поставою. Лице старого було ус╕яно зморшками; в╕н мав гачкуватий н╕с, оч╕-намистинки, на п╕дбор╕дд╕ красувалася волосяна бородавка. Конусопод╕бний с╕рий ковпак ╕ зелена жилетка робили його схожим на гобл╕на або гнома. Джон так ╕ не вир╕шив, яке пр╕звисько йому б╕льше до вподоби.
Лялькар зал╕з на дерев'яну драбину ╕ взяв механ╕чного хлопчика. З право╖ кишен╕ в╕н д╕став ключ ╕ зав╕в ╕грашку.
-- Прив╕т. Мене звати Майкл. - озвався огидним механ╕чним голосом хлопчик.
Джонов╕ стало моторошно. Страшн╕ спогади повернулись до його голови. В нього не залишилось сумн╕в╕в, що саме його в╕н чув на допит╕ в пол╕цейськ╕й д╕льниц╕, саме ця тварюка намагалась продертися в будинок Аб╕гель, його присутн╕сть завжди лякала Джона в дитинств╕. У м╕стера См╕та виникло бажання роз╕рвати ляльку на шматки, але в╕н стримався. Все-таки, це лише звичайна ╕грашка. Йому не хот╕лося платити за зламаний товар.