Церква
Захар╕й прим╕ряв наряд. На ньому була б╕ла сорочка, чорний костюм, налакован╕ туфл╕ ╕ метелик, що п╕дходили п╕д кол╕р п╕джака. Сьогодн╕ був найважлив╕ший день в його житт╕ - Захар╕й одружувався. В╕н роздивлявся в дзеркал╕, щоб н╕де не було жодно╖ складки.
-- Заку, ск╕льки можна одягатись? - запитав голос за дверима. - Наречена не буде довго чекати.
Коли м╕стер Спенсер зак╕нчив переодягатися, його за дверима вже оч╕кував Дев╕д. Чолов╕к був одягнутий в такий же наряд, що ╕ Зак. Для цього дня в╕н спец╕ально зголив свою густу бороду. Сьогодн╕ в╕н був шафером Захар╕я на вес╕лл╕.
-- Дай-но тебе оглянути, - Дев╕д пров╕в поглядом ╕ сказав: "А ти красунчик. Так тримати, друже."
Поки чолов╕ки добиралися на автомоб╕л╕ Дев╕да до будинку Салл╕, Захар╕й зав╕в розмову, щоб в╕двол╕ктись, бо всередин╕ в╕н дуже хвилювався.
-- Я не можу дочекатися т╕╓╖ мит╕, коли поведу ╖╖ до в╕нця. - промовив Зак.
-- Ти впевнений, що вона саме та обраниця всього твого життя? - запитав Дев╕д.
-- Авжеж. Ми вже три роки разом. Мо╓ серце п╕дказу╓, що вона та, кого я чекав усе сво╓ життя.
-- Справд╕? Не забувай, що я тв╕й друг. Одне тво╓ слово ╕ я розверну машину. Н╕коли не п╕зно зупинитись.
-- Тому ти ще дос╕ не одружився.
-- Зате я в╕льний ╕ вс╕ д╕вчата св╕ту мо╖.
-- Як скажеш, мр╕йнику. - Захар╕й глянув на годинник. Наближалася десята. - Д╕дько! Ми зап╕зню╓мось. По╖хали швидше!
-- Гаразд, - Дев╕д прибавив швидк╕сть.
На поворот╕ машина ледь не налет╕ла чорну к╕шку. Тварина саме переходила дорогу. К╕т занявчав ╕ з презирством подивився на автомоб╕ль. Дев╕д вир╕шив об'╖хати тварину. Вони по╖хали по зустр╕чн╕й полос╕. З повороту ви╖хав шк╕льний автобус. Дев╕д встиг його пом╕тити ╕ вивернув кермо. Захар╕я закрутило, але на щастя в╕н пристебнув пасок безпеки. Автобус засигналив протяжним гудком. Дев╕д не розрахував сили ╕ машина ви╖хала в кювет, приземлившись на трав╕.
-- Отако╖! - ошелешено промовив в╕н. - Ти ц╕лий?
-- Так. - озвався Захар╕й. - Лише костюм трохи пом'ятий.
-- Це хвилю╓ тебе найб╕льше? Ми в повному лайн╕.
Дев╕д вийшов з машини ╕ Зак в╕дправився сл╕дом за ним. Автомоб╕ль застряг в невеличк╕й канав╕, перевернувшись на б╕к. Чолов╕ки накинулися на машину ╕ сп╕льними зусиллями перевернули ╖╖ на колеса. Машина заскрегот╕ла ╕ приземлилася колесами на траву.
Чолов╕ки с╕ли назад до автомоб╕ля. Дев╕д повернув ключ запалювання, але двигун не заводився. В╕н спробував вдруге, але н╕чого не вийшло. Машина заглухла.
-- Д╕дько! - вилаявся Захар╕й. - Тепер ми застрягли тут назавжди.
-- Не хвилюйся, ми щось придума╓мо.
Минуло п╕вгодини, доки вони знайшли машину, яка п╕двезла ╖х до будинку, де жила Салл╕. Поки вони ╖хали, Захар╕й хвилювався, що наречена не дочека╓ться його. Коли автомоб╕ль п╕д'╖хав до п╕д'╖зду, чолов╕ки подякували вод╕ю, який ╖х п╕дв╕з ╕ побажали щасливо╖ дороги.
П╕д'╖зд було прикрашено р╕знокольоровими стр╕чками ╕ кульками. На вулиц╕ з╕бралися друз╕, родич╕ ╕ знайом╕. Здалеку вони пом╕тили прибулих ╕ почали в╕тати Захар╕я рад╕сними вигуками. Д╕ти юрмилися серед натовпу ╕ чекали, доки наречена почне сипати цукерки.
У в╕кн╕ його вже виглядала Салл╕. М╕стер пом╕тив ╖╖ обрис у в╕кн╕. Вона була одягнута в пишне б╕ле плаття, ╖╖ обличчя приховувала вес╕льна фата.
-- О, моя ясна з╕ронько! - озвався Захар╕й до наречен╕. - Вийди ╕ зустр╕нь мене, св╕тло мо╓╖ душ╕!
-- Будеш кохати мене до безтями? - запитала Салл╕, виглядаючи ╕з в╕кна.
-- Буду! - вигукнув Захар╕й.
-- Будеш п╕клуватись про мене до тих п╕р, поки смерть не розлучить нас?
-- Буду!
-- Будеш назавжди в╕рний мен╕ вс╕м серцем ╕ душею?
-- Буду! Буду!
Салл╕ замкнула в╕кно. В парадному вход╕ з'явився батько наречено╖. В╕н дав знак оркестров╕ ╕ на подв╕р'╖ заграв вальс Мендельсона. Скрипач╕ з ус╕╓ю майстерн╕стю рухали смичками, музика полилася в╕д контрабаса. ╤ тут з'явилася вона. Наречена ступала по сходах в пишному б╕лосн╕жному платт╕ з фатою на голов╕. В руках вона тримала кошик цукерок. За нею сл╕дом йшов домашн╕й улюбленець с╕м'╖ - Плуто. Далматинець оминув плаття Салл╕ ╕ гордою ходою крокував попереду, виляючи хвостом. Поки грала музика наречена висипала цукерки ╕ д╕ти хапали ╖х на льоту або п╕дн╕мали з земл╕.
На подв╕р'╖ з'явився к╕т. У нього була с╕ра шерсть з рудими плямами по боках. К╕т був брудний, шерсть ус╕яна реп'яхами, м╕сцями подерта. Пес почув котячий запах ╕ поб╕г вперед. К╕т, незважаючи на св╕й жалюг╕дний вигляд, мав чудову реакц╕ю. Побачивши небезпеку, яка наближалась, в╕н прудко поб╕г вперед ╕ виб╕г на головне шосе. Далматинець доганяв кота. Салл╕ побачила, що пес б╕жить за котом на про╖жджу частину. Вона п╕д╕брала пишне плаття ╕ кинулася за ним.
Захар╕й спершу не зрозум╕в, у чому р╕ч. В╕н п╕д╕брав кошик з цукерками. За цей час наречена доб╕гла до к╕нця подв╕р'я. Чолов╕к побачив, що Салл╕ виб╕гла на шосе, щоб забрати далматинця назад. Пес гарчав ╕ пручався. К╕т вже переб╕г дорогу ╕ забрався на високе дерево, що росло обаб╕ч. Салл╕ схопила пса за нашийник. Назустр╕ч по шосе ╖хала вантаж╕вка. Намагаючись в╕дтягнути далматинця, наречена сп╕ткнулася об край дороги ╕ впала на шосе. Пес зубами схопив ╖╖ за плаття, щоб в╕дсунути вб╕к. Але було занадто п╕зно. Захар╕й побачив, як вантаж╕вка про╖халась по т╕лу ╕ розтрощила голову Салл╕. Плаття наречено╖ побагров╕ло. Мертвий Плуто лежав б╕ля ╖╖ н╕г. Захар╕й, не дивлячись по сторонах, поб╕г вперед. В╕н п╕дняв мертве т╕ло Салл╕ ╕ заплакав. Солон╕ сльози ст╕кали по його щоках. Музика перестала грати.
М╕стер Спенсер побачив, як б╕ла сл╕пуча пляма поглинала дорогу, подв╕р'я, людей навколо. Кр╕зь б╕лу пелену лунав голос:
-- Захар╕ю, прокиньтеся, - промовив ж╕ночий голос.
Зак розплющив оч╕. Аб╕гель схилилась над ним ╕ штовхала за плеч╕. Коли Захар╕й прис╕в на л╕жку, вона принесла склянку води ╕ наказала випити. Пот╕м Аб╕гель протерла сп╕тн╕ле обличчя письменника.
-- Що трапилось? - запитав Захар╕й.
-- Ви мене сильно налякали ув╕ сн╕, - промовила Аб╕гель. - Я прокинулася ╕ почула, що ви скрегочете зубами. Звук нагадував ржаву скрипучу хв╕ртку.
-- Вибачте, мен╕ наснився жахливий сон.
-- Коли я п╕д╕йшла, щоб розбудити, ви бурмот╕ли кр╕зь сон: "Салл╕".
-- Це моя перша наречена, - пригн╕ченим голосом сказав Захар╕й.
-- Пробачте мою ц╕кав╕сть. Ви роз╕йшлися?
-- Вона померла в день нашого вес╕лля. Поб╕гла всл╕д за нашим собакою ╕ потрапила п╕д колеса вантаж╕вки.
-- Який жах! Мен╕ справд╕ дуже прикро!
-- Можете не вибачатись. Ви ж не знали.
-- Мен╕ так жаль вас. Що мен╕ зробити, щоб п╕дняти ваш настр╕й?
-- Забудьте про Салл╕ ╕ н╕коли не згадуйте про не╖.
-- Гаразд.
-- Котра година?
-- Майже шоста ранку, - промовила Аб╕гель, глянувши на годинника. - Лягайте ╕ ще сп╕ть.
-- Я вже достатньо виспався.
-- Тод╕ я приготую сн╕данок, а ви в╕дпочивайте, - Аб╕гель вийшла ╕ зачинила двер╕.
О сьом╕й ранку вони с╕ли за ст╕л ╕ посн╕дали. На десерт Аб╕гель спекла духмяних французьких булочок ╕ заварила каву. Захар╕й не м╕г пригадати, коли його дружина робила щось под╕бне. Зазвичай вони сн╕дали п╕цою, купленою в магазин╕, або ╕ншими нап╕вфабрикатами.
Посн╕давши, Захар╕й попередив Аб╕гель, що йде миритися ╕з сво╓ю дружиною. Поки Барбара м╕цно др╕мала в сво╖й постел╕, Захар╕й купив шоколадку ╕ букет кв╕т╕в. В╕н п╕д╕йшов до порога свого дома ╕ вставив ключ у шпарину, а пот╕м спробував повернути. Але двер╕ не в╕дчинились. Барбара зм╕нила замки? Тод╕ Захар╕й трич╕ подзвонив. Письменник глянув у в╕кно свого каб╕нету. Штори були нап╕впрочиненими. Всередин╕ в╕н побачив мольберт, картини, б╕л╕ полотна, готов╕ до використання. Це неабияк його здивувало.
Двер╕ в╕дчинив чолов╕к у с╕р╕й майц╕ ╕ трусах. В╕н був середнього зросту, мав темне хвилясте волосся з сивиною на скронях. В руц╕ в╕н стискав бейсбольну биту.